Герцог Фламберг - Кляті вечорниці, Герцог Фламберг

У цей момент вітер посилився, зашуміли дерева, і на мить здавалося, що сама природа свідчила за цим підступним обміном. Баба Мотря, задоволена своєю роботою, відступила в тінь, залишаючи після себе лише ледь вловимий аромат диму та відчуття недоброго передчуття.

×××

Тим часом, після того як Маруся відійшла, Гриць відчував, як його тіло охоплює все більша слабкість. Обличчя його поблідло, а холодний піт виступив на лобі. Він важко зітхнув і відійшов від Лізи, що розмовляла з іншими гостями. Сівши на лавку під старим дубом, Гриць опустив голову, намагаючись вгамувати нудоту.

Саме тоді на свято з’явився Іван Іскра, відомий своїм запальним характером і любов’ю до випивки. Його червоне, набрякле обличчя свідчило про те, що він уже вдосталь надихався міцними напоями. Помітивши Гриця, що сидить на самоті, Іван відразу ж направився до нього, сповнений бажання поквитатися за якісь уявні образи.

– Еге ж, Грицю, ти чого такий сумний? – гукнув він хрипливим голосом, підходячи ближче. – Може, хочеш посперечатися за красуню Марусю?

Не дочекавшись відповіді, Іван штовхнув Гриця плечем. Але той лише здригнувся і знову опустив голову. Іван здивувався такій пасивності друга.

– Ти що, захворів? – з подивом запитав він, приглядаючись до блідого обличчя Гриця.

Перш ніж Гриць встиг відповісти, його знову накрила хвиля нудоти. Він схопився за живіт і зігнувся навпіл.

– Грицю! – закричала Ліза, підбігаючи до нього. – Що з тобою?

Побачивши, в якому стані перебуває її коханий, Ліза розгубилася. До них збіглися інші гості, обговорюючи, що могло статися. Хтось запропонував віднести Гриця додому, і його, втраченого свідомість, поклали на міцні руки кількох хлопців.

Тим часом, один із гостей згадав про травницю Лідію, яка жила на околиці села і славилася своїми знаннями про ліки. Хлопці побігли до неї, благаючи про допомогу.

Лідія, поважна жінка з довгим сивим волоссям і мудрими очима, погодилася піти з ними. Прибувши до будинку Гриця, вона відразу ж оглянула хворого. Обличчя її похмуріло.

– Ситуація дуже серйозна, – сказала вона, поклавши руку на лоб Гриця. – Якийсь сильний отрута… Але не хвилюйтеся, я зроблю все, що зможу.

Лідія почала готувати цілющий відвар, збираючи різноманітні трави. Ліза не відходила від ліжка Гриця ні на хвилину, тримаючи його за руку. Вона молилася, щоб її друг одужав.

Ціла ніч пройшла в тривозі та очікуванні. Лідія не відходила від хворого, постійно підливаючи йому ліки. Здавалося, що час зупинився. Але врешті-решт, під ранок, Гриць почав приходити до тями. Його стан залишався важким, але небезпека минула.

×××

Тієї ночі, коли над селом панувала тиша і місяць визирає з-за хмар, у своїй хижі баба Мотря розпочала свій зловісний ритуал. Хижа її була схожа на печеру, заповнену дивними знаряддями і висушеними травами. Повітря було наповнене запахом гниття і смерті.

Сяйво свічок відбивалось у її глибоких, як безодня, очах. Вона почала читати заклинання, голос її був хрипливий і глухий, наче шепіт вітру серед старих руїн. Кожне слово, вимовлене нею, несло в собі темну силу. Вона викликала духів хвороби, благаючи їх посилити страждання Гриця.

Її руки, зморщені і кістляві, ворушили дивним знаряддям, яке виблискувало в темряві. Воно було схоже на чашу, але замість води в ній вирувала чорна рідина, що кипіла і булькала. Баба Мотря нахилилася над чашею, і її дихання змішалося з випарами.

– Сили темряви, почуйте мій заклик! – промовила вона з відчаєм. – Не дозвольте, щоб ця стареча відьма Ліда врятувала його! Нехай смерть забере його до обіду!

З кожним словом її заклинання, темрява в хижі ставала густішою, а вітер за вікном завили ще сильніше. Здавалося, що самі стіни тремтять від її злості.

Коли останнє слово заклинання було вимовлене, баба Мотря відкинула голову назад і загоготіла зловісним сміхом. Її очі світилися червоним вогнем. Вона була впевнена, що її задум вдався. Тепер Гриць був приречений.

Зовні, під місячним світлом, хижа баби Мотрі виглядала як звичайна хатина. Але всередині вирувало справжнє пекло. І поки Ліда боролася за життя Гриця, баба Мотря насолоджувалася своєю перемогою над давнім ворогом.

Тієї ночі, коли село занурилось у глибокий сон, у хаті, де лежав хворий Гриць, панувала напружена атмосфера. Іван Іскра, не зумівши заспокоїтися, почав допитувати гостей, що зібралися біля ліжка хворого. Його очі, сповнені тривоги, сканували обличчя кожного присутнього.

– Хтось знає, що могло статися з Грицем? – промовив він хрипливим голосом, його слова відлунювали в тиші кімнати. – Хтось бачив, хто міг його отруїти?

Гості переглядалися між собою, не знаючи, що відповісти. Раптом одна з дівчат, Оксана, тихо промовила:

– Я чула, як Маруся розмовляла з Грицем рід час свята. Вони сперечалися, і Маруся говорила щось про отруту. Вона сказала, що хоче позбутися Гриця через Лізу і вона щось викидала у річку.

Іван застиг. Ці слова пролунали в його свідомості, наче грім серед ясного неба. Він не міг повірити в те, що чув. Маруся, його кохана, здатна на таке? Вона завжди була доброю і ніжною.

– Це неправда! – вигукнув він, відкинувши голову назад. – Маруся ніколи б не зробила такого!

Але сумніви вже закралися в його душу. Він згадав останні дні, коли бачив Марусю, і тепер їй слова здавалися якось дивними, двоїстими.

– Може, вона просто жартувала? – спробував заспокоїти себе Іван. Але глибоко всередині він розумів, що ця історія занадто серйозна для жартів.

У кімнаті запанувала тиша. Кожен присутній занурився у свої думки, намагаючись розібратися в цьому безглуздому звинуваченні. Але ніхто не міг з упевненістю сказати, хто ж насправді отруїв Гриця.

Іван, не в змозі більше перебувати в цій напруженій атмосфері, вийшов на свіже повітря. Він блукав селом, намагаючись знайти відповіді на свої питання. Але чим більше він думав, тим більше заплутувався.