Олександр Грін - Пурпурові вітрила

— Дуже радий вас бачити, — сказав Ґез, щойно я привітався й усівся. Бутлер ледь помітно посміхнувся, і мені здалося, що його усмішку адресовано Ґезові. — Ви були у Брауна?

Я віддав йому листа. Він розпечатав, прочитав, глянув на мене, на Бутлера, який дивився вбік, і відкашлявся.

— Отже, ви влаштувалися, — сказав Ґез, посміхаючись і засовуючи лист у жилетну кишеню. — Я щиро радий за вас. Мені прикро згадувати нічну розмову, бо я боюся, чи ви, бува, не зрозуміли мене неправильно. Я вважаю великою честю знайомство з вами. Але мої правила справді проти присутності пасажирів на вантажному судні. Це треба розуміти як вияв дисципліни, і аж ніяк не інакше. Втім, я впевнений, що у нас з вами встановляться добрі стосунки. Я бачу, ви любите море. Море! Коли вимовиш це слово, здається, що вийшов гуляти, поглядаючи на горизонт. Море… — він замислився, потім правив далі: — Якщо Браун так палко бажає, я щиро поступаюся і переходжу в інший галс. Завтра вдосвіта ми знімаємося. Перший захід у Дагон. Звідти повеземо вантаж у Гель-Г’ю. Коли ви хотіли б перебратися на судно?

Я сказав, що моє бажання — перевезти речі негайно. Майже приятельський тон Ґеза, його ніжне ставлення до моря, вчорашня лайка і сьогоднішня чемність змусили мене думати, що, напевно, я маю справу з людиною неврівноваженою, імпульсивною, проте він уміє опанувати себе. Отже, я захотів дізнатися розмір плати, а також, якщо є час, глянути на свою каюту.

— Відніміть із загальної суми і накиньте комісійні, — сказав, підводячись, Ґез Бутлерові. Потім він провів мене коридором і, відкривши двері, став на порозі, зробивши рукою широкий запрошувальний жест.

— Це одна з найкращих кают, — сказав Ґез, входячи за мною. — Ось умивальник, шафа для книг і кілька ще дрібних шафок і полиць на всяку всячину. Стіл — загальний, а втім за вашим бажанням слуга доправить сюди все, що ви побажаєте. Матросами я не можу похвалитись. Їх взято на один рейс. Проте слугу я здибав хорошого: славний такий мулат, колись він служив у мене, на «Ерігоні».

Я був — смішно сказати — зворушений: так теперішнє звернення капітана звучало несхоже на його паскудний, штучно флегматичний і — потім — звірячий тон сьогоднішньої ночі. Незаперечно-хазяйські права Ґеза почали мене бентежити; якби він поклав категорично заявити їх, я, ймовірно, вважав би за потрібне вибачитися за своє вторгнення, замасковане надуманими правами Брауна. Але відступити, тобто відмовитися від плавання, я тепер не міг. Я сподівався, що Ґез сам передумає, бажаючи отримати вигоду. На превелику мою втіху, він заговорив про плату, один із найкращих регуляторів усіх заплутаних становищ.

— Стосовно грошей я надумав ось що, — сказав Ґез, виходячи з каюти, — ви сплачуєте за стіл, приміщення та проїзд двісті фунтів. Утім, якщо це для вас дорого, ми можемо поговорити згодом.

Мені здалося, що з ока в око Ґеза, коли він замовк, перелетіла гостра іскра задоволення від того, що випало назвати таку божевільну цифру. Оскаженілий, я пильно вдивлявся в нього, але не виказав нічим свого подиву. Я швидко збагнув, що це мій козир. Сплативши Ґезу дві сотні фунтів, я міг уже нічим не завдячувати йому з огляду на те, як обдумано він оцінив свою поступливість.

— Гаразд, — мовив я, — як на мене, сума на обтяжлива. Вона справедлива.

— Атож, — відказав Ґез тоном зіпсованого раптом настрою. Виникла напруженість, але він одразу її загладив, вирішивши поскаржитися на зменшення фрахтів; потім, ніби схаменувшись, попрощався: — Напередодні відплиття завжди багато клопотів. Отже, це питання вирішене.

Ми розійшлись, і я подався до себе, звідки негайно зателефонував Філатрові.

Він зрадів, почувши, що справу злагоджено, і ми домовилися зустрітися о четвертій дня на «Тій, що біжить по хвилях», куди я розраховував приїхати значно раніше. Після цього мій час минув у збиранні. Я поснідав і склав речі, втомившись від думок, за які жодна ділова людина не дала б і ламаного гроша, потім наказав винести багаж і приїхав до корабля в той час, коли Ґез спускався на набережну. Його супроводжували Бутлер і другий помічник — Сінкрайт, молодик із хитрим, неприємним обличчям. Побачивши мене, Бутлер увічливо вклонився, а Ґез, недбало кивнувши, відвернувся, взяв під руку Сінкрайта і почав розмовляти з ним. Він озирнувся на мене, потім усі троє зникли в арці Тримильного проїзду.

На кораблі мене, мабуть, чекали. З дверей кухні визирнула голова в ковпаку, зникла, і відразу з’явився меткий мулат, який узяв мої речі й заніс у приготовлену каюту.

Поки хлопець розбирав багаж, а я, вмостившись у кріслі, давав йому вказівки, ми потроху розговорилися. Слугу звали Горацій, що потішило мене, як доречне нагадування про Шекспіра в одному з найчастіше цитованих його текстів. Горацій підтвердив зазначений Брауном напрям рейсу, як сам чув це, але в його балачці я не помітив нічого дивного чи особливого щодо корабля. Особливе було тільки в мені. «Та, що біжить по хвилях» йшла без вантажу в Дагон, де її мали завантажити трьомастами ящиків залізних виробів. Наївно і статурно випинаючи здоровенні груди, обтягнуті кокосовою сіткою, випинаючи їх, як півень, і показуючи на кожному слові міцні зуби, Горацій нарешті проговорився. Цій інтимності посприяли золота монета та дозвіл докурити погаслу сигару. Його повідомлення стривожило мене більше, ніж передбачення шторму.

— Я повинен вам сказати, пане, — промовив Горацій, потираючи долоні, — що буде дуже, дуже весело. Нудьгувати вам не доведеться, якщо правда те, що я підслухав. У Дагоні капітан хоче посадити дівчат, дам — прекрасних синьйор. Це його знайомі. Вже готові дві каюти. Там уже приготовлені парфуми, гарне мило, одеколон, люстра; постелена тонка білизна. А також закуплено багато вина. Вино буде всім — і мені, і матросам.

— Непогано, — сказав я, починаючи розуміти, яких дам має намір запросити Ґез у Дагон. — Сподіваюся, вони не його родички?

У виразному обличчі Горація перемигнулось усе, від підборіддя до вивернутих білків очей. Він клацнув язиком, похитав головою, утягнув її в плечі і зареготав.

— Я не братиму участі у ваших веселощах, — сказав я. — Але Ґез може, зрозуміло, розважатися, як йому до вподоби.

З цим я відіслав мулата і замкнув двері, розмірковуючи про почуте.

Знаючи властивість слуг всіляко роздувати плітку, а також в очікуванні наживи вигадувати небилиці, якими сподіваються догодити, я обмежився тим, що взяв поки до відома веселі плани Ґеза, й оскільки незабаром по тому у каюту подали обід (капітан вирушив обідати в готель), я з’їв його, дуже задоволений