Svitlana Anosova - Королівство Крижаного Полум'я Частина 2 – Туманні Острови , Svitlana Anosova

Глава 32: Роздуми короля

Він стояв біля величезного вікна в своїй спальні, дивлячись на захід сонця. Августа тихо зайшла до кімнати й зупинилася поруч, поклавши руку на його плече. Він, здавалося, замислився, і вона відчула глибину його думок і тривог. 

— Я знаю, що ти переживаєш, — промовила вона, намагаючись додати йому впевненості. — Але я відчуваю, що ми робимо правильно. Твої батьки заслуговують на порятунок, а ти заслуговуєш дізнатися правду. 

Ервін повернувся до неї, його блакитні очі світилися сумішшю рішучості та тривоги. Він знав, що ця подорож може бути небезпечною не тільки для них обох, але й для їхньої майбутньої родини. Його погляд зупинився на її обличчі, і він м'яко поклав руку на її животику. 

— Я знаю, кохана. Але я також не можу не думати про тебе… і про нашу дитину, — тихо промовив він, злегка посміхаючись. — Ти страждаєш від ранкової нудоти вже декілька тижнів. І хоча я радію, що ми будемо батьками, я також боюся за тебе. 

Августа злегка посміхнулася, хоч у її очах була помітна втома. Вона відчувала слабкість і їхнє дитя забирає багато сил. Однак вона була готова пройти через будь-які труднощі заради Ервіна та їхньої сім’ї. 

— Так, — зітхнула вона, торкнувшись свого живота, — нудота не полишає мене. Але я не боюся. Навпаки, я відчуваю, що наш малюк — частина цього світу, частина нашого майбутнього. І якщо ця подорож є тим, що потрібно зробити для порятунку твоїх батьків, я піду з тобою. 

Ервін обійняв її, притискаючи до себе, і його голос, зазвичай спокійний і владний, звучав по-особливому ніжно. 

— Я не знаю, як я зможу пережити, якщо ти опинишся в небезпеці. Але я обіцяю тобі, що зроблю все, щоб захистити тебе і нашу дитину. 

Вони стояли в обіймах, відчуваючи, як їхні серця билися в унісон. Це була не просто подорож заради порятунку рідних — це була подорож, яка могла змінити їхнє майбутнє і підготувати їх до нової ролі, як правителів і батьків. 

Дні минали, і в замку вирувала підготовка до небезпечної мандрівки. Маги працювали день і ніч, намагаючись знайти спосіб убезпечити вагітну королеву під час подорожі. Старовинні рукописи, карти й амулети покривали довгі столи у магічній залі. 

Ервін спостерігав за цим, стоячи на балконі своєї вежі. Його руки були схрещені на грудях, а погляд зосереджено блукав за горизонтом. Йому не давали спокою думки про небезпеку, яка чекала попереду. 

За останні століття ніхто не ризикував перетнути море Туманних Островів. Ці землі були закритими для всіх, хто не мав магічного дозволу чи спадкової крові драконів. 

Проте в нього не було вибору. 

Він мусив повернути своїх батьків. 

Августа з’явилася в кімнаті, її довга темна сукня ковзала по мармуровій підлозі. Вона підійшла ближче й поклала руку на його плече. 

— Важко повірити, що ця подорож справді відбудеться, правда? — тихо сказала вона, вдивляючись у його обличчя. 

Ервін розвернувся до неї, його блакитні очі на мить стали м’якшими. 

— Це буде нелегко, але я знаю, що ми повинні це зробити. 

Августа кивнула. 

— Ти вирішив, кого візьмеш із собою? 

Ервін глянув на стіл, де лежав його список. Фредерік і Дерек були його найкращими людьми, але він не міг ризикувати, забираючи їх обох. 

— Вони потрібні тут. Дерек тримає кордони, Фредерік контролює внутрішню безпеку. Я не можу їх забрати. 

— Але тобі потрібні люди, яким ти довіряєш, — нагадала Августа. 

— І я їх обрав, — відповів він, взявши аркуш зі столу. — Мої воїни перевірені в битвах, вони віддані короні. Це буде мала група, але досить сильна, щоб впоратися із небезпеками. 

Августа відчула легкий холод страху в своїх грудях. 

— А що з магами? Вони зможуть захистити нас у дорозі? 

— Я взяв із собою найкращих. Вони знають усе про стародавню магію островів, і без них ми навіть не зможемо туди дістатися. 

— А маршрут? 

Ервін підійшов до карти, що була розстелена на столі. 

— Ми рушимо через землі Ле Досьє. Це найкоротший шлях до узбережжя. Але… я не знаю, як батько прийме нашу появу. 

Августа важко зітхнула. 

— Вільям завжди буде боротися за свою доньку. Але тепер він знає, що я зробила свій вибір. Якщо він справді бажає мені добра, то допоможе. 

Ервін уважно подивився на неї, і в його очах промайнув блиск гордості. 

— Ти стала сильнішою, Августо. 

— Мені довелося, — тихо відповіла вона, торкнувшись свого живота.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