Роджер Желязни - Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

стаєш повільним. — І я, вкладаючи в удар усю міць, зробив швидкий несамовитий випад.

Брат відпарирував, але, захищаючись, відступив на два кроки.

— Ота рана тебе доконає, — додав я. — Рука в тебе слабшає. Ти ж, мабуть, відчуваєш, як витікає з неї сила...

— Замовкни! — гаркнув Ерік, і я зрозумів, що зачепив його за живе. Це означало, що мої шанси на успіх дещо збільшились, і я насів на нього з новим азартом, не забуваючи, однак, що в такому шаленому темпі довго мені не протриматися.

А от Ерік не розрахував сил.

Я заронив насіння страху, і під моїм раптовим натиском він подався назад.

У двері загупали, але мене, принаймні поки що, це анітрохи не обходило.

— Прохромлю тебе, Еріку! — вигукнув. — Я став твердішим, аніж був, і ти вже відчув це, брате мій.

Побачив, як страх загорівсь у нього в очах, почав розповзатися його обличчям, і разом з цією зміною також іншим став стиль фехтування Еріка. Тепер він лише захищався, постійно відступаючи під моєю навалою. І я був упевнений, що брат не прикидається. Я блефував, а Ерік повірив у мій блеф, хоча, повторюю, він завжди, в усі часи, був кращим фехтувальником, аніж я. З іншого ж боку — а раптом він просто хотів упевнити мене у тому, що я фехтую краще? І я вже повірив у те, до чого він хоче мене підвести? Тоді виходить, що весь цей час я блефував не перед ним, а перед собою. Хтозна, може, я й справді фехтую не гірше за нього. З дивним почуттям упевненості спробував повторити атаку, яка подарувала мені успіх, і мені це знову вдалось, а на руці у нього залишився ще один кривавий слід.

— Ти вчинив не дуже мудро, Еріку, — констатував я, — двічі піймавшись на одну й ту саму хитрість.

Задкуючи, він відступив за широченьке крісло, тож певний час, поки ми продовжували змагатися, воно стояло поміж нами.

Гупання в двері припинилося, замовкли й голоси, що кричали за ними, доправляючись, у чому річ.

— Вони пішли, щоб узяти сокири, — засапано кинув Ерік. — Скоро будуть тут.

Я не припиняв посміхатися. Зберігаючи спокій, відповів:

— Їм знадобиться кілька хвилин, а цього більш ніж досить, щоб я тебе доконав. Тобі вже ледве вистачає сил на те, аби відбиватися, та й кров далі юшить — поглянь на руку!

— Стули пельку!

— Поки вони сюди увірвуться, з двох принців Амбера залишиться один, причому це будеш не ти!

Тоді він лівою рукою загріб книги з полиці й пожбурив їх у мій бік. Я б не сказав, що брат схибив, і книги, відбиваючись од мене, падали під ноги.

Однак, замість скористатися нагодою для атаки, Ерік кинувся через усю кімнату, схопив невеличкий стілець і міцно стиснув його лівою рукою.

Потім забився у кут і виставив перед собою меч та цей підібраний стільчик.

По той бік дверей почулися швидкі кроки, а потім важко загухали сокири.

— Ну, давай! — крикнув Ерік. — Атакуй, убий мене!

— А ти злякався!

Ерік засміявся.

— Суха теорія, — відповів він. — Ти не дістанеш мене раніше, ніж виламають двері, а тоді для тебе все закінчиться.

Із цим я був змушений погодитись. Озброєний мечем та стільчиком, запертий у куті, вимуштруваний у поєдинках брат міг би довго, щонайменше кілька хвилин, відбивати мої удари.

Я швидко перейшов до протилежної стіни кімнати.

Лівою рукою відсунув панель, через яку перед тим зайшов до зали.

— Добре, — вигукнув я, — скидається на те, що ти таки житимеш... іще якийсь час. А коли зустрінемося вдруге, тобі вже ніхто не допоможе.

Ерік сплюнув і вилаявся на мою адресу, так, як це зробив би будь-хто з нас за подібних обставин, а потім навіть опустив стілець, щоб додати до слів непристойний жест. Я ж тимчасом, пірнувши у лазівку, закривав за собою панель.

Коли її закріплював, у неї щось важко вдарилось, і, пробивши наскрізь, крізь панель, з мого боку, вискочили вісім дюймів блискучої сталі. Схоже, Ерік метнув навздогін мені клинок. Ризиковано — ану я раптом повернусь! Однак він добре знав, що я цього не зроблю; у двері гупали вже так, що вони от-от мали впасти.

Із усією швидкістю, на яку був здатний, я спускався по скобах туди, де перед тим спав, і мене не облишала думка, що я тепер краще управляюся зі зброєю. Хоча на початку двобою ще благоговів перед тим, хто завжди був сильнішим за мене. Так, тут було над чим замислитись. А що, як ті століття, котрі я прожив на Землі, не таке вже й марнування часу? Може, все навпаки, і перебування у цій Тіні якраз пішло мені на користь? Нині скидалося на те, що я володію зброєю нарівні з Еріком. Мені було приємно усвідомлювати це. Під час другої нашої зустрічі — а в тому, що ми зустрінемось, я навіть не сумнівався, — ще невідомо, чия візьме. Аби лиш мені ніхто не заважав. І я зроблю все, щоб прискорити цю зустріч. А наш сьогоднішній двобій добряче налякав Еріка. То було видно простим оком. І саме це спричиниться до того, що у наступному поєдинкові його рухи вже не будуть такими блискавичними, у діях брата побільшає вагання — а мені ж тільки того й треба!

Коли до закінчення скоб залишалося футів п'ятнадцять, я зіскочив з драбини і, зігнувши коліна, м'яко опустився на землю. Випереджав своїх переслідувачів хвилин на п'ять, не більше, однак не сумнівався в тому, що зможу скористатися перевагою в часі та втекти. Адже за поясом у мене були карти.

Я знайшов карту Блейза і почав вдивлятись у його зображення. Боліло плече, однак забув і про нього, коли мене почало огортати відчуття холоднечі.

Потрапити з Амбера у Тінь напряму можна двома способами...

Першим способом був Лабіринт, але ним рідко хто користувався саме з цією метою.

А другим способом були козирі, однак для цього я ще мав довіряти братові.

Пильно дивлячись на Блейза, я майже не сумнівався, що можу йому довіряти. Він був мені братом, але потрапив у біду, а моя допомога йому не завадила б.

Я втупився в його постать, немов огорнуту вогнем. Він мав одяг червоного та оранжевого кольорів, у правій руці — меч, у лівій — келих з вином. У голубих його очах