Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек

розповів Швейкові, нібито фельдкурат посварився з надпоручником, розбив піаніно, і тепер п’яний як чіп, і не хоче йти додому. Надпоручник Гельміх, теж п’яний, викинув фельдкурата в коридор, і той сидить під дверима на підлозі й куняє.

Прибувши на місце, Швейк струснув фельдкурата за плечі, а коли той замурмотів і розплющив очі, Швейк козирнув і сказав:

- Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, я прийшов.

- А що вам тут треба?

- Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, я дістав наказ забрати вас звідсіля.

- Ви дістали наказ забрати мене? А куди ж ми підемо?

- До вас на квартиру, пане фельдкурате.

- А нащо ж мені йти до себе на квартиру, хіба я не в своїй квартирі?

- Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, ви в коридорі чужого дому.

- А-а як я сюди потрапив?

- Насмілюсь доповісти, ви були в гостях.

- В г-г-гостях. Я н-не був. Це ви п-пом-миляєтеся.

Швейк підняв фельдкурата і спер його на стіну. Фельдкурат хитався з боку на бік, падав на нього і при цьому застерігав:

- Я впаду! Впаду,- твердив він знову, дурнувато посміхаючись.

Нарешті Швейкові вдалося прихилити фельдкурата до стіни, і той у новій позі знову почав дрімати.

Швейк розбудив його.

- Що вам потрібно? - спитав фельдкурат, зробивши марну спробу зсунутися по стіні й сісти на підлозі.- Хто ви такий?

- Насмілюсь доповісти,- відповів Швейк, притискаючи фельдкурата до стіни,- я ваш денщик, пане фельдкурате.

- У мене немає ніякого денщика,- насилу промимрив фельдкурат і зробив нову спробу звалитися на Швейка.- Я не фельдкурат, а свиня,- признався він із щирістю пияка,- пустіть мене, добродію, я вас не знаю.

Недовга боротьба скінчилася цілковитою Швейковою перемогою. Швейк використав цю перемогу і стяг фельдкурата зі сходів до під’їзду, де фельдкурат знову почав опинатися, щоб його не витягли на вулицю.

- Я вас не знаю,- невпинно торочив, борюкаючися зі Швейком, фельдкурат.- Ви знаєте Отто Каца? Це я. Я був у архієпископа,- репетував він, тримаючись за двері під’їзду.- Мною цікавиться Ватікан, розумієте?

Швейк відкинув «насмілюсь доповісти» і заговорив з фельдкуратом інтимним тоном:

- Пусти двері, кажу, бо як трісну тебе по тих лапах. Ходім додому, та й годі. Не розмовляти!

Фельдкурат пустив двері й звалився на Швейка.

- Так, ходімо кудись, але до Шугів 107 не піду, там я заборгувався.

Швейк випхав його з під’їзду і, шарпаючи, поволік по тротуару.

- Що це за пан такий? - спитав хтось із зустрічних.

- Це мій брат,- відповів Швейк,- дістав відпустку і приїхав відвідати мене. Отож на радощах упився, бо не думав, що застане мене живого.

Почувши останні слова, фельдкурат промугикав якийсь мотив з оперети, якої б ніхто не пізнав, і відразу ж почав чіплятися до перехожих:

- Хто з вас мертвий, хай з’явиться до корпусного командування протягом трьох днів, щоб його труп можна було покропити святою водою...- І вмовк, намагаючись заритися носом у тротуар. Швейк ухопив його під пахви й знову поволік додому.

Витягши голову, волочачи ноги, фельдкурат перебирав ними, як кицька з переламаним хребтом, і мугикав:

- Deminus vobiscum, et cum spiritu tuo. Dominus vobiscum. 108

На стоянці візників Швейк посадив фельдкурата біля муру, а сам пішов торгуватися з ними. Один з них заявив, що він цього пана дуже добре знає, бо раз уже його возив, і більше не повезе.

- Обригав мені геть усе і не заплатив навіть за проїзд. Я його возив щось години зо дві, поки знайшов, де він живе. Потім я тричі приходив по гроші, і лише тиждень тому він дав мені за все п’ять крон.

Після довгих умовлянь один з візників погодився їх везти.

Швейк повернувся до фельдкурата. Той спав, і хтось тим часом зняв у нього з голови й забрав чорний котелок (фельдкурат звичайно ходив у цивільному).

Швейк збудив свого хазяїна й за допомогою візника посадив у критий екіпаж. Там фельдкурата охопила цілковита апатія. Швейк здався йому полковником Юстом з сімдесят п’ятого піхотного полку, і він кілька разів повторив:

- Не гнівайся, друже, що я тикаю тобі: я - свиня!

Одну мить здавалося, що туркотіння екіпажу по бруку витвережує його. Він сів рівно і заспівав якийсь уривок з невідомої пісні. Можливо, це була його імпровізація:

 

Він мене в ті дні щасливі

На коліна брав колись,

В Меркліні тоді жили ми,

Біля Домажлиць.

 

За хвилину, однак, йому знову світ замакітрився, і, звернувшись до Швейка, він спитав, примруживши одне око:

- Як ся маєте, шановна пані? Виїжджаєте кудись на дачу? - В очах у нього двоїлося, і після короткої паузи він докинув: - Зволите мати дорослого сина? - І показав пальцем на Швейка.

- Сядеш ти каменем чи ні? - визвірився на нього Швейк, коли фельдкурат спробував вилізти з ногами на сидіння.- Думаєш, я тебе не навчу порядку?

Фельдкурат затих і маленькими свинячими очицями почав дивитися з дрожок на вулицю, ніяк не розуміючи, що, власне, з ним діється.

А далі, вже цілковито втративши розум, звернувся до Швейка і тужливо сказав:

- Пані, дайте мені перший клас, 109 - і зробив спробу спустити штани.

- Зараз же застебнися, свинюко! - гримнув Швейк.- Тебе вже знають усі візники, ти вже раз обригав усе, а тепер ще й таке вигадав. Не думай, що тобі знову удасться не заплатити, як торік.

Фельдкурат меланхолійно підпер голову долонею і почав співати: «Вже мене ніхто не любить...» Але відразу й урвав свій спів і промовив:

- Entschuldigen Sie, lieben Kamerad, Sie sind ein Trottel! Ich kann singen, was ich wall. 110

Потім він зібрався, мабуть, засвистіти якусь мелодію, але замість цього з його губ зринуло таке розкотисте «тпр-р», що коні зупинилися. Коли за наказом Швейка вони поїхали далі, фельдкурат почав замість сигарети припалювати мундштук.

- Не горить,- промовив він розпачливо, вичиркавши цілу коробочку сірників.- Це ви на них дмухаєте.

Але зараз