Олена Гриб - "Каселона". Шалений рейс, Олена Гриб

– Перевірка, професоре Торне? – невпевнено уточнив миршавий лаборант із загнаним поглядом. – Вмикати?

Мій супутник напружено кивнув, і я затамувала подих. Так, примари не дихають, знаю. Але тієї миті було не до таких дрібниць.

Білі стіни лабораторії діяли на нерви. Незнайомі прилади, незрозумілі індикатори, незвичні форми пристроїв наштовхували на думки про інопланетні технології. Згодна, я якраз перебувала і на чужій планеті, і начебто в іншому Всесвіті, тому скаржитися на дивовижі не мало сенсу. Але, хоч убийте, мені здавалося, що похмура штуковина, яка нагадувала зім’яте з тупого кінця яйце, – не результат досягнень людської техніки.

Втім, заради справедливості маю визнати: за проведені в Дослідницькому центрі роки я жодного разу не чула про зелених чоловічків.

– Починаємо, – зітхнув інший лаборант. – Вдягніть захисні окуляри, будь ласка.

Установка тихо загула, всередині неї спалахнули вогники, на передній панелі загорілися яскраві лампочки. Я витріщалася на них, щоб не пропустити момент, коли…

Що – «коли»?!

Уявлення не маю, проте це здавалося життєво важливим.

– Витрата енергії, як і раніше, занадто висока, – невдоволено зауважив Торн. – Фокусування збоїть, синтезатор нестабільний.

– Це ж еліанська машина, – ризикнув виправдатися чоловік у формі техніка, ігноруючи відчайдушні сигнали змучених лаборантів, що наче змирилися з невдачею заздалегідь. – Кляті вилупки нікому не розкривають свої секрети. Ми можемо лише здогадуватися про суть несправності й намагатися її виправити навмання.

– Упевнений, еліани на це й розраховують, – холодно кинув професор, пронизуючи техніка вимогливим поглядом червоних від нічної праці очей. – Але ми не виправдаємо їхніх сподівань. Розібрати і вивчити. Неважливо, скільки часу це займе, бо результат гарантовано окупиться.

– А дозвіл? – насмілився заїкнутись лаборант. – Заступник директора чітко… емм…

– Під мою відповідальність, – прозвучало настільки впевнено, що я здригнулася.

Перед внутрішнім поглядом замиготіли напівстерті спогади.

Я вже чула і цю фразу, і цей агресивно-непримиренний тон. Того дня, коли бібліотекарка так і не донесла мені «Паразитологію», Родас Торн сказав: «Під мою відповідальність», і я опинилась у тісній кімнатці з м’якими стінами та заспокійливими препаратами в меню.