Діана Вінн Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

своє таємною майстернею, — знову подумав він, — міг би потроху перетягати сюди начиння». 

Наступного дня вони із Трогмортеном подалися досліджувати нове горище, де могли бути речі, які Крістофер міг використати для умеблювання кімнати в башті. І вони натрапили на другу башточку на самому вершечку других, менших гвинтових сходів. Тут замовляння майже повністю вичерпувалися, адже башточка була геть розвалена. Вона була меншою за іншу кімнату в башті, і їй бракувало половини даху. Половина підлоги була вогка від дощу, який ішов у той день по обіді. Крім того, раніше там було венеціанське вікно. Тепер це був тільки насип із розкришеної на вогкий щебінь стіни, посеред якого стриміла одна кам’яна колона. 

— Воу, воу, — схвально промовив Трогмортен. Він риссю пробіг по вогкій підлозі й застрибнув на розбиту стіну. 

Крістофер охоче послідував за ним. Обидва видряпалися назовні по схилу щебеню, під яким були рештки вікна, і оглянули гладенький моріжок і верхівки кедрів унизу. Крістофер на мить побачив відокремлений шмат замку, на якому лежало відвертальне замовляння. Той майже сховався за межами поля зору за вузлуватою кам’яною кладкою башти, але Крістофер подумав, що виліз достатньо високо, щоб зазирнути всередину крізь дерева, що росли нагорі. Тримаючись за колону, що була частиною вікна, він заступив ще далі на зруйнований схил і нахилився праворуч, щоб розгледіти більше. 

Колона розломилася навпіл. 

Крістоферові ноги сковзнули вперед на слизькому камінні. Він відчув, як злетів у повітря, і побачив, як знизу догори промчали кедри. «Твою ковіньку! — подумав він. — Ще одне життя!» Він пам’ятав, як земля зупинила його із жахливим струсом. І він затьмарено зауважив, що Трогмортен в якийсь спосіб слідував за ним униз, а відтак зайшовся несамовитим галасом. 

Розділ дванадцятий 

Вони сказали, що цього разу Крістофер зламав шию. Панна Розалі сказала йому, що замовляння Замку мали зупинити його падіння або принаймні подати людям сигнал тривоги, коли він упав. Але оскільки там замовляння вичерпувалися, саме Трогмортенове виття привело наляканого садівника до місця падіння. Через це Трогмортену з усією повагою дозволили провести цю ніч в Крістоферовому ліжку, поки покоївка вранці не поскаржилася на сморід. Тоді з’явилася Панна Розалі з садовими рукавицями й мітлою витурила Трогмортена геть. 

Крістофер обурено подумав, що насправді різниця в поводженні мешканців Замку з ним і Трогмортеном була дуже маленькою. Бородатий Доктор Сімонсон, коли не повчав усіх, як підпалювати настоянки, перетворювався на лікаря-мага. Він прийшов наступного ранку і несхвально й безцеремонно обстежив Крістоферову шию. 

— Як я і думав, — сказав він. — Нове життя вже вступило в силу, і від перелому нема й сліду. Сьогодні через шок краще лишитися в ліжку. Ґабріель збирався прийти й поговорити з вами про цю витівку. 

Потім він вийшов, і більше ніхто до Крістофера не підійшов, окрім служниць із тацями та Флавіана, який зупинився у дверях, насторожено принюхуючись до сильного смороду, залишеного Трогмортеном у кімнаті. 

— Усе гаразд, — сказав Крістофер. — Панна Розалі вже витурила його геть. 

— Добре, — сказав Флавіан і підійшов до Крістоферового ліжка з великим оберемком книг. 

— Ох, пречудово, — сказав Крістофер, змірявши оком оберемок. — Купа любенької роботи. Я лежу тут, і аж руки сверблять узятися до якоїсь алгебри! 

Флавіан виглядав трохи ображеним. 

— Ммм, ні, — сказав він. — Це книги із Замкової бібліотеки, які, я думав, мали б вам сподобатися. 

І пішов геть. 

