Лариса Бондарчук - Секретарка для дракона-мільярдера, Лариса Бондарчук

 - По… Помідор? - спитав ошелешено кур'єр Матвій, якраз спостерігаючи за тим, як Анжеліка відкушує шматок піци зі шматком помідора на ній.

- Так, це прізвище в нього таке, - кивнула Анжеліка. - Ну, різні бувають прізвища. Це неважливо. У мене був знайомий, Леон Курдуплик. І нічого, живе й процвітає, має дружину й двох діточок. Не в прізвищі щастя, Матвію! Головне, що я, гм, кохаю Помідора. От і хотіла розпитати в тебе як у представника чоловічої статі, що дівчата роблять завжди, коли хочуть сподобатися чоловікові?

Дракон-мільярдер, він же зараз кур'єр Матвій, перебував нині в шоці, ступорі, глибокій шоковій ямі. Він не знав, що й сказати, що й зробити. От і випитав про Анжелікині вподобання! От і дізнався, кого кохає його секретарка! Краще б нічого не знав! Тепер що робити?

Раптом згадалося дракону, що коли він своєму головному менеджеру наказував оформити Анжеліку його, владного боса, офіційною секретаркою, то він був трохи сумний і незадоволений. І тоді ще дракону подумалося, що він засумував саме тому, що тих двох фігуристих дівчат не візьмуть на роботу, а одна з них якраз чоловіку подобається. А раптом він помилився? Раптом Петро Помідор сумував, бо Анжеліка стала секретаркою боса? Може, й ревнував Петро дівчину до свого боса, а бос і не помічав? Отак ревнував, як зараз кур'єр Матвій, тобто, владний бос Степан Нокард ревнує, сидячи навпроти Анжеліки й не знаючи, що робити з тими несподіваними ревнощами…

Не хотілося Матвію підказувати, як легше завоювати серце мужчини, тому він теж придумав хитрий план: вирішив дівчині придумати таку рецептуру зваблення чоловіків, щоб у неї нічого не вийшло.

- Якщо хочеш чоловікові сподобатися, але щоб він не звертав уваги на зовнішність, а побачив твою душу, істинну сутність, то можна кілька речей зробити. Подарувати подарунок якийсь, щоб здивувати його. Наприклад, чоловіки люблять… е-е-е.., - Матвій почав роздивлятися по приймальні, що б таке придумати, й побачив порожній акваріум. - Тварин люблять. Он, у твого боса, я бачу, рибки були! Здохли, бо ніхто за ними не доглядав. Та рибки - то трохи не те. Краще скорпіона якогось, змію там чи тарантула… Страшного й невеликого звіра. Щоб і хижий був, небезпечний, але й наче виступав символом, що справжній чоловік такого не боїться! Ну, і буде ця тваринка про тебе йому нагадувати! Гляне на змію і подумає, що це подарувала Анжеліка. І згадає тебе зайвий раз. Так ти наче весь час в нього на очах будеш, хоч і відсутня…

- Ой, а я змій боюся, а павуків - то ще більше! Як же я таке куплю і подарую? - зітхнула Анжеліка. - Але за пораду дякую, я подумаю!

- А ще можна використати компліменти, - продовжив Матвій, забираючи першу коробку від піци й відкриваючи другу.

Анжеліка, дуже уважно його слухаючи, навіть не зауважила це, одразу ж взяла шматок піци з другої коробки й почала їсти. Захопилася й не помітила, що вже забула про свою дієту. 

- А я думала, що компліменти лише жінкам кажуть, - зауважила вона.

- Та ну, це стереотипи! - махнув рукою Матвій. - Насправді ми, чоловіки, дуже любимо компліменти. От, просто дуже! Але ніколи цього не розповідаємо. Але для чоловіків краще говорити особливі компліменти! Наприклад, можеш похвалити так ненав'язливо своєму Помідору, що в нього дуже гарні вуха, чи щоки, чи пальці, чи ноги. Окремі частини тіла, коротко кажучи.

- Які дивні компліменти, - задумливо протягнула Анжеліка. - Я про такі й не чула. Навіть не знаю, як це робиться і що хвалити.

- Ну, давай потренуємося на мені, - загорівся підступний Матвій. - Скажи комплімент мені, наприклад, похваливши мою… моє… мій ніс…

Анжеліка глипнула на Матвіїв ніс.

- У тебе звичайний ніс. Як у всіх. Рівний.

- Ну, так не піде! Хіба це комплімент? От я, наприклад, на тобі це продемонструю, - Матвій подивився Анжеліці просто в очі й промовив. - Анжеліко, твої вуста схожі на медові соти, до яких мені хотілося б припасти в насолоді й чуттєвості й спробувати їх на смак, бо моє серце, сповнене спраглих надій, бажає скуштувати солодкого меду твоїх п’янких губ і впевнитися, що я тебе кохаю…

Анжеліка, мої дорогі читачі, аж завмерла з піцою в руці. Дивилася на Матвія, наче на знайомого чоловіка, який відкрився їй з нового боку. Він, говорячи цей комплімент її вустам, невідривно дивився їй в очі, і вона відчула, що аж серденько в неї тенькнуло, бо в тій фразі, яку промовив чоловік, і справді було багато почуттів…

- Е-е-е, - нарешті тихо промовила вона. - Це ти… е-е-е... мене вчиш, як говорити компліменти? Але ж… ти мав похвалити ніс.., - вона не могла відвести погляду від Матвія, чимось він її, сказавши цей комплімент, сильно зацікавив, навіть ошелешив. 

- Ну, губи поряд з носом, тому краще придумалося з ними, - відповів Матвій чомусь трохи хрипким голосом, теж не відводив погляду від очей дівчини.

А вона й сама дивилася на нього, наче вперше бачила. Потім знітилася й промовила:

- Ого, яка сила компліменту! Я навіть на хвильку повірила, що ти кажеш мені це щиро й справді закоханий у мене! Круто! Але чи не здається тобі, що такі порівняння й образності недоречно, гм, говорити на роботі?

- Якраз тоді й треба! Нестандартна обстановка для нестандартних компліментів! Найбільше чоловіки люблять, коли хвалять їхні пальці! - фантазував Матвій. - І ніс. Ну, про нього я вже сказав. 

- А чому це так? - здивувалася Анжеліка.