Джеймс Хедлі Чейз - Меллорі

невисоку, кремезну жінку, схильну до повноти, з дебелими м'язистими ногами, міцними широкими стегнами та чорним, кольору воронячого крила, волоссям, яке спадало їй на плечі. Коли вона загинула, їй не було тридцяти п'яти років. Ян одружився з нею, коли їй було шістнадцять.

Відколи Шарлотта померла, Ян намагався пригадувати події кожного дня з отих дев'ятнадцяти років, які вони прожили разом, збираючи та зберігаючи, неначе дорогоцінний скарб, кожнісіньку згадану пригоду та витискаючи зі своєї пам'яті інші коштовні моменти, які, Ян знав, і досі були там, просто він про них забув. Йому подобалося воскрешати у пам'яті те просте щастя та втіхи, які вони ділили на двох, згадувати невпинну працю на фермі, яку він — поляк у чужинській країні — придбав і на якій завзято порався. Він любив зупинятися на спогадах про ту міцну приязнь, якою його обдаровувала дружина, про те, як стійко сприймала вона його нестатки, про її відвагу та доброту. Пригадував він і те люте полум'я, що спалахнуло в її очах, коли вона дізналася новину про те, що вже вдруге за останні двадцять п'ять років Німеччина вдерлася до Франції. Ян саме чекав, що його призвуть до війська, коли це німецькі війська обійшли лінію Мажино[40]. Янова ферма неподалік Седана[41] вмить опинилася під владою загарбників. Самого Яна відправили б до концентраційного табору, якби не Шарлотта, яка сховала його та переховувала доти, доки хвиля німецьких солдатів зрештою прокотилася далі. То була Шарлоттина ідея, щоби вони удвох пристали до підпільного руху спротиву. Спершу Ян ставився до жінчиного задуму несхвально. Він стверджував, що то — суто чоловіча справа, й затято заперечував проти її участі, але врешті-решт Шарлотта таки доп'яла свого.

П'єр Ґурвіль і Жанна радо прийняли їх до себе, і вже вчотирьох вони зосередили свої зусилля на ворожих шляхах сполучення, нищачи їх і завдаючи збитків усюди, де лише могли. Згодом до їхнього гурту приєдналися Жорж, Любіш і Ренлі; потім — Гарріс, і, зрештою, Меллорі. До цих трьох англійців Ян не мав довіри. Хіба ж то не Англія обіцяла допомогти Польщі? Хіба ж то не англійці підбили Францію на цю війну? Хіба ж то не вони повтікали з Дюнкерка[42] до безпечного прихистку свого острова, залишаючи Польщу та Францію на поталу гунові[43]? Але найбільшу неприязнь Ян відчував саме до Меллорі та довіряв йому ще менше, ніж іншим двом англійцям. А все тому, що Меллорі ставився до роботи, яку вони виконували, немовби до якоїсь гри, і, здавалося, зовсім не зважав на постійну небезпеку, яка змушувала Яна почуватися кепсько та боятися — не за себе, але за Шарлотту.

Коли Жанна сказала йому, що це Меллорі зрадив Ґурвіля, Ян не здивувався. Він сам заледве уникнув гестапівської пастки, та й то лише тому, що прийшов до сховку на кілька годин пізніше, уже після того, як Ґурвіля та решту забрали німці. Ян знайшов тіла Шарлотти та Жоржа, які так і залишилися лежати там, де їх застрелили. Вони загинули, захищаючись.

Спершу він не йняв віри тому, що Шарлотта померла. Жив ніби у якомусь приголомшливому заціпенінні, щомиті очікуючи почути її голос і гучний, дзвінкий сміх, побачити, як цілеспрямовано клопочеться вона, готуючи їсти чи перучи його одяг із тим мирним виразом обличчя, що повсякчас нагадував Янові про те, що вона почувається щасливою. Його розум ще й досі був очманілий від пережитого потрясіння, коли Ренлі розповів йому про Меллорі. Ян чув слова, та для нього вони не мали значення. Лише коли минуло кілька днів, Ян усвідомив, що за смерть Шарлотти відповідальний Меллорі. І щойно він це збагнув, як його горе та безмежне відчуття втрати поступилися місцем невблаганному бажанню помститися. Першою Яновою реакцією було прагнення поквитатися із Меллорі самотужки, проте Жанна переконала його зачекати. Вона також рішуче постановила собі, що зведе порахунки з Меллорі, й зауважила, що їм треба належним чином підготуватися до цього переслідування, що упіймати Меллорі буде непросто і їхня перевага полягає у кількості. А крім того Ян мав вивчити англійську мову. Полювання мало відбуватися в Англії, тож якщо він хотів бути незалежним, то мусив бездоганно володіти мовою, аби не викликати підозр.

Майже рік Ян вивчав англійську мову. Любіш, Гарріс і Ренлі зголосилися залишитися разом, а Ренлі охоче допомагав йому з уроками англійської та незмінно чудувався тій швидкості, з якою Ян засвоював цю мову. І весь той час вони, готуючись, заощаджували гроші, беручись до будь-якої роботи, яку лише могли знайти. І весь той час Ян плекав свою безжальну ненависть до Меллорі, дратувався, що буде не сам на цих прийдешніх людських ловах, але не мав упевненості в собі та у тому, що зможе дати собі раду, коли опиниться сам-один у цій чужинській країні. Його гірко обурювало те, що Ренлі та Гарріс дозволяють собі об'єднати з ним зусилля у тому, що, зрештою, було суто особистою справою.

Обурювала Яна і Жаннина ненависть до Меллорі. Він відмовлявся вірити, що її кохання до Ґурвіля можна поставити на один щабель з його коханням до Шарлотти. Від самого початку Ян несхвально ставився до зв'язку Жанни з Ґурвілем. Якщо вже вони так багато одне для одного важили, то хай би одружилися. Шлюб — ось єдиний можливий підсумок щирих стосунків між чоловіком і жінкою. Їм треба було одружитися. Якби вони це зробили, Ян хоча й неохоче, але визнав би за Жанною право на помсту. Але вони не одружилися. Тож Ян уважав, що в таких стосунках не могло бути щирості.

Якби ж то він був певен себе, думав Ян, сидячи коло вікна, то пішов би від Жанни та Ренлі й самотужки продовжив полювання на Меллорі. Але без них він не здатен був дати собі раду в Лондоні. Варто припуститися помилки — і він неминуче потрапить до рук поліції. А якщо поліціянти виявлять, що Ян не має паспорта, вони відправлять його назад до Франції, або ще гірше — до Польщі. Він не здатен був діставати картки на продукти першої необхідності, як це робила Жанна, котра купувала їх у якогось знайденого нею таємного джерела. До того ж усі гроші були у Жанни. А без грошей він був би геть безпорадний. Ян лютував, думаючи, що Коррідон може першим знайти Меллорі. Він запекло заперечував, коли Ренлі запропонував залучити допомогу ззовні, однак вони із Жанною були в більшості — два голоси проти одного.

Ян думав