Василь Махно - Дім у Бейтінг Голлов
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Титєна впізнала Марічку Поренчукову, котрої в селі давно не було видно.
Люди почали шептатися, коли Лимаренко також пішов до читальні.
«Хтось видав криївку і вони пострілялися».
На скроні в Марічки - примерзлий згусток крові. Кров була з глиною, видко, коли витягували з криївки, то тягли до саней по снігу.
Вийшов Каплунов:
«Вот ви відітє врагов совєтской власті, коториє мєшают нам строіть мірную жизнь. Спрашиваю вас -кто ето?»
Люди мовчали. Титєна стояла позаду двадцятьох чоловіків і жінок, яких зігнали на горб, щоби ті упізнали побитих. І щоби далеко не ходити - зігнали всю Панську вулицю.
Каплунов підходив до кожного і питав:
«Знаєшь?»
«Нєа».
«Знаєшь?»
«Нє, не з нашого села».
«Узнайошь? - запитав він Поренчучку, Маріччину маму. Стояла у чорному футерку за кілька кроків від побитих.
«Перший раз виджу», - відповіла Поренчукова.
Усі заніміли. Почали кашляти і опустили голови.
«Всьо равно узнаєм», - сказав Каплунов. І наказав всім розходитися.
Біля убитих виставив охорону з двох солдат.
«Пусть полєжат. Завтра отправім в район».
Поренчукова, припорошена снігом, сходила з горба сама.
І ті, хто зустрічався з нею поглядом, ховали очі.
Титєна сказала Каплунову, кого привезли з криївки на горб.
«Двох, бігме, не знаю, а дівчина - то Марічка Поренчукова з Панської вулиці. Файна така була. Хлопи за нев вмирали».
«Ти нє ошиблась?» - перевіряв її Каплунов.
«Нєа».
На третій день вивозили родину Поренчуків.
Коли Поренчуки сіли на сани, то москалі підпалили хату, а Титєна пила з Каплуновим горілку і цілу ніч переверталася з ним на дерев’яному ліжку.
На хутір Семінче, за яким тяглися ліси аж до Дністра, прийшов курінь, щоби відпочити і підлікуватися. Січневі сніги впали, закуривши всі шляхи, а мороз тримався такий, що було чути, як Потріскують, похитуючись од вітру, дерева. Заради безпеки курінь розмістився у селі, а на хутір пішло п’ятеро стрільців. Польова дорога вела до Криволуки, звідки можна було очікувати небезпеки. З Криволуки до Павшівки дорога виводила на гостинець, яким їздили гарнізон, війська МҐБ, уповноважені, що відповідали за заготівлю континґету, агітатори. На бічні дороги пускалися лише з облавою, бо на відкритому просторі з будь-якого пагорба чи лісу можна було потрапити під шквальний вогонь. Командир куреня «Бистрий» отримав кілька ґрипсів, що із Білобожниці гарнізон нікуди не виїжджав. «Перечікують», - подумав «Бистрий». Наближався Йордан, і бійці, які вийшли з оточення з прикарпатських лісів, відігрівалися по селянських хатах. «Бистрий», вивчивши всі небезпеки розташування куреня, вирішив вислати п’ятьох своїх вояків на хутір, з якого відкривалися дороги до криволуцьких полів.
Два стрільці «Дніпро» і «Нечай», озброєні кулеметом і автоматом, стояли на стійці поблизу потічка, коли побачили здалека двох озброєних чоловіків. «Дніпро», приставивши до вуст палець, шепнув «Нечаєві»: «Стріляти тільки після команди». Повстанці очікували, що за цими двома можуть з’явитися сани з червонопогонниками. Інакше сюди в йорданські морози не доїдеш. Ті двоє, за якими бійці «Бистрого» стежили кілька хвилин, ішли помалу. «Дніпро» побачив у бінокль, що один із них, вищий, шкутильгає. «Може, поранений?» - припустив. Від місця засідки і до тих двох було, мабуть, зо двісті метрів. Кущі, де замаскувалися вартові, загороджували пагорб, з якого відкривалася дорога на Криволуку і широкі поля, встелені снігом. За пагорбом - потічок, з якого вони щойно набрали у фляги воду, пробивши ножем лід.
«Якщо їх більше, друже «Нечай», я прийму бій, а ти побіжиш на хутір», - пошерхлими, потрісканими на морозі губами поволі мовив «Дніпро». На хуторі було ще троє бійців, перша заслона для імовірних нападників. На оборі одного господаря стояли сани із запряженим конем, на якому в разі небезпеки стрілець «Богдан» повинен був домчатися до села і попередити курінь про напад.
«Дніпро» чіткіше бачив цих двох. Той, вищий, спирався на молодшого. Молодший ніс на плечі два карабіни і допомагав пересуватися вищому. Видно, що вибилися з сил. «Нечай» пив холодну воду, від очікуваного бою йому пересохло у роті. Навкруги дзвеніло морозяне повітря і здавалося, «Дніпро» чув, як серце «Нечая» гатило у грудну клітку. «Нечай» пристав до куреня в одному із придністровських сіл. Після перевірки СБ його зарахували до чоти. У боях «Нечай» не бував, тому ним трясло. «Дніпро» штуркнув «Нечая» у плече, щоби той опанував себе. Від удару «Нечай» сповз до потічка і знову виліз на пагорб, прилігши біля «Дніпра».
Онуфрій ішов криволуцькими полями з поляком Сулковським.
З ночі Онуфрія покликав черговий, і Титєна, яка під ранок провалилася в сон, почула, що Онуфрій кудись збирається.
«Куди?»
«Та якась, мамо, тривога».
«Тебе на облаву не возьмут», - позіхнула.
«А ви звідки знаєте?»
І Титєна зловила тривожний Онуфріїв погляд.
Стрибків зібрали біля сільради. Стоячи на морозі, капітан Каплунов пояснював завдання.
«Видвигаемся в Павшовку, там на месте мой заместитель ст. лейтенант Лиференко поставит перед вами задачу».
«Та нині Йордан», - спробував нагадати Каплунову Онуфрій, але більшість поляків і навіть Сулковський засміялися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім у Бейтінг Голлов», після закриття браузера.