Артур Хейлі - Готель

а головне — перебудувавши його адміністративну структуру. Зараз адміністративні ланки готелю функціонують украй погано. — Він кивнув головою в бік свого молодшого помічника. — Шон досліджував саме цей аспект.

Шон Холл ковзнув очима по своїх нотатках і, трохи ніяковіючи, почав:

— Тут не існує суворо визначеної системи підпорядкування, внаслідок чого керівники деяких служб зосередили в своїх руках майже безконтрольну владу. Це стосується, скажімо, ресторанної кухні, де…

— Хвилинку, — урвав його Кертіс О’Кіф. — Деталізувати не треба. Мене цікавить тільки загальна картина.

Хоч докору в цих словах, власне, не було, Холл зашарівся, і Додо співчутливо глянула на нього зі свого кутка.

— Якщо я правильно вас зрозумів, — сказав О’Кіф, — безгосподарність поєднується тут з махінаціями й крадіжками, що також поглинають певну частину прибутків.

Холл енергійно закивав.

— Величезну частину, сер, особливо в ресторанах та барах. — Він міг би розповісти про те, що спостерігав на власні очі, але вирішив, що зробить це вже іншим разом, коли готель буде куплено і тут з’явиться «чистильна бригада».

Зі свого небагатого досвіду Шон Холл уже знав, що приєднання нового закладу до О’Кіфової імперії відбувається в заведеному порядку. Спершу, задовго до початку переговорів, у готель засилають «шпигунську групу», очолювану, як правило, Огденом Бейлі. Після систематичних пильних спостережень, доповнюваних відомостями, купленими в продажних службовців, шпигуни складають звіт про слабкі місця й потенціальні можливості закладу. В окремих випадках — як-от цього разу — вони збирають додаткові дані й поза стінами готелю, в міських фінансових колах. Магічна сила О’Кіфового імені плюс перспектива зайти в ділові стосунки з найбільшою в країні готельною компанією розчинять двері до будь-якої таємниці. Шон Холл давно пересвідчився, що коли йдеться про зиск, бізнесмени забувають про дружбу.

Озброївшись фактами, Кертіс О’Кіф починає переговори, які найчастіше завершуються для нього успішно. А потім до готелю прибуває «чистильна бригада».

Ця бригада, очолювана віце-президентом компанії, складається з досвідчених, розумних і непідвладних ніяким емоціям фахівців з питань організації готельних служб. За дуже короткий час вона підганяє будь-який готель під свої стандарти. Перші заходи «чистильної бригади» стосуються персоналу, а ширші зміни — реконструкція, переобладнання тощо — здійснюються пізніше. «Чистильники» все роблять з усмішкою, запевняючи службовців, що ніяких докорінних змін не передбачається, і водночас залізною рукою запроваджують нові порядки. Один з «чистильників» сказав колись Шонові:

— Прибувши на місце, ми перш за все запевняємо, що всі службовці залишаться на своїх місцях. А потім витурюємо їх пачками.

Шон Холл не сумнівався, що така ж доля вготована й «СейнтГрегорі».

Іноді Холл — мрійливий хлопець із квакерської родини — замислювався над своєю роллю в цих справах, і, розуміючи, що компанія веде нечесну гру, почував^ навіть докори сумління. Але він тут-таки нагадував собі про перспективи своєї кар’єри й про те, що Кертіс О’Кіф щедро винагороджує його за службу. Згадка про чималеньку платню і про дедалі більший рахунок у банку якось непомітно розвіювала душевну тривогу…

Думки його урвало О’Кіфове запитання:

— Ви вважаєте, що в адміністративному персоналі немає жодної надійної людини?

— Ні, я б так не сказав сер, — Шон Холл зазирнув у свої записи.

— Можу назвати вам вельми кваліфікованого, на мій погляд, службовця — заступника головного адміністратора Макдермота. Йому тридцять два роки, здобув спеціальну освіту в Корнельському університеті. Щоправда, в нього, на жаль, не зовсім чиста анкета. Наш відділ кадрів, на моє прохання, зібрав відомості про нього. Прошу.

