Вадим Михайлович Кожевніков - Щит і меч

бути великий скандал, кримінальний суд. Дівчинка хотіла заподіяти собі смерть. І якби не розум її матері, могло б скоїтися лихо. На сімейній раді фон Зальців, у якій брала участь і Марія, було вирішено, що вона — тоді тільки старша покоївка у генераловому маєтку — стане домоуправителькою, а на ім'я її доньки фон Зальци напишуть дарчу на шість гектарів землі і до її повноліття виплачуватимуть щорічно певну суму. Марія наполягла також, щоб генерал передав їй документ, в якому визнавав, що Ангеліка — його позашлюбна донька. Цей документ давав Марії гарантію, що фон Зальци, коли все владнається, не відмовляться від своїх зобов'язань. А вважати Ангеліку за свою позашлюбну доньку для генерала було пристойніше, ніж визнати те, що сталося.

Коли генералів син Йоахім фон Зальц повернувся з військового училища, батько сказав йому, що в нього є «сестра». Звичайно, Йоахімові все це було вкрай неприємно, але такі історії часто трапляються і в більш вельможних родинах. Довелося змиритись, але зустрічатися з «сестрою» Йоахім не хотів.

І тут Марія проявила таку жіночу мудрість і такт, що Йоахім невдовзі переконався: вона зовсім не заміряється на фамільну честь фон Зальців і не претендує на родинні зв'язки.

Не так давно він згодився познайомитися зі своєю «сестрою» і після цього взяв її до себе перекладачкою. Полковник ставиться до Ангеліки строго офіціально, та це зовсім не означає, що він не почуває до неї деякої симпатії. Йоахім фон Зальц займає значну посаду в абвері не тільки тому, що належить до знатного роду, — він добре зарекомендував себе на дипломатичній службі в Англії і Франції.

Повагавшись, фрау Дітмар сказала наче по секрету:

— Марія Бюхер — моя подруга, і я могла б не розповідати вам усього цього. До того ж тут є ще одна обставина. Свого часу Фрідріх і Ангеліка… Моні здається, краще вам не знати і, звичайно, забути, якщо… — Фрау Дітмар усміхнулася. — Якщо у вас з'являться якісь серйозні наміри. Ви самі переконаєтесь. Я щиро люблю Ангеліку — вона чудова дівчина, хоч трохи й дивакувата.

Одверта розповідь фрау Дітмар про цю маленьку сімейну історію не з кращого боку рекомендувала Марію Бюхер та її доньку, а слова про «серйозні наміри» досить цинічно розкривали причину запросин на родинне свято. Не дуже порадував Йоганна й одвертий материнський егоїзм фрау Дітмар (її Фрідріхові не потрібна була така дружина), однак Вайсу було приємно, що вибір фрау Бюхер упав саме на нього. Значить, він зумів вселити їй таке уявлення про себе, якого домагався, коли віз її з кірхи. «Непогана робота», — похвалив себе Йоганн і зразу ж відзначив, що в думці вимовив ці слова з інтонацією їхнього інструктора-наставника. Було це після того, як Йоганн, виконуючи урок, довів йому, чому саме німці — вища раса, і підтверджував свої міркування цитатами з виступів Альфреда Розенберга — теоретика німецького фашизму. Доповідав він у двох варіантах: перший належав рядовому солдатові, другий — офіцерові вермахту.

— Хоч і зверхбезглуздо, — всміхаючись, сказав наставник, — але загалом… — І промовив схвально: — Непогана робота.

І коли Йоганн побідкався, що в нього зараз таке відчуття, ніби він наївся гидоти, інструктор-наставник сказав докірливо:

— Неправильно реагуєш, Бєлов. Це ж їхня ідеологія. Зневажати — будь ласка, але знати й розуміти — твій обов'язок. Без цього ти серед них здаватимешся неповноцінним, і тоді ти там ніяких перспектив на просування не матимеш. І не забувай: Йоганн Вайс — хлопець скромний, але собі на умі. За офіцерський погон може й на підлість піти. — Квапливо додав: — З нашої точки зору, звичайно, а там це вважається «лови момент». Людина людині — вовк і таке інше.

У фрау Марії Бюхер зібрались, очевидно, найближчі її друзі. Вони називали одне одного тільки на ім'я, але при цьому були підкреслено ввічливі й люб'язні. Двоє чоловіків і три жінки. З їхнього одягу і манер важко було визначити, що вони за люди.

Літній чоловік на ім'я Герберт був у солідному двобортному піджаку. На плетеному жилеті — ланцюжок. Він був сповнений почуття власної гідності, і на його м'ясистому обличчі лежав вираз глибокої байдужості до всього на світі. Він казав якомусь кволому панові в смокінгу, що англійцям після Дюнкерка найрозумніше укласти з фюрером мирний договір, щоб спільно розв'язати східну проблему. За це фюрер може дозволити їм залишити собі деякі північні території Росії, які вони окупували в свій час і потім втратили: За це Англія, звісно, повинна поділитися з Німеччиною деякими своїми колоніальними володіннями.

Та кволий пан у смокінгу на ім'я Пауль обережно заперечував, доводячи, нібито фюрер зробить те, що не вдалося Бонапартові. І німецькі солдати будуть так само переможно марширувати вулицями Лондона, як вони марширують зараз по Парижу.

Дама в парчевій сукні з короткими, товстими, як окости, оголеними руками, перебиваючи цих двох співрозмовників, заявила дуже авторитетним тоном, що фюрер, хоч і ненавидить англійців, знає, що Черчілль вважає Росію ворогом номер один, і пан Мослі обіцяв фюрерові сприяти тому, щоб громадська думка Англії схилилась на користь історичних цілей фюрера.

— Вільма — наш Ріббентроп, — киваючи на повну даму, сказала гарненька блондинка в голубій короткій сукні вище колін.

Більма з улесливою посмішкою відповіла блондинці:

— Ти, Єво, як і наша прародителька, завжди спокуслива. Очевидно, в пана бригаденфюрера з'являється бажання з'їсти яблуко, коли він бачить тебе.

Єва, втішена, загадково всміхнулася:

— Не заперечила б.

Пан у смокінгу обернувся, ліниво поаплодував:

— Браво, Єво!

Фрау Бюхер проголосила, захоплено дивлячись на Єву:

— О, Єва — найспокусливіша з валькірій! І хоч я жінка, я розумію бригаденфюрера.

На Вайса ніхто з гостей не звернув уваги, але фрау Дітмар зустріли дуже шанобливо. І щиро зраділи, що вона прийшла. А коли Єва, перед якою всі запобігали, вигукнула: «К бісу політику! Зрештою ми жінки!» — фрау Дітмар суворо поправила її:

— Німецькі жінки, люба. — І, сівши поряд з чоловіками, спитала: — Ну як, Герберте, з ким ми воюватимемо ще?

Пауль не дав Гербертові відповісти:

— Ви