Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Сюе Пань зрадів:

«Принаймні гульну собі на втіху. Не буду під наглядом дядька. Ну хіба не милостиве до мене небо?!»

І він звернувся до матері:

— Ось уже десять років наші будинки в столиці порожні, й, можливо, прислуга тайкома від нас здає їх внайми. Треба б відправити туди людей, аби будинки привели до ладу.

— Мабуть, що не варто, — заперечила мати. — Ми їдемо відвідати рідних і друзів. Зупинимось або у твого дядька, або в родині твоєї тітки. Будинки в них просторі, місця вистачить. Поживемо трохи, а тим часом служники приведуть до ладу наші будинки.

— Дядько їде, — сказав Сюе Пань, — його збирають у дорогу. У домі метушня. Чи не завдамо ми їм клопоту?

— Зупинимося тоді в родині тітки. Вони нам зрадіють. Скільки років запрошують! І, звичайно, будуть здивовані, якщо ми поспішимо привести до ладу наші будинки! Я розумію, тобі хочеться жити вільно, ні від кого не залежати, адже так зручніше. Загалом, роби як знаєш. А я побуду з тіткою й сестрами — адже ми давно не бачилися. Баочай візьму з собою. Не заперечуєш?

Сюе Пань не став сперечатися з матір’ю й погодився їхати до палацу Жунго.

Пані Ван уже знала, що справу Сюе Паня розглядали в суді, що все обійшлося завдяки старанням Цзя Юйцуня, і заспокоїлася. Одне її засмучувало — від’їзд брата. Тепер у неї в столиці залишиться зовсім мало близьких родичів.

Але тут їй зненацька повідомили:

— Прибула ваша сестра із сином і дочкою. Їхні коляски вже біля воріт.

Втішена пані Ван у супроводі служниць поспішила до вітальні зустріти дорогу гостю.

Сестри довго виливали одна одній душу, але не про те зараз мова. З вітальні пані Ван повела сестру поклонитися матінці Цзя й піднести подарунки. Побачилася пані Сюе й з іншими членами родини, потім було влаштовано частування.

Сюе Пань пішов засвідчити свою повагу Цзя Чжену, Цзя Ляню, Цзя Ше й Цзя Чженю.

Цзя Чжен звелів передати пані Ван, щоб поселила сестру із сином і дочкою у дворі Грушевого аромату — у будинку з десяти покоїв. А то як би Сюе Пань по молодості не накоїв дурниць, якщо буде жити де-небудь на стороні.

Пані Ван самій хотілося залишити гостей у себе, та й стара пані прислала служницю сказати про те ж.

Тітонька Сюе була рада пожити зі своїми родичами, принаймні син буде під наглядом, а то невідомо, чого чекати від цього зайдиголови. Вона охоче прийняла запрошення пані Ван, а потім сказала їй довірчо:

— Ми могли б пожити у вас і довше, якби ви не витрачалися на наше утримання.

Пані Ван, не бажаючи обмежувати гостей, відповіла, що вони можуть чинити на власний розсуд. Отже, пані Сюе з дочкою оселились у дворі Грушевого аромату.

Там провів останні роки життя Ганго-гун. Будинок складався з вітальні та внутрішніх покоїв. Ворота виходили просто на вулицю. Через невелику хвіртку в південно-західному куті двору можна було потрапити у вузенький провулок, а відтіля на східний двір головного будинку, де жила пані Ван.

Вечорами або по обіді тітонька Сюе приходила поговорити з матінкою Цзя або пані Ван. Баочай цілі дні проводила в товаристві Дайюй, Інчунь та інших сестер. Вони читали, грали в шахи або ж вишивали і раділи, що можуть побути разом.

Тільки Сюе Паню не подобалося жити під наглядом дядька. Але мати й чути не хотіла про те, щоб переселятися, тим більше що родичі були такі уважні до них і дбайливі. Довелося Сюе Паню упокоритись, одначе його не полишала думка переїхати у власний будинок, і він послав туди людей наводити лад.

Не минуло й місяця, як Сюе Пань устиг здружитися з усіма молодими ледарями й шалапутами роду Цзя. Вони пили вино, милувалися квітами, потім узялися за азартні ігри й завели шури-мури із продажними жінками.

Говорили, що Цзя Чжен добре виховує синів і підтримує порядок у домі, але ж за кожним не встежиш — родина була численна. Главою в домі, властиво, був Цзя Чжень — старший онук Нінго-гуна, до якого в спадщину перейшла посада діда, він мусив займатися всіма справами роду, але, легковажний і безтурботний, Цзя Чжень запустив справи й цілісінькі дні тільки читав або грав у шахи. Треба сказати, що двір Грушевого аромату відокремлювали від головного будинку два ряди будівель, ворота там теж були свої, як ви вже знаєте, і Сюе Пань міг приходити й іти коли заманеться; загалом, молоді ледарі віддавалися веселощам і розважались як хотіли, так що зрештою в Сюе Паня пропало бажання переїжджати у власний будинок.

Якщо хочете довідатися, що відбулося далі, прочитайте наступний розділ.