Анастасія Алексєєнко - Теплі історії про кохання

Багато років минуло. Тієї кав’ярні давно вже не існує, але в нашому місті багато інших — зовсім нових, модернових і вишукано оздоблених у стилі ретро... Та всіх їх об’єднує одне — тепло в грудях, викликане пахощами кави й гарними спогадами.

— Два молока, будь ласка! — голос трішечки тремтить. Це просто хвилювання, вік тут ні до чого. А каву ми багато років не п’ємо: серце вже не те, тиск високий. Лікар каже — не можна.

День сьогодні особливий, тому молоко. І, може, трішки пізніше — два шматочки тортику. Зовсім невеличкі, але солодкі, прикрашені яскравими й смачними візерунками. Все ж таки свято.

Я добре пам’ятаю, як ти освідчився. Твій голос так само тремтів від хвилювання, а сині очі палали щастям. Стільки років минуло, а вони такі ж яскраві й щирі. Згадую, як ми одружилися. Мої батьки довго не могли звикнути до тебе. А чи тримаєш у серці ту мить, коли ти вперше взяв на руки нашу донечку? Звісно, в неї ж твої очі й усмішка.

Ми з тобою пройшли разом великий шлях. І сьогодні, в день нашого золотого весілля, я хочу знову сказати, як сильно кохаю тебе.

Зморшкуватий дідусь великою й мозолястою долонею м’яко тримав руку своєї дружини. І хоча всі бачили за столиком кав’ярні літніх людей — там, поряд із порожніми філіжанками, сиділи хлопець і дівчина. Одягнені за старою модою, вони мовчки дивилися одне одному в очі.

І всесвіт зупинився тієї миті.