Дарунок Корній - Зворотний бік темряви

пропонувала? – Птаха аж заплескала радісно у долоні. Вона захоплено дивилася на звичайну смертну жінку. – Тобі й розповідати нічого не треба. Ти й так усе знаєш.

– Впевнена. Не пропонувала, – Горпина посміхалася тільки кутиками вуст. – Я лише смертна людина, Птахо, яка йде тою ж дорогою, якою колись йшла ти, поки не стала безсмертною. Але маю вроджене вміння чути усе живе, особливо те, що не приховують від мене, однак таять від інших. Бачиш, і прості смертні можуть бути потрібними.

– Ні, Горпино. Не просто потрібні. Ви важливі для світобудови. Ви – це майбутні ми. – Птаха радісно посміхнулася.

Горпина розуміюче кивнула та додала:

– А я, здається, знаю, як можна в Остапові все виправити. Колись був такий звичай: коли дитина народжувалася, її пуп слід було закопати під деревом. Якщо народився хлопчик, то під дубом, якщо дівчинка – під калиною. Це твоє коріння, твій початок, з якого починаєш свій шлях. Початок Остапа зовсім не торкався землі, не бачив сонця, як і початок його мами і, напевне, бабусі також та ще хто-зна скількох поколінь по маминій лінії. Тому Остапу так важко віднайти себе. Він уже не в одному порідді мов зрізана квітка, яка має корінчики, а проте її ніяк не висадять у землю. Він не від того не чує, що не має таланту, а від того, що початок його матерії, яка має живитися природною силою, заблоковано. Так, Остап зі збоченого світу, де земля мертва. Але його батько походить зі світу, який ще досі живий. Я це відчуваю. І батько хлопця живий, і навіть старший батько, тобто дід. Отут із пуповиною усе гаразд. Вона потужна. У такім випадку Остапу доволі легко повернути пам’ять землі, відкрити його серце. І ти знаєш, що далі робити. Правда, Птахо?!

Очевидно, здогадувалася. Мала знайти другу батьківщину Остапа. Тобто світ, з якого прийшов колись світлий безсмертний Шепіт. Птаха нічого не знала про його походження. Безсмертний Шепіт її не цікавив навіть тоді, коли опустився зі свого сірого неба і прийшов до неї просити за сина. І в думках ніколи не стала б цікавитися зрадниками. Учитель Посолонь, мудрий та справедливий, ніколи не називав таке навернення до напівтіней зрадою. А тоді що це? Учитель казав доволі спокійно: «Віра – то велике диво, дочко. Якщо вона справжня, то це легкий перехід з одного рівня на інший». Не розуміла тих слів, ніколи з ними не погоджувалася. Зрадник – це зрадник. Хоча, щоб не ображати почуття Остапа, відповідала хлопцю словами Вчителя Посолоня. Ні, вона не стане зараз занурюватися в питання моральності чи аморальності, правди чи істини. То різні речі, і кожна по-філософськи могутня.

Однак історію Шепота має добре пам’ятати Учитель Посолонь, бо той колись давно був його учнем. Єдина надія на Вчителя. Самого сірого Шепота знайти майже нереально. А от діда… Горпина запевняє, що і дід живий. Якщо живий, то значить він із безсмертних. Ох, не все так зле. Тільки б він також не був сірим! Он Шепіт за сімнадцять років жодного разу не поцікавився сином. Це й не дивина. Сірі старалися навіть випадково не зустрічатися зі світлими, вважаючи тих, вкупі з темними, винуватцями усіх бід та безладу у світах. Себе ж визнавали справжніми виконавцями волі творця, його правицею та лівицею. Часто-густо провокували такі ситуації, стукаючи лобами дві ворогуючі сторони, а поки темні та світлі між собою чубилися, сірість брала гору. І тоді вже темним зі світлими треба було спільними зусиллями рятувати світ від сірості, яка з легкістю, коли не боротися, ковтала світи. Це як ракова клітина в організмі. Вона є в кожному тілі. Сприятливі умови – і вона росте. Результат її росту – смерть.

Уранці Остап із Птахою поверталися в Яроворот. Птаха попрощалася з Горпиною і чемно відійшла вбік, дозволяючи Остапу проститися з Горпиною.

– Ти гарний хлопчина, синку. Я рада, що моя онука вибрала тебе.

Остап зашарівся.

– Не червоній. Я це знаю. Вона ж моя онука. Вір у себе, синку, і в тебе все вийде.

Остап хитнув головою, погоджуючись, відповідав доволі серйозно:

– Бабусю, можна я буду так вас називати? – Горпина не заперечувала, хитнувши згідливо головою. – Бабусю, я знаю, відчуваю, ви якимсь дивом тримаєте з Мальвою зв’язок. Я почув випадково, як ви запевняли вчора Птаху, що у Мальви все гаразд. Я радий, дуже радий. І не запитую, як ви це робите, бо то не моє діло. Але, якщо зможете, передайте їй оце.

Остап витягнув зі своєї оберегової кишеньки маленьку мушлю, частинку його світу.

– Це частинка мене. Я люблю Мальву. Любитиму завжди.

Нарешті Птаха дала Остапу спокій, відпустивши в Яроворот трохи перепочити. Місяць метушливої тяганини світами у пошуках ключів від замкнених дверей серця – вони побували не в одному світі. Остап почувався переповненим. І хоча для безсмертного такі подорожі й не дуже виснажливі, однак для початківця, особливо для його ще не зовсім стабільної душі, то важкі випробування. Кілька днів відпочинку в звичному для ока оточенні серед мальв, добрих людей біля тисячолітнього дуба – і сили повернуться…

Птаха йшла Яроворотом. Могла, звичайно, переміститися за допомогою варгана – швидко та безболісно втрапити в те місце, куди прямувала. Однак вона також, як і Остап, любила Яроворот, його вулички, квіти, просто неймовірно глибоке небо. Це завжди тішило око, звеселяло душу. Перед Білобоговою фігурою зупинилася. Стала навколішки, склала руки на грудях хрестоподібно. Дивилася в кам’яні очі бога і шептала слова молитви, знаної з дитинства. То ще мама її навчила. І, коли промовляла наче звичайні слова, відчувала, що серце в грудях стає сонцем і добро наповнює навколишній світ. Наче сам творець благословляв її на той крок, який мала зробити. Перед кожною важливою справою приходила сюди, щоб отримати благословення. Інколи Батько-Білобог мав сумніви. Таке було, коли Птаха вперто тримала в собі таємницю про народження Мальви. Тоді вперто просила Білобога терпіння, вже знаючи, що Стрибог зрадник. Творець її любив, терпляче приймаючи всі її рішення. І коли вона привела у Світлий світ Стриба, творець перший прийняв його. Біла голубка опустилася на плече темного Стрибога, коли він разом із нею стояв навколішки перед Білобогом. Вона відчувала, що і Стрибог у той момент відчував це саме – єднання з небом, цілісність із ним, без різниці на якому ти боці, ти – частинка цілого і маєш право БУТИ.

Білобоже, сину Сварогів! Вірю в мудрість та чесність твою.

Прийми, сину і батьку,