Джордж Мартін - Буря Мечів

class="p1">— І брати не довелося,— озвався Полівер.— Перекупні мечі порозбігалися, щойно дізналися, що ми наближаємося, зосталося хіба кілька. Один з кухарів відчинив для нас браму, хотів помститися Гоуту за те, що ногу йому відрубав,— хихикнув він.— Отож ми лишили його, щоб куховарив для нас, ще кількох дівок, щоб нам постіль гріли, а решту взяли на мечі.

— Решту? Всіх? — випалила Арія.

— Ну, сер лишив собі Гоута для розваги.

— Чорнопструг ще в Річкорині? — запитав Сандор.

— Ненадовго,— сказав Полівер.— Він в облозі. Старий Фрей збирається повісити Едмура Таллі, якщо він не здасть замок. Справжні бої точаться тільки навколо Крукодерева. Блеквуди і Бракени. Бракени тепер з нами.

Гончак налив кубок вина для Арії та ще один для себе й перехилив його, витріщаючись у вогонь.

— Пташечка полетіла, отакої? І добре зробила, чорт забирай. Нагидила Куцю на голову й полетіла!

— Її знайдуть,— мовив Полівер.— Навіть якщо на це піде половина золота Кичери Кастерлі.

— Гарна дівка, я чув,— сказав Лоскотун.— Солодка як мед,— він цмокнув губами й посміхнувся.

— Із манерами,— погодився Гончак.— Справжня маленька леді. Не те що її клята сестричка.

— Її теж уже знайшли,— сказав Полівер.— Сестру. Піде за Болтонового Байстрюка, так кажуть.

Арія сьорбнула вина, щоб ніхто не побачив її роззявленого рота. Вона взагалі не розуміла, про що це Полівер каже. У Санси немає інших сестер. Сандор Кліган розреготався вголос.

— Що в біса смішного? — поцікавився Полівер.

Гончак навіть оком на Арію не кинув.

— Якби я хотів тобі сказати, я б сказав... У Варниці нині є кораблі?

— У Варниці? Звідки мені знати? Я чув, усі купці повернулися в Дівостав. Рендил Тарлі узяв замок і замкнув Мутона в камері на вежі. А про Варницю я й клятого слова не чув.

Лоскотун нахилився вперед.

— Хочеш відплисти, навіть з братом не попрощавшись? — (Арія аж поїжилася від такого питання).— Сер волів би, щоб ти з нами повернувся в Гаренхол, Сандоре. Точно кажу. Або на Королівський Причал...

— В дупу. В дупу його. В дупу вас.

Лоскотун знизав плечима, випростався, потягнувся рукою за голову потерти наче шию. Все, здавалося, відбулося водночас: Сандор стрибнув на ноги, Полівер витягнув меча, а Лоскотун змахнув рукою, і через вітальню полетіло щось сріблясте. Якби Гончак не ворушився, ніж би йому борлак вийняв, а так тільки ребра зачепив і вп’явся, тремтячи, в стіну біля дверей. Сандор зареготав — сміхом таким холодним і глухим, наче той лунав зо дна криниці.

— Я так і думав, що ви дурниць накоїте.

Його меч вислизнув з піхов саме вчасно, щоб відбити Поліверів перший удар.

Почалася довга пісня криці, й Арія на крок відступила. Лоскотун скочив з лавки з коротким мечем в одній руці й кинджалом у другій. Навіть дебелий шатен-зброєносець підвівся, намацуючи руків’я меча. Арія підхопила зі столу свій кубок і жбурнула йому в обличчя. Цього разу вона поцілила точніше, ніж у Близнючках. Кубок врізався рівно у великий білий прищ, і хлопець важко гепнувся на дупу.

Полівер був бійцем похмурим і методичним, і він наполегливо відтісняв Сандора назад, працюючи важким мечем з брутальною чіткістю. Гончак завдавав ударів неохайніше, відбивався квапливо, ноги переставляв повільно й незграбно. «Він п’яний,— перелякано збагнула Арія.— Випив забагато й занадто швидко, нічим не закушуючи». А Лоскотун у цей час скрадався попід стіною, щоб зайти йому за спину. Арія підхопила другий кубок і метнула в нього, але він зреагував швидше, ніж зброєносець, і вчасно прихилив голову. В холодному погляді, який він на неї кинув, читалося попередження. «У селі десь заховане золото?» — знову пролунали у вухах його слова. Дурний зброєносець, чіпляючись за край столу, намагався стати навколішки. Арія відчувала, як з нутра піднімається паніка. «Страх ранить глибше за меч. Страх ранить глибше...»

Сандор від болю крекнув. Попечена половина обличчя від скроні до щоки заросилася кров’ю, а від вуха й обрубка не лишилося. Це, здається, роз’юшило Клігана. Він почав відтісняти Полівера лютою атакою, рубаючи його старим пощербленим мечем, якого виміняв у горах. Бородань почав відступати, але жоден з ударів і не зачепив його. І тут Лоскотун метнувся з лавки, як змій, і різонув Гончака по шиї лезом короткого меча.

«Його вбивають». В Арії більше кубків не було, але малося дещо краще. Дівчинка висмикнула кинджал, який вони з Гончаком поцупили у присмертного лучника, і спробувала метнути його так, як це робив Лоскотун. Але то виявилося зовсім не так, як жбурляти каміння чи яблука. Вихиляючись, ніж врізався чоловіку в плече руків’ям. Лоскотун навіть і не почув. Він занадто захопився Кліганом.

Коли він рубонув, Кліган рвучко сіпнувся вбік, вигравши якусь мить відстрочки. По обличчю та з порізу на шиї ллялася кров. Люди Гори-на-коні обоє водночас насіли на нього: Полівер — цілячись у голову і плечі, а Лоскотун — у спину й бік. На столі так і стояла важка камінна карафа. Арія підхопила її обіруч, та в цю мить хтось стиснув її за руку. Карафа, випорснувши з долонь, гримнулася на землю. Розвернувшись, Арія опинилася ніс до носа зі зброєносцем. «Ти, дурепо, ти геть за нього забула!» Великий прищ у нього луснув.

— А ти у нас цуценяче цуценя? — правою долонею хлопець стискав меча, а лівою — Арію за руку, але друга рука в Арії була вільна, тому дівчинка висмикнула з піхов у хлопця ножа й засадила йому в живіт, ще й провернувши. На хлопцеві не було ні кольчуги, ні навіть дубленої шкіри, тож ніж проскочив усередину, точно як колись Голка, якою Арія зарубала конюшого на Королівському Причалі. Зброєносець, вирячивши очі, відпустив її руку. Арія, круто розвернувшись до дверей, витягнула зі стіни ніж Лоскотуна.

Полівер з Лоскотуном затиснули Гончака в кутку за лавкою, й один з них нагородив його жахливим червоним порізом на стегні на додачу до решти ран. Сандор притулився до стіни, шумно сапаючи і спливаючи кров’ю. Вигляд у нього був такий, наче він заледве стоїть на ногах, куди вже тут битися!

— Кидай меча, і ми відведемо тебе в Гаренхол,— сказав до нього Полівер.

— Щоб Грегор зміг мене власноруч прикінчити?

— Може, він тебе мені віддасть,— мовив Лоскотун.

— Хочеш мене — іди візьми,— Сандор відштовхнувся від стіни й напівзігнувся за лавкою, тримаючи впоперек себе меча.

— Думаєш, не візьмемо? — мовив Полівер.—