Крістофер переглянув книги і виявив, що це були оповідки з різних країв світу. Деякі були з різних світів. Усі вони виглядали доволі привабливо. Раніше Крістофер і не думав, що в Замковій бібліотеці було щось варте читання, і, вмостившись читати, вирішив, що завтра мусить туди піти й глянути на власні очі. 

Але запах Трогмортена відволікав його. Запах та книги постійно нагадували йому про Богиню і не давали забути, що він ще не оплатив і сотої частки Трогмортена. Йому вартувало зусиль забути про Низку Десять і зосередитися на своїй книзі, і щойно він це зробив, увійшла Панна Розалі, розпашіла й захекана після довгої гонитви за Трогмортеном, і знову його відволікла. 

— Ґабріель хотів поговорити з вами про це падіння, — сказала вона. — Ви маєте прийти в його кабінет завтра о дев’ятій ранку. 

І вже обернувшись перед тим, як піти, вона запитала: 

— Бачу, у вас з’явилося трохи книг. Щось іще потрібно принести? Ігри? У вас же є «Змії й драбинки», правда? 

— Щоб грати в них, потрібно двоє, — красномовно сказав Крістофер. 

— Ох, серденько, — сказала Панна Розалі. — Боюся, що не знаюся на іграх, — а тоді врешті вийшла. 

Крістофер відклав книгу і оглянув свою порожню коричневу кімнату, відчуваючи пристрасну ненависть до Замку і його мешканців. Тепер в одному кутку кімнати стояла його шкільна скриня, від чого та виглядала ще більш порожньою, ніж будь-коли, нагадуючи йому про товариство у школі, за яким він сумував. 

Між шкільною скринею і відкритим каміном був ідеальний закуток, звідки можна було діставатися Всюдинок. Він бажав би втекти кудись, де його навіть магія не знайде, й ніколи не повертатися. 

Потім Крістофер усвідомив, що він міг би певним чином вибратися звідси, пішовши до Всюдинки. Він навіть здивувався, чому ж не намагався зробити це увесь той час, поки був у Замку. Але списав це на дію замовлянь Замку. Вони таки затьмарювали свідомість. Та тепер мислення відновилося — чи то через шок від ламання шиї, чи через нове життя, яке він відчував усередині себе міцним і цілющим, чи від усього водночас. Можливо, він зможе піти у Всюдинку і залишитися там навіки. 

Халепа була в тому, що коли він ішов до Всюдинок, він нібито лишав частину себе позаду, в ліжку. Але ж мусить існувати можливість забрати всього себе. Розмови між Флавіаном і Ґабріелем про Споріднені Світи упевнили Крістофера, що деякі люди подорожують до світів у інших Низках. Йому варто було просто почекати й дізнатися, як це робиться. До того ж ніщо не заважало йому вишукувати підходящу Всюдинку, щоб до неї втекти. 

Крістофер з невинним виглядом читав книги, поки не прийшла служниця і не вимкнула його гасову лампу на ніч. Потім він лежав, втупившись у пітьму й намагаючись відділити ту частину себе, яка могла піти у Всюдинки. Досить довго він не міг цього зробити. Замовляння Замку важко лежали на ньому, зіжмакуючи всі його частинки в ціле. Потім, коли його почало морити на сон, він виявив шлях і висковзнув із себе убік, а тоді нечутно звернув за ріг між скринею і каміном. 

Це скидалося на спробу пройти крізь шар товстої гуми, що відкидала його назад до кімнати. І це знову було замовляння Замку. 

Крістофер стиснув зуби, повернувся плечем до гумовості й штовхнув. І штовхав, і штовхав, і проходив трохи вперед із кожним поштовхом, але тихо й м’яко, щоб не сколошкати нікого в Замку, — аж поки, приблизно за пів години, він розтягнув замовляння настільки тонко, наскільки можна було. Потім він захопив його по жмені в кожну руку і обережно роздер. 

Було чудово вийти крізь зроблений розлам і опинитися в долині, знайти свій одяг, який досі лежав на місці, трошки запрілий і знову замалий, але на місці. Крістофер перевдягнувся. Потім, замість