Йон Колфер - Артеміс Фаул, Йон Колфер

class="p1">— Копія Книги! — сплеснула руками Холлі. — Не дивно, що він усе знає. Що б ми не робили, завжди грали йому на руку.

Мульч відчинив погрібець.

— Ходімо?

— Не можу. Маю підкоритися наказу не лишати будинок.

— Усе через вашу магію та ритуали. Ти навіть уявити не можеш, яку свободу отримуєш, звільнившись від усіх тих дурниць.

Зверху почулися швидкі кроки. Грюкання. Немов троль улаштував погром у кришталевій крамниці.

— Можемо залишити дебати на етичну тему на потім. Тепер маємо зникнути.

Мульч кивнув.

— Згоден. Цей хлопець цілий загін наших положив.

Холлі зупинилася, будучи наполовину під захистом.

— Цілий загін? Гм... У повному спорядженні. Цікаво...

Вона продовжила перехід під захист, і останнє, що побачив троль, була її посмішка.

Мульч хотів лишитися. Немає нічого цікавішого, ніж спостерігати, як офіцер ЛЕПрекону повертатиметься додому на запряжці збитих із пантелику людей. Коли капітан Шорт упорається із цим Фаулом, хлопець благатиме її покинути будинок.

Тим часом Фаул усе бачив із кімнати спостереження. Заперечувати немає сенсу. Справи не дуже добрі. Зовсім не добрі. Але і не безнадійні. Надія лишається.

Артеміс подумки перебрав події за останні п’ять хвилин. Систему безпеки скомпрометовано. Кімнату із сейфом розтрощив підсобник ельфів. Батлер лежить без тями, можливо, паралізований газом. Полонянка вибралася зі своєї кімнати і вештається коридорами. Магічну силу вона собі повернула. Якась невідома істота прогризла ходи під фундаментом. Не без допомоги ельфів. І Народ заволодів копією Книги. Однією з кількох копій, якщо чесно. Бо була і така, що зберігалася навіть у швейцарському банку.

Артеміс накрутив на палець пасмо темного волосся. Доведеться попрацювати, щоб знайти гідне зернятко в цьому сценарії. Кілька разів глибоко вдихнув, як його навчив Батлер, відновлюючи енергію «ці».

Через кілька хвилин роздумів він зрозумів: усі ці події мало що змінюють у стратегії обох сторін. Капітан Шорт усе ще лишається полонянкою в маєтку. Час блокади наближається до кінця. Скоро офіцерам ЛЕГІ не лишиться нічого, як підірвати свою біобомбу, і саме тоді Артеміс Фаул відкриє свої козирі. Звісно, все залежало від командира Рута. Якщо Рут виявиться розумнішим, ніж здається, то весь план провалиться. Артеміс сподівався, що хтось із команди ельфів спіймається на приманку, яку він закинув під час переговорів.

*

Мульч розстібнув клапан штанів. Час угризатися в землю, як кажуть його одноплемінники. Недоліком гномських тунелів було те, що вони самі закривалися після того, як їх закінчували, тож якщо ти хотів повернутися туди, звідки прийшов, доводилося рити заново. Деякі гноми один в один повторювали свій маршрут, бо прогризатися через уже перероблений ґрунт було значно легше. Мульчу подобалося копати нові тунелі. Чомусь йому не хотілося двічі їсти ту саму землю.

Він розкрив щелепи і торпедою кинувся в дірку в підлозі. Ніздрі залоскотав мінеральний запах, і серце одразу заспокоїлося. Безпека. Він у безпеці. Ніхто не спіймає гнома під землею, навіть скайлійський хробак. Ну якщо той узагалі зможе потрапити під землю...

Десять міцних пальців схопили гнома за щиколотки. День сьогодні не дуже вдалий. Спершу бородавчастий, зараз цей горилоподібний. Деякі люди нічого не вчаться. Особливо Народ Бруду.

— Иуи, — прогарчав гном.

— У жодному разі, — почув він відповідь. — Цей будинок ти залишиш тільки в труні.

Мульч відчув, як його потягли назад. Сильний чоловік. Небагато істот у світі змогли б зрушити з місця гнома, який ще й за землю чіпляється. Мульч схопив жменю просоченого вином ґрунту і засунув у рота. Лишився один шанс.

— Виходь, гобліне! Повертайся.

Гоблін! Мульч би образився, якби не був зайнятий жуванням глини.

Людина замовкла. Напевне, помітила розстебнутий клапан штанів і те, що під ними було. Те, що сталося в кімнаті із сейфом, чекає на нього знову.

— От...

Легко уявити, що він сказав після того «от», і були ті слова зовсім не ввічливі. Та й тих слів Батлерові не довелося проговорити, бо саме цієї миті він вирішив відпустити гнома. А гном саме цієї миті вирішив позбутися вмісту свого кишечника.

Грудка глини вилетіла зі швидкістю гарматного ядра і впала туди, де секунду тому стояв Батлер. Якби дворецький і досі там лишався, він би втратив голову. Не дуже вдалий кінець для професіонала такого калібру. Але перетравлена земля лише зачепила його вухо. Батлер похитнувся, як фігурист на льоду, намагаючись утримати рівновагу, і гепнувся на огузок уже вдруге за недовгий час.

Коли в голові у нього прояснилося, гном зник у вирі грязюки. Батлер вирішив його не переслідувати. Померти під землею не стояло першим пунктом у його плані. Але буде інший день, подумав він. І він таки був. Але то вже інша історія.

Мульча відкинуло глибше в землю. Він пролетів кілька метрів і лише тоді зрозумів, що його вже ніхто не переслідує. Коли від смаку і запаху землі серце знову заспокоїлося, він вирішив, що настав час звернутися до плану втечі.

Гном змінив курс і попрямував до нірки кролів, яку він помітив раніше. Якщо пощастить, кентавр не проводитиме сейсмологічну перевірку на землі маєтку, бо тоді його викриють. Лишається сподіватися, що вони мають важливіші справи, ніж хвилюватися про зниклого в’язня. Якщо Джуліуса і можна було надурити, то кентавр був дуже розумним чуваком.

Внутрішній компас не зрадив, і через кілька хвилин гном відчув тендітні вібрації кролів. Відтепер час має вирішальне значення, ілюзія має бути повною. Він став гризти повільніше, обережно тицяв пальцями в м’яку глину, доки не проламав стіну тунелю. Дивився Мульч зовсім в інший бік, адже все, що він бачив, передавалося на монітори в штабі ЛЕП.

Мульч поклав долоню на землю, пальці застигли, немов величезний павук, що лежить догори ногами. Довго чекати не довелося. Через кілька секунд він відчув ритмічні стрибки кроля. Не встигла тварина торкнутися руки, пальці зімкнулися навколо її шиї. Бідолашний пухнастик не мав жодного шансу.

«Вибач, друже, — подумав гном. — Якби можна було якось інакше...»

Він витяг труп кроля через дірку, розімкнув щелепи і заверещав:

— Допоможіть! Допоможіть!

Зараз він має бути дуже уважним. Однією рукою він загрібав землю і посипав собі голову. Іншою витяг із лівого ока іридокамеру і вставив в око кроля. Враховуючи темряву і грудки землі, що на нього сипалися, підміну майже неможливо помітити.

— Джуліусе! Будь ласка, допоможи мені.

— Мульче! Що відбувається? Відрапортуй!

Відрапортуй? Гном скептично хмикнув. Навіть у кризисну хвилину командир не міг позбутися протокольних звичок.

— Я... А-а-а... — гном застогнав востаннє і замовк.