Федеріко Андахазі - Анатом, Федеріко Андахазі

Вашому тілі я знайшов мою солодку «Америку». У Вашім тілі я виявив осередок любові та насолоди у жінок. І Вам я маю дякувати за те, що мені відкрилося Боже творіння щодо жіночого кохання. Мій Amor Veneris — це Ваш Amor Veneris. Не варто гадати, що я нічого не знаю про Ваше до мене кохання. Можливо, Ви й досі мене кохаєте. Але не вводьте себе в оману: Ви кохаєте не мене. Більше того, це не Ви мене кохаєте. Вилікувавши Вас від важкої недуги, я мимохіть підмінив хворобу любов’ю. Притулком Вашої хвороби й Вашої любові є Amor Veneris, це Ваш Amor Veneris любить мене, а не Ви. Не обманюйтесь. Я нічим не заслуговую Вашого кохання».

Дочитавши листа до кінця, Інес Торремолінос залишалася стриманою й спокійною. Її очі ще були вогкі від сліз, але серце билося рівно. Незабаром її очі сповнилися спокійною та холодною немилосердністю. Підвівшись, вона пішла на кухню. Взяла до рук ніж та камінь для заточування. Безпристрасно обміркувала своє становище. Ймовірна загибель коханого безмірно засмутила її, вона відчула жаль і навіть висловила самій собі співчуття. Поки вона заточувала ніж, у її голові прояснилося, й думки полинули в іншому напрямку. Її неодноразово опановував понурий страх смерті та безумства. Утім, тепер, соваючи лезом по каменю, Інес збагнула, що найвища мить просвітлення настала. Її руку скеровував не містичний порив і не спалах екстазу. Вона ще ніколи не була такою незворушною.

— Amor Veneris, vel Dulcedo Appeletur, — повторювала вона, соваючи ножем по каменю.

Вона заточувала ножа так само безтурботно, як щоранку дзвонила у дзвони абатства. Тепер вона, нарешті, стане хазяйкою власного серця. Інес уже не журилася через той непоправний факт, що вона — і анатом знав про це — безнадійно закохана. Якби ж знаття раніше, то скількох страждань можна було б уникнути. Усе ж так просто!

Пересвідчившись, що лезо у ножа гостре, наче бритва, Інес де Торремолінос визирнула у вікно, за яким розкинувся добре знаний краєвид. Порух її руки був точним і стрімким. Вона не відчула болю, й крові потекло небагато — лише вузенька червона цівка стекла униз стегном. Тепер між великим та вказівним пальцями своїх нещасть вона тримала причину своїх бід. Кинувши оком на крихітний орган, вона, блаженно всміхаючись, мовила: — Amor Veneris, vel Dulcedo Appeletur.

Віднині вона житиме без любові, ставши нарешті хазяйкою власного серця.

Повстання плоті

І

Відтоді у Флоренції не чули про Інес де Торремолінос. Відколи одного квітневого ранку гонець постукав у двері маленького будиночка, в абатстві не мали звісток про свою благочинницю і трьох її доньок. Єдине, що знайшов абат, — тоненькі цівки крові на долівці на кухні, а поруч з ножем і каменем для заточування — чотири маленьких шматочки плоті, чотири червоні перлинки, утім, анатомічної приналежності яких абат визначити не спромігся. Інес де Торремолінос та трійко її доньок зникли з Флоренції.

Інес бракувало лише одного кроку до святості. Однак, мабуть, лише один крок відділяє доброчесність від вогнища. Позаяк уже час сказати, що у 1559 році, після поспішного суду, котрий відбувся у її рідній Кастилії, Інес де Торремолінос спалили на вогнищі Інквізиції. На її користь не подали жодного свідчення.

Доказом, який визначив її долю, стала книга з віршами. Обвинувачувана не заперечувала свого авторства. Утім, безсумнівно, це був найменш тяжкий з гріхів, у яких її було звинувачено. «Чорну месу» — таку назву мала книга — було спалено разом з її авторкою на вогнищі, тож від неї, достоту як і від біографії Інес де Торремолінос, лишилися лише уривки, які врятували усні перекази. Із сімдесяти віршів, які складали збірку, лишилися лише фрагменти семи строф.

ЧОРНА МЕСА

Вірші

Хай трунком мене напоять,

Карають на горло, печуть живою,

У кривавій калюжі купають,

Не розлучусь із славою лихою.

І хай серед повій буду я

Шльондра вкрай пропащая.

Все життя в ім’я кохання

Сокирам і плахам на пожиток,

Замісиш хліба насамкінець,

А випечеш — один сухарець.

Лише діти — як у сиву давнину —

Все за любов одну.

Місити хліба, не знаєш, як,

Родити не вмієш сина —

Винувата, а не безвинна!

Не довго чекати кари,

Пережовуй, що напекла не ти, —

Хліб жери й лайно плоди.

Кохання — як в серці жало,

Як вихор, як чума,

І як удар кинджала.

Щойно його впізнала,

Іншого болю не знала,

Навіки вже пропала — '

Жила й умирала.

Вам, жіноцтво, даю рецепт,

Якого — в огні гори я! —

Донині, відкрию секрет,

Не знала кулінарія.

За єдиним присідом

На сніданок чи за обідом

(Може, десь о десятій? — вам видніше!)

Прийміть усередину — жердь.

Товстішу та довшу ліпше.

А спрагу втамує легко

Тягучеє молоко —

Воно вас не сповнить ніколи огиди.

Причастя такеє — то до могили,

Й немає мудрішої справи,

Поки піп у ранковій відправі

Верзе свою маячню,

Замість облаток,

Вина й святинь — прутень.

II

Перша строфа — то синтез трагедії. Виклад поглядів і водночас передбачення власної долі. Інес де Торремолінос була не лише «шльондрою вкрай пропащою», найдорожчою і найжаданішою з усіх повій Іспанії. У довгому 1559 році, найдовшому за все її життя, вона заснувала касту найкращих повій Середземномор’я. Їх не було потреби виховувати, як принцес, відлучати душі від любові, а тіло — від насолоди, позаяк вони ніколи не зазнавали страждань через кохання й не оберталися на рабинь насолоди. У найдовшому, 1559 році Інес де Торремолінос не лише займалася проституцією, майстерно навчаючи цього решту. Вона обернулася на палку проповідницю емансипації жіночих сердець. У найдовшому 1559 році Інес де Торремолінос заробила власним тілом статок, який у багато разів перевищував той, що вона успадкувала від батька та покійного чоловіка. Вона звела борделі й набрала собі вихованок серед найбільш змучених душ. Починаючи від безнадійно закоханих молодесеньких дівчат до черниць — усі проймалися палкими промовами Інес де Торремолінос. У руках кожної з них була справжня свобода волі — можливість стати хазяйкою власного серця.

У борделях Інес де Торремолінос працювали понад півтори тисячі жінок. Більш як півтори тисячі жінок обрали шлях звільнення й зречення від прокляття, яке звалося Amor Veneris. Інес де Торремолінос завжди власноруч робила відтинання. Жоден чоловік не отримував й крихти від шалених прибутків її борделів. Усім заправляло справжнє добровільне жіноче воїнство.

III

«Чорна меса» обернулась небезпечним катехізисом. У цих віршах будь-яка