Павло Архипович Загребельний - Тисячолітній Миколай

а соловецькі іноки в своїй чолобитній хулили її за єретицтво, ніхто не дав на поталу Славинецького, і сам цар не обходив його своїми милостями, і коли в голодні зими по указу великого государя куповано живої риби і односилася та риба в його государеве жалування в Чудів монастир, то архимандриту Іакиму дарувалася стерлядь і старцю Єпифанію — також стерлядь.

Може, стерлядями хотіли відкупитися від приголомшливої вченості киянина?

Я питав його:

— Отче, чом так затемнюєш просвітлене і нащо легке робиш тяжким?

— Щоб відлякувати невігласів і тим спасатися від їхньої лютості,— мовив Єпифаній, — Великий государ сильний своєю самодержавністю, патріарх Никон лют і немилостив до неслухів, яр і нетерпим до дурнів, строптивих і злих, своєю пастирською владою борониться од них, ігуменів і монахів відсилає під начал, попів і дияконів у колоди і чепи саджає. Я ж грішний уберегтися можу словом єдино, прикликаючи всіх темних і непросвіщенних московитів изсечь душевредное стволие неправды богоизощренным сечивом покаяния, искоренить из сердец пагубный волчец лукавства, сожечь умовредное терние ненависти божественним пламенем любви, одождить мысленную землю душ небесным дождем евангельского учення, наводнить ее слезными водами, возрастить на ней благопотребное былие кротости, воздержания, целомудрия, милосердия, братолюбия, украсить благовонными цветами всяких добродетелей и воздать благой плод правды.

Як то сказано: вонми, єгда воззвах к тобі. Всемогутніми потоками світла струменіло на Москву Слово в київських книгах, принесених, дарованих, купованих. Ставши архімандритом Печерського монастиря, Інокентій Гізель присилав на Москву то монастирського слугу Матвія Федорова, то майстрів печатного двору Печерської Лаври Тимофія Кушву і Олексія Мушича для продажі в столиці 427 книг з книжного складу Печерської печатні. Вони відкрили в Китай-городі першу на Москві книгарню, бо до того книжки продавалися тільки при царському Печатному Дворі. Книги ж ті були: Требники великие, Требники малые, Триоди цветные, Триоди постные, Патерики, «Мир с богом человеку» Гізеля, «Меч духовний» Барановича, Служебники, Новые Заветы, Псалтири с возследованием, Акафисты великие, Акафисты малые, Каноны, Книга Аввы Дорофея, Катехизы Русския печати, Катехизы Польския печати, Литургия Толковыя, Житие св. Владимира, Каноны на Лазарево Воскресение и на св. Пасху, Сказание о Иуде, Каноны Студийские, Завет, како соблюдать четыредесятницу, Агапиты, Шестиднев, Мессии, Жития св. Отцов виршами на польском языке, Беседы на Деяния Апостольские, Книга о Покаяннях Трефолои, Ключи разумения, Листки Печерские.

Разом з Матвієм Федоровим прибули міщани Печерського містечка Супрунов і Васильєв і привезли ще 113 книг: 58 часословів, 12 біблій, 31 азбуку, 7 книг польських, один «Меч Духовний», 4 стопи листків печерських, Федоровим ще привезено 320 канунників по 8 алтин 2 дєньги без обкладинки і по 4 гривні в обкладинці, три патерики по півтора рублі, чотири полуустави по 300 алтин, 50 польських букварів і 50 руських граматик по 7 алтин, всього книг на 256 рублів, і Федоров бив чолом, щоб дозволено продати без мита —14 рублів, 3 алтини, 4 дєньги. Без мита киянам торгувати було дозволено, хоч книжки їхні й були дешевші за московські в казенній продажі; так київські канунники йшли по 8 алтин, а за московські треба було давати по 10. Сам великий государ для сприяння Київській Лаврській Печатні казав купити в Лаврі 12 книг патериків печерських і ті патерики переплести добрим перепльотом в кожу і по обрізу золотом і на купівлю і перепльот тих книг дати гроші з київської Приказної ізби з доходів, що взяті у київських міщан.

Навіть розкольники, які з недовірою ставилися до православія «латинників», поважали книги «Кирилову» і «О вере», укладені трудами киян.

Книга ставала скарбом неоціненним і в церковній ризниці, і в боярських хоромах, і в хижі простого московита. Піддячий Василь Баутін, який перевозив книги з Малоросійського Приказу на Печатний Двір, спокусився деякими, і було виявлено пропажу: один «Мир с богом человеку» Гізеля, чотири «Сказання о Иуде», один «Канон на Лазарево Воскресение и на св. Пасху».

Начальник Печатного Двора митрополит Сарський і Подонський Павло цензурував київські книги і заборонив до продажу в Москві на 119 рублів, 20 алтин, 2 дєньги, і ті книги, хоч і з єретицькими вивловлюваннями, звелено було взяти в казну великого государя з виплатою людям Гізеля соболями. Кушва не вельми порадувався такій торгівлі. Ми люди не торгові,— мовив він, — соболів продати не зуміємо, архимандрит же наш Інокентій велів на виручені за книги гроші купити не хутер, а паперу для лаврської печатні.

Заповідано ж ще першими святителями нашими: «Зорати Руську землю святим хрещенням, насіяти святого і божественного письма книгами». Україна визволялася з неволі лядської, і дух свій возносила незалежним в навчанні, в слові, в книзі, і молода воля народу нашого набула такого зухвальства, що намірилися ми просвітити і, може, й впокорити своєю мудрістю саму Москву, молодого її царя і новопоставленого патріарха.

Все виказувало на здійснимість великого задуму.

Вже з перших літ царствування Олексія Михайловича на Москві зродилася пильна увага до книги й знання. В Посольськім приказі створилася ціла книгозбірня «на розных языках». Послам і гінцям царським велено купувати всі книги, що стосуються Московських діл. Дяк Григорій Кунаков привіз із Польщі в 1650 році 6 зшитків, печатаних по-польськи з латинським, а саме:

1 і 2) «Війна Зборовська, щасливо докінчена при множестві рицарства і обозів Зборовського і Збаразького» Войтеха Тетішевського. Напечатана в Варшаві в печатні Петра Елерта. 1649 р.

3) «Лікарство на уздоровлення Річи Посполитої універсалом або грамотою поборовою за збитки, утрати і непотрібні домові істері». Напечатана в Кракові, в печатні Лукаша Купиша. 1649 р.

4) Оборона покою у людей добрих, знайдена в день всіх святих в костьолі начальнім Варшавськім через ксьондза Войтеха Тетішевського. Напечатана в Варшаві, в печатні Петра Елерта 1649 р.

5) «Як відправляв ксьондз з Альбертуси на війну». Знов напечатана в 1649 р.

6) «Як Альбертус з війни пішов назад». Знов напечатано в Кракові в 1649 р.

Московським послам до Польщі князю Рєпніну-Оболенському з товаришами в 1653 р. велено купити такі «самые нужныя к Московскому государству надобныя книги»:

1. «Хронограф», а в ней писано про все Московское государство, а называетца той книги слагатель Жигимонт Герберстейн. Латинским языком.

2. «Хронограф польский подлинный», старовечность польскую и русскую описуючий, а называетца той книги слагатель Гвагнин.

3. Хронограф же, на латинском языке, польский, тот всех летописец єсть новее и последнее для того, что в нем описаны лета все до Владислава четвертого короля польского, и называетца латинским языком та книга «Хроника Пясецкого бискупа Перемышльского».

4. «Орбис Полонус», а нашим языком можется назвати «Свет польский», в нем же содержится вся