Настуся Соловейко - Драконяча відьма, Настуся Соловейко

Якщо до цього моменту мені було страшно, то тепер, я буквально занурилась у чорне глевке болото справжнього жаху. Сироти пробігли шкірою.

Я озирнулася. О, так!

 Зараз, переді мною, здавалося, був зовсім інший чоловік. Авжеж, зовнішність та сама. Та манера стояти, широко розставивши ноги, жорсткий погляд, нахил голови, лінива грація рухів – все змінилося.

– То, він пригадав! – промайнуло в голові.

– Він знає, хто ти така, насправді. Дейніди чують відьом, майже так само, як і драконоборці, хоча, ми трохи краще. Їхня шкура палає тільки коли відьма поряд. І в мене до тебе так багато питань, кохана моя наречена. – він буквально виплюнув останні слова – Як це відьма пахне наче квітка, замість того, щоб смердіти як недільний мрець, га? Чому ти живеш у лісі Лихого Дракона? І ще багато всього, про що ти мені неодмінно розкажеш, та саме головне питання – навіщо ти мене врятувала? Га? Який твій план? Коли сюди прибіжать твої духмяні родичі? І раджу говорити тільки правду, мила моя, бо я знаю запах твоєї брехні!

Я мовчала. Просто заклякла не в змозі видавити з себе хоча б слово.

Бігти сенсу нема.

Він підійшов ближче і схопивши мене за підборіддя, гаркнув просто в обличчя:

– Відповідай! Інакше пошкодуєш, що на світ народилася! І до речі, а де ж твій помічник – нежить? Хто там в тебе – дракон чи, може, колишній чоловік? Хоча, стривай, – він зло всміхнувся – щось мені підказує, що чоловіків у тебе не було, принаймні, до вчорашньої ночі.

– Я чекаю, Даная!

Несподівано, із повітря виник Черепус і налетівши на драконоборця, гострими зубами вчепився йому в руку.

Чоловік навіть не скривився. Повільно, він схопив Холодного за хвіст і щосили трухнув, так, що на якісь секунди кістки світитися перестали і я відчула, як рветься наш зв'язок.

– Ні, прошу, відпусти його! – скрикнула.

Черепус впав на землю, відкинувши голову і тяжко дихаючи. Слава дракону, живий!

– Серйозно, Даная? Пес? Ти спромоглася підняти із великого відьомського могильника пса?!

Чоловік розсміявся відкинувши голову назад.

Він сміявся так сильно, що сльози виступили у нього на очах.

Це було безглуздо, та якби він мене вдарив, то мені б і те не було так боляче, як від цього принизливого сміху.

– Кого змогла, того і підняла! – зло виплюнула я.

Сміятися він перестав, та від погляду який він на мене кинув мене пробрав мороз.

– Цікаво. – драконоборець хмикнув – Мабуть, все ж таки, не буду тебе вбивати – він ощирив рівні білі зуби у гримасі, що мало нагадувала усмішку – принаймні, не зараз. Зараз нам треба додому.

– Додому? – спантеличено спитала.

– Не до твого звісно ж Даная, у Бладар.

Нова хвиля паніки огорнула мене.

– Ні, ні! Ні за що! Я не поїду! Мене ж там просто вб'ють! – закричала я хитаючи головою.

Чоловік опинився поряд так швидко, що око не встигло вловити руху, тільки легкий вітерець пахнув у лице і жовті очі втупилися у мої.

Велика долоня лягла на мою талію та почала підійматися вище, заділа груди й опустилася на шию.

Я боялася навіть дихати, тому несвідомо затримала подих.

Другою рукою чоловік різко схопив мене за волосся і болісно смикнув, так, що я впала перед ним на коліна.

– В нас тут не диспут, Даная. Я не даю тобі право вибору. Я кажу – ти робиш, ось і все. Ти ж не хочеш, щоб я вбив твого помічника? Ммм? Чи, скажімо, мучив його на твоїх очах? Не хочеш?! – гаркнув він, сильніше стиснувши волосся.

Від болю на очах виступили сльози.

Я знала, знала, що коли він все пригадає, то пощади мені не дочекатися! Та, я думала він просто мене вб'є! Швидко!

Тепер, я розуміла, що навряд чи нам з Черепусом так пощастить.

– Ні, не хочу, – відповіла тихо – відпусти вже мене! Навіщо я тобі у Бладарі, мене ж там просто розірвуть!

Драконоборець відпустив мене і кинув, підходячи до вогняного монстра:

– Подивимось, може й вб'ють, а може і ні. Прив'яжу тебе до вічномерзлого піка – на радість дітям.

Мої очі розширились.

– Чому б тобі просто мене не вбити? – спитала зло.

– О, ні, Даная, життя за життя. З якоїсь причини ти мене врятувала, і я хочу дізнатися чому. – він помовчав – До того ж, неіниційована відьма – він хмикнув – та, тебе можна на ярмарку показувати, ніхто не повірить у таке, поки не побачить.

Я низько схилила голову, щоб не дати йому побачити сльози, що от-от покотяться з очей.

 

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно