Іван Байдак - Тіні наших побачень

бронюванням номерів у готелях. І всі ці клопоти були би марною тратою часу, але за сусідніми дверима чекала вона.

Я досі не знаю, що вона тоді робила в моїй квартирі, звідки взялася і для чого прийшла. Не впевнений, чи вона взагалі існувала, чи я описую свій затяжний зимовий сон, але я надто добре її пам’ятаю.

Не знаю, чи можна її назвати красивою. Стандарти в кожного свої. Не буду говорити, що вона не така, як усі. Так говорять закохані, а я до них не належав. Скажу лише, що вона чимось відрізнялася. Можливо, своєю багатогранністю. Вона щоразу була іншою, я постійно помічав у ній щось нове, яскраве, і саме тому не буду настільки банально описувати її вишукані кучері та бездонно блакитні очі. Для мене вона була просто білявка...

7

Її варто було б кохати, але наче щось було проти. Найгірше те, що ми надто часто остерігаємось цього почуття. Чомусь здається, що люди звикли жити за сигналами: кохати, пробачати, прощатись, покидати... Білявка дала мені розуміння того, що не потрібно ні до чого звикати, тоді й не доведеться вибирати, а життя простіше тоді, коли всі речі поміщаються в одну невелику валізу.

8—9

Того вікенду зима полонила місто заметіллю. Замовлені екскурсії оперативно скасували, але я, на жаль, вихідного не отримав, залишившись працювати вдома.

Мені ще ніколи не вдавалось так швидко працювати. Білявка і цьому зарадила. Чорт! Ми лише кілька днів «живемо» разом, а мені приємно, що вона просто є. Ми мало спілкувались. Якщо чесно, розмов як таких узагалі не було. Ми разом снідали й вечеряли. Решту часу я був зайнятий роботою, вона мене не турбувала.

Я узгоджував деталі нових замовлень, відволікаючись на обід, не підпускаючи її до плити й раковини. Вона тихо читала книжки, а ввечері зачитувала мені найцікавіші моменти... Вона не розмовляла — вона цитувала російський срібний вік. Вірила в забобони і не любила сонячного світла, швидко засинала й ніколи не молилася перед сном. Незвичайні люди трішки дивакуваті у своїх думках, поглядах і вчинках, та лише вони здатні зрозуміти бодай щось у цьому житті...

10

Того ранку я усвідомив, що дарував тепло тільки тому, що просто так звик, а вона не звикла, коли до неї добре ставляться.

Вона не була знайома з увагою, не знала, що таке турбота. Для неї мої вчинки були чимось зовсім новим, досі не звіданим. Вона часто здригалась ночами, неначе захищалася. Поводилась, ніби відчувала якусь провину, постійно дякувала поглядом.

Власне, ми нарешті познайомились, вивчаючи власні ґаджети. Так завжди. Вистачає декількох разів, аби зрозуміти людину. Не спілкуватись, коли за фразами прихована сутність, а просто спосте­рігати...

11

Усіх, мабуть, це цікавить, тому скажу. Так! Ми спали разом. Але це лише секс, тому не акцентуватиму.

Загалом, у стосунках не варто надто відштов­хуватися від фізичної близькості. Люди можуть мати схожі інтереси та спільні захоплення, та це не означає, що вони повинні кохатись. Як і те, що люди, які не мають нічого спільного, прокидаються поруч в одному ліжку.

12

На сніданок мене чекав пиріг. Логічно було б шукати прихований зміст у його рецепті, та я розцінив інакше: вчорашній секс був хороший. Я не буду вигадувати почуттів, що не існують. Ми просто спали разом, нічого більше. У стосунках ніколи не можна накручувати, але люди чомусь звикли бачити все кращим, ніж воно є насправді. Це як писати картину з натури, але додавати яскравіших відтінків. Або сучасна інтерпретація: ми часто редагуємо почуття у «Фотошопі».

13

Вона стала більше всміхатись. Їй подобався навіть не я, а мій стиль життя. Усе, що мене оточувало. Навіть моє неслухняне волосся і свіжа ранкова щетина.

Вона давала змогу почуватися справжнім чоло­віком, хоча я не міг цього видати. У таких випадках головне нічого не сказати «на емоціях»... Інколи вирване в пориві задоволення слово дає надію на щось більше. Та це ілюзія, що впевнено розіб’ється об ранковий лікерний hangover[4]. Я контролював себе не тільки в ліжку, тому мав спільні ранки і хороший якісний секс. Інколи цього буває мало, але тоді було саме враз.

14

Тепер я любив поспішати додому. Таке відчуття виникає, мабуть, лише тоді, коли на тебе чекають. Так буває: очікуєш повідомлення від особливої людини, вишукуєш підтексти, перечитуєш смс сотні разів. А від когось прийняв, прочитав, згорнув. У моєму житті чимало прохідних людей із прогнозованим набором учинків, та цього разу я навіть і гадки не мав, де і чи взагалі відбудеться кульмінація наших стосунків.

— Тобі добре зі мною? — просто запитала мене Джулія.

— Так, — не приховував я.

— Отже, нічого не будемо змінювати.

15

Ми ніколи не говорили про «завтра», лише поглядами давали зрозуміти, що в нас його не буде. Ніколи не подумав би, що це реально: прокинутись одного дня, зібрати речі, покинути людину і більше ніколи про неї не згадувати. Якось запитав білявку:

— Коли в тебе квиток назад?

— Чому тебе це цікавить? — відповіла. А потім повернулась, не промовила більше нічого і заснула.

16

Того дня я прокинувся сам...

У неї не було планів на життя. У неї не було планів на ранок. Вона просто пішла і не сказала, чи повернеться. Упевнений, що білявка була на вокзалі. Не знаю, що робила, але байдужість завжди породжує зацікавлення... Я ніколи не думав про те, що буде, коли вона піде. Я навмисне використовую слово «коли», а не «якщо», адже