О’Кіф перебіг очима подану йому довідку, в якій зазначалося, чому Пітера Макдермота звільнили з «Уолдорфа» і наводився список готелів, до яких він марно звертався, шукаючи роботи, аж доки його не взяли в «Сейнт-Грегорі».

Готельний король повернув довідку, не сказавши ні слова. Долю Макдермота вирішать «чистильники». Вони, однак, пам’ятатимуть О’Кіфову вимогу: в компанії можуть працювати тільки люди з незаплямованою репутацією. Тим-то хоч як добре знається на своїй справі Макдермот, при новому хазяїні він навряд чи залишиться в «Сейнт-Грегорі».

— Єй кілька інших гарних працівників на менш відповідальних посадах, — зауважив Шон Холл.

Вони розмовляли ще з чверть години. Потім Кертіс О’Кіф сказав:

— Дякую вам, джентльмени. Якщо будуть якісь важливі новини, дзвоніть мені. Якщо ні — я викличу вас сам.

Додо провела їх до дверей.

Коли вона повернулася, Кертіс О’Кіф лежав на дивані із заплющеними очима, простягшись на весь зріст. Ще на початку своєї кар’єри він привчив себе уривати серед дня по кілька хвилин для перепочинку, відновлюючи в такий спосіб енергію, яка підлеглим його іноді здавалася невичерпною.

11

Начальник готельної охорони Огілві по телефону сказав герцогині Кройдонській, що з’явиться в Президентський люкс через годину; але прийшов він через дві, і на той час, коли біля дверей пролунав приглушений дзвоник, нервова напруга герцога й герцогині дійшла межі.

Герцогиня відчинила двері сама. Перед тим вона позбулася покоївки, вигадавши для неї якесь доручення, а від кругловидого секретаря, що страшенно боявся собак, бездушно зажадала, щоб він вивів на прогулянку її тер’єрів. Незабаром, однак, і покоївка, і секретар мали повернутися, і в герцогині серце терпло ще й через це.

Огілві ввійшов з коридора, оповитий хмарою сигарного диму. Завівши його до вітальні, герцогиня зупинилась і втупилася поглядом у недокурок сигари, затиснутий в зубах у товстуна.

— Ми з чоловіком не зносимо запаху сигари. Будь ласка, загасіть її.

Свинячі очиці старшого детектива глузливо зміряли її з ніг до голови, потім ковзнули по великій, гарно вмебльованій кімнаті, на мить затримавшись на постаті герцога, що стояв, зіщулившись, коло вікна.

— А у вас тут непогане гніздечко. — Нарочито повільно Огілві вийняв з рота сигару, струсив попіл і кинув недокурок у декоративний камін, але не поцілив, і недокурок упав на килим.

Герцогиня різко промовила:

— Гадаю, ви прийшли сюди не для того, щоб говорити про умеблювання.

Гладка туша перед нею заколивалася від сміху.

— Атож, мадам. Я прийшов не для того. Хоч, признаюся, мені подобаються гарні речі. — Він притишив свій тонкий пронизливий голос, що так не гармоніював з його зовнішністю. — Такі, наприклад, як ваше авто. Те, що стоїть у готельному гаражі. Марка — «ягуар», правда ж?

— Ахх! — Це був не вигук, а, радше, видих, що вихопився з грудей герцога Кройдонського. Дружина кинула на нього швидкий застережливий погляд.

— А дозвольте поцікавитися, до чого тут наше авто?

Запитання герцогині подіяло на детектива, як сигнал. Враз прибравши діловий вигляд, він спитав:

— Чи є тут ще хто-небудь, крім нас?

На це відповів герцог:

— Ні, немає нікого. Ми всіх відіслали.

— Ет, деякі речі завжди краще перевіряти.

Несподівано