Сергій Ухачевський - Карпатський капкан

уроки вже не йди, — віддав назад трубку бінокля. — А йди ще позирай за ними в льорнетку. Тільки добре дивися, що вони там кажуть. Та запам’ятовуй! І на, візьми бутерброди, щоб не був мені голодний! — дістав з кишені пакунок, дав хлопчику. — Так, і начальнику пошти скажи, щоб мене знайшов, маю до нього справу.

Хлопець заховав бутерброди за пазуху, взяв трубку бінокля й, кинувши: «Так, пане директоре», радо побіг виконувати завдання, миттю зникнувши за рогом будинку. Крижень допив каву. Задумався.

— Покажете Крижневі, хто головний? — пхинькнув під носа. — Ну… саме цього ми не допустимо. Є тут кому керувати.

Офіціант приніс гарячий кавник, Крижень налив собі свіжої кави, надпив та мало не похлинувся — через дорогу мчав, мов навіжений, Трохимович.

— Старий, за тобою хтось женеться?! — зірвався на ноги полковник. — Трохимович! Стій!

Трохимович різко зупинився, озирнувся й кинувся до Крижня, здалеку вигукуючи:

— Бяда, Іванич… Ой, бяда!

Крижень з посмішкою тільки й покивав:

— Хто б сумнівався! Знову «муж вярнувся, ой, як нєвучасна»?

Трохимович сів на стілець, шарячи по столу, чи бува немає чого «таго». Але «таго» на столі було відсутнє, тому він із нерозумінням глянув на Крижня. Той поцікавився:

— Ну, кажи вже, що в тебе сталося.

— Бяда, Іванич! Толькі што на мянє, бєднаго старого, у завулку напалі уркі. Гроши ім давай. Да калі б я мав тия гроши! Троє на аднаго! Здаровия, по центнеру кажний!

— То ти від них даєш драла? — не повірив Крижень.

— Нє уцьоківаю, а бягу у міліцию, каб тєла іх забралі, — розважливо пояснив.

— Ти їх повбивав?!

— Чаго повбівав? Так, придушив, звязав. Хай з імі наш капітан разбіраєцца. О! І трафєі! — виклав на стіл кілька ножів і наганів. — Ну, я пабєг.

— Тпр-р-р! Сядь! — поклав йому руку на плече Крижень— і до метрдотеля: — Чув?.. — той кивнув. — Дзвони в міліцію, — до Трохимовича: — Де це сталося?

— У акурат на вуліцє імені тавариша Вацлава Злодзєйского, сємь.

Крижень пояснив метрдотелю:

— Вулиця Воровського, сім, — до Трохимовича: — Кави вип’єш?

— Сам пій гети дзьогаць горкій! — обурився той. — Як ти гета можаш піць? Мнє б нерви заспакоіць, гарелачкі чарку, а? Йон як рукі трасуцца, — простягнув руки, але вони не тряслися. Побачив це, різко забрав. — Во як трасуцца!

Крижень здивовано покивав:

— Мені б такі нерви… Що ж, свої наркомівські сто грамів ти нині заслужив.

— Так нєсправядліва! Їх било троє, а я адзін! Гета як за збіти самальот… Давай триста!

— Заслужив! — вирішив Крижень і покликав офіціанта.

Через мить на столі опинився великий різьблений графин з горілкою, смажені сосиски, «іменний» гранчак Трохимовича, з яким він ніколи не розлучався. А ще — чорний хліб і креманка з гірчицею — фірмова страва від шеф-кухаря для героя цього ранку. Вони додали демократичного шарму вишуканій сервіровці столу. Незабаром шестеро міліціонерів і дружинників з червоними пов’язками на рукавах провели повз кафе під руки здорових чоловіків, котрі ледве перебирали ногами.

Трохимович до них підняв чарку, смикнув і смачно засопів. Занюхав хлібом, зачерпнув ложку гірчиці, з насолодою закусивши.

— Якая смачная! Давно я з такім апетитам нє снєдав!

Крижень, не перестаючи дивуватися:

— Для мене це як загадка вселенського масштабу: не перший рік запитую і себе, й тебе. Ну, ти, звісно, даєш постійно різні відповіді… Хочу почути й цього разу: звідкіля у тебе стільки дурної сили й здоров’я?

Трохимович ні на мить не задумався й випалив:

— Таму што я веду здаровий лад жицця! — дав щигля графину. — Ні дня без лякарствав.

3

Підмосков'я. 1944 рік, 5 січня,

конспіративна дача Управління Особливих відділів НКВС,

00:24 за московським часом.