Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Миколаївське небо 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Миколаївське небо" автора В'ячеслав Олександрович Астров-Чубенко. Жанр книги: Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 77
Перейти на сторінку:
Ви хочете сказати, що тут, на території двох Намивів, — така ж аномалія?

— … Ні.

— … Щ-щ-щеня! — різкий викрик ударив по нашорошених вухах. — Поплюєте в мене потім, щ-щ-щеня! — і вдаривши знову, розбився в статичне шипіння.

— … Це інша аномалія. Сильніша. Її навіть річкою, як тином, відгородили, щоб людство не потрапило на її територію. Там ховалося те, що людина ніколи не повинна була бачити. Заводний механізм вс…

Знову шипіння. І солодкий дівочий голосок:

— … на такому морозі лежати з одним драпуваннячком… П-ш-ш!

Костянтин не розумів, що відбувалося; Але він чув голоси людей, яких тут не було. Ніколи.

— … як і в будь-якім машинному відділенні шикарного лайнера, тут панує нестерпний шум, пахне мастилом і концентрація простору-часу досягає немислимих показників. Якщо ви прийдете у відділення й поставите там шезлонг, струмінь гарячої пари, що вирветься з навіженого клапана або удар струму….

— Припиніть! — наказав Костянтин.

— … від погано ізольованого проводу швиденько вас звідтіля зженуть. Як вони зігнали нас. І вже почали підбиратися до вас.

— Досить! — крикнув він. — Вимкніть!

Дзвінко клацнула виштовхнута простим механізмом пластикова кнопка. Диктофон вимкнувся, немов світло в раптом стихлій вітальні, з якої вигнали всіх галасливих гостей.

— Що це?

— Запис нашої розмови.

— А ці голоси? Вони ж уже були на плівці?

— Ні, я, як і ви, вперше їх чую.

— Так я й повірив! Ви підробили плівку! Записали голоси різних людей, а потім зверху — наші. Зробили мікс.

— Так уже виходить, — сказав Геннадій, — що творці Всесвіту з метою економії об’єднали машинне відділення з рубкою керування, у якій стоять тисячі комутаторів, що передають голоси з нашого й паралельного світів. Коли ми проходимо стороною, деякі голоси записуються на плівку.

— Дуже добре, — Костянтин відчув, як пальці на ногах починають зігріватися. Після абсурдного пояснення Геннадія нахлинув спокій. — Але навіть я, без вашої хитрої амуніції, зміг би зробити такий різноголосий запис.

— Можете. Якщо візьмете диктофон, — він простягнув пристрій.

— Не треба!

— Ну, тоді хоч лампочку візьміть. Може, вона, так би мовити, проллє світло на навколишню реальність.

Костянтин так і не встиг відкрутитися. У його руках опинився тендітний пухир скла. Геннадій, пальці якого були грубими й холодними, поклав одну руку інженера на цоколь, а палець другої притулив до торця. І швидко відійшов.

— Чекайте.

— Мені ніколи, вже робочий день хвилин п’ять як… — почав обурюватися Костянтин.

— Ще секунду!

Секунда пройшла. Пройшла друга. І третя.

І четверта.

Зараз бахнути його, Геннадія, цією лампою…

І тільки на п’ятій секунді у вакуумі лампочки загорілася іскорка. Несмілива, вона стала розтікатися жовтою карамеллю по тонкій спіралі, розгораючись усе сильніше. Костянтин бачив, що лампочка ні до чого не приєднана. Ні до чого, крім його рук. Він ніби сам був батарейкою, а його пальці мали різні потенціали, здатні живити стоватну. Це, в принципі, неможливо, але в його руках розгоралася лампочка. Світло її ставало яскравішим, воно вже майже сліпило очі. Її стало неможливо тримати — скло й цоколь розжарилися, стали нестерпно гарячими…

Костянтин випустив рукотворне джерело світла. Лампа втратила контакт із його руками, крутнулася, немов вивільняючись із невидимого патрону, і розбилася, тільки-но торкнулася піску. Лише кісточка цоколя, темна пляма в очах і обпечені пальці нагадували про факт її існування.

Інженер ошелешено подивився на Геннадія.

Той знизав плечима.

— Доказів тут багато, — сказав він. — Учора просто вітер був, ми б замерзли…


Того далекого ранку Костянтин навіть не уявляв, що доказів аномалії, яка існувала тут, так багато. Для більшої впевненості він зателефонував Сергію Герасимову, що знав усе про будівництво в Миколаєві, і той підтвердив сумне алібі Стрілецького.

З тих пір він часто втікав з роботи й складав Геннадієві компанію, гуляючи по не зачепленій будівництвом території біля річки. Вони продовжували робити записи й слухали їх, намагаючись за уривками розмов зрозуміти, про що говорять люди. Костянтин сам піймав SMS від неіснуючого оператора 8078 з текстом: «Олеже! Акумулятор поставив. Можеш забирати свій телефон!» Зателефонувати за вказаним номером не вдавалося.

А одного разу Геннадій привів інженера на край території, щоб показати трубу, що стирчала з землі.

— Це пневмоканал, — сказав Геннадій. — П’ятдесят у перерізі труби, що проржавіли трохи не до дір. Як велетенські гільзи, відстріляні Рембо з пропорціями Гулівера. По них і наганяли пісок із дна річки Південного Бугу. Потім якось непомітно вони щезли.

— Їх забрали Піски? — заворожено запитав Костянтин.

— Ні, що ви, — Геннадій дивно посміхнувся. — Їх забрали заповзятливі люди, щоб здати на брухт.

Геннадій постукав кісткою пальця по трубі, яка лунко «заспівала».

— Я спочатку подумав, що це уламок тої труби. Потім зрозумів, що це не так, — він дістав з кишені на поясі кілька білих картонок і ручку. — Напишіть щось.

— Що?

— Повідомлення.

Костянтин прийняв картонку й вивів креслярськими літерами: «Привіт! Тут у нас такі речі відбуваються…»

— Не бійтеся, я не буду читати, — сказав Геннадій і списаним боком від себе кинув картонку в трубу. — Через хвилинку прийде відповідь.

Вони стали чекати. Приблизно через хвилину із труби, немов видутий вітром, вискочив аркуш картону. Тільки не білий, рожевий.

Костянтин нахилився й підняв його з землі.

«Привіт! Я Люда… Ти, напевно, дуже втомився, коли в вас таке коїться… Хочеш розслабитися?»

— Що це за папірець? — запитав Костянтин.

— Відповідь на ваше послання. З паралельного світу, — сказав Геннадій. — Я з ними спілкувався, в них там розбіжність сталася, електричні процесори так і не винайшли, і всі комп’ютери побудували на пневматичних елементах, як пропонували в п’ятдесятих. Тому й Інтернет у них став пневматичний. Спілкуються картками, які

1 ... 32 33 34 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Миколаївське небо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Миколаївське небо"