Юліана Чава - Нескорене серце: принцеса Ютен-Дора, Юліана Чава

Розділ 15. Святкування і дівчачі плітки

Ми опинилися у тій самій залі з колонами, куди телепортувались минулого разу разом із Зоряном. Нас одразу ж зустріла королівська сім'я. Ми з Джульєном привітались, вклонившись, і Зорян кинувся до мене.

– Діано! З тобою все в порядку?!

– Так, не хвилюйся, Зоряне, – заспокоювала я хлопця.

– Відьма нарешті переможена, – промовив Джульєн.

– Так, охоронці вже телепортували її до в'язниці. Відьму буде зв’язано навіки срібними ланцюгами. Ще ніхто за всі часи існування Ютен-Дора не зміг звільнитися від них. А ще ми заморозимо її крижаним заклинанням, – король підхопив розмову, – зараз ми зібрались усі тут, аби відсвяткувати цю перемогу.

– Добрий день! Ваша величносте, Ви хотіли поговорити зі мною? – до нас підійшов принц Лео.

– Так, принце Леонардо. Ходімо, Джульєне, Ви теж. Ми маємо обговорити питання подальшого захисту Ютен-Дора, якщо, звісно, ви обоє не проти.

– Любий, ти працюєш навіть тоді, коли ми збираємося святкувати перемогу! –обурилась королева.

– Нічого, люба, ми ще встигнемо вдосталь посвяткувати, не переймайся. Ходімо, панове.

– Тоді я з вами, – промовив Зорян і, поглянувши на принцесу Ешлі, радісно всміхнувся.

– Е-ні! У нас буде лише дівоча розмова, а тобі немає що там слухати, – заперечила Джессі, – ходи-но, краще, з королем, Джульєном і принцом Лео.

– Ображаєте ви мене, дівчата, – сумно відповів Зорян, але, все-таки, послухався і пішов.

– Ходімо, Ешлі, Діано! – запросила Джессі і потягла нас обох за руки із зали до кімнати, а потім схвильовано і радісно додала: – Мені потрібно розповісти вам дещо надзвичайно важливе...

– А що саме? – запитала я.

– Цсс! – Джессі на хвильку приклала пальця до губ. – Це секрет.

Ми увійшли до кімнати, яка вся була у рожевих та помаранчевих відтінках, і я відразу ж зрозуміла, що це покої молодшої принцеси. А якщо так подумати, то ми ж з нею, виходить, однолітки...

– Сідайте, – ми з Ешлі послухали вказівку Джессі і сіли на її ліжко, а вона – поряд з нами.

– Дівчата, я маю вам дещо розповісти, – дівчина зашарілася, а на її й так рожевих щічках ще більше запашів червонястий рум'янець.

– То що? Кажи вже! Цікаво дуже, – попросила старша принцеса.

– Справа у тому, що... Принц Лео освідчився мені у коханні... – Джессі опустила голову геть розчервонівшись, як буряк.

– Правда?! – вигукнула Ешлі.

– Так. Але я не відповіла йому.

– Чому? – обурилася Ешлі. – Він же так давно тобі подобається!

– Ти знала це?

– Звісно! Будь-хто помітить, як ви по-особливому дивитесь один на одного.

– Справа у тому, що тато хоче, щоб ти з ним одружилась…

– Не зважай на слова тата, слухай лише своє серце. Мені ніколи не подобався принц Лео. Занадто він капризний і ввічливий.

– А ти, Діано, як думаєш, нам варто бути разом? – Джессі поглянула на мене.

– Звісно. Ви кохаєте один одного і будете щасливими лише тоді, коли будете разом. Тим паче, яка різниця королю, яка його дочка одружиться із принцом? Зв’язок між провінціями буде однаковим в обох випадках, але буде набагато краще, коли це справжній шлюб, а не лише паперова документація зі свідками, – промовила я.

– Ох! Я така рада! Дякую вам дівчата за підтримку! Я сьогодні ж скажу принцу Лео про цю чудову новину. О, Боже, що ж мені одягнути?! Зачекайте, я попрошу, щоб нам підготували чай із тістечками, – сказала Джессі та, радіючи, вийшла з кімнати.

– Діано, ви ж із Зоряном – друзі? Отже, ви знаєте один одного вже давно? – запитала мене принцеса Ешлі.

– О, так! Ми познайомилися ще у школі, коли нам було по десять років. Пам’ятаю, тоді я перейшла до школи, де він навчався, і вчителька посадила нас разом за одну парту. Тоді ми й здружились і досі дружимо, навіть навчаємось в одному університеті, – відповіла я.

– Університет… Це щось таке величне? – спитала принцеса.

– Так, це вищий навчальний заклад. Це як академії у вашому світі.

– Зрозуміло. Мені здається… – дівчина різко перестала говорити.

– Що саме? – запитала я.

– Що Зорян закоханий у тебе.

– Що?! – не на жарт здивувалася я, – звідки ти це взяла?!

– Він так хвилюється за тебе постійно… – знизала плечима знічена дівчина.

– Звісно, він – мій друг, і, коли я в небезпеці, хвилюватиметься про мене. Окрім того, це він напатякав моїм батькам, що я поїхала на екскурсію у гори разом з університетом чи куди там… Тож відповідальність за моє життя мимохіть лягла на його плечі.

– То, ви не будете разом? – очі Ешлі налились щирою надією.

– Звісно, ні. Він для мене, як молодший брат, а я йому за сестру. Тим паче, в мене вже є хлопець.

– Отой красивий брюнет, що весь час біля тебе крутиться? – справжня принцеса єхидно усміхнулась.

– Так, він. Але мене хвилює дещо. Справа у тому, що ми справді кохаємо один одного, але я мушу повернутись у свій світ. Там залишилися мої батьки, рідні, подруги, університет… Там усе моє життя, мої плани і мрії… Але тепер, коли я потрапила у цей світ, все моє життя перевернулося, і я не знаю, за що мені братися далі. Мені добре у вашому світі, але я сумую за своїм… І я не зможу без Джульєна… Але чи погодиться він телепортуватись зі мною, якщо з’явиться така можливість? Чи зможе він покинути свій маєток і все, що він має у цьому світі?.. – в поривах слів я зім’яла кулаками сукню на колінах.

– Я думаю, якщо його кохання сильне до тебе, то він зможе зробити усе, аби залишитися з тобою. Вір йому і своєму серцю, тоді ви обоє зможете зробити правильний вибір.

– Дякую, Ешлі, – промовила я, а дівчина обійняла мене. Щось зовсім я розкисла, навіть кілька сльозинок потекло по щоках… Поки я говорила, якось трималась, але тільки принцеса обійняла мене, я відразу дала волю почуттям, які вщерть налили неприємною гіркотою мою душу.

– Дівчата, а ось і наш чай! – до кімнати увійшла Джессі із величеньким позолоченим підносом, який летів слідом за нею, а потім, коли принцеса сіла на ліжко, приземлився на столику біля нас. – Навіть уявити собі не можете, що трапилося зі мною, коли я ходила за чаєм!.. – дівчина впала на ковдру і закрила руками обличчя, з якого не сходила щаслива усмішка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