Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

Ґодунова це були польські, а потім угорські шати. У другій половині XVII століття поширювалася й загальноєвропейська мода, яку в Росії стали називати “німецькою”. Тоді сам спадкоємець престолу царевич Алєксєй Міхайлович ще за життя батька завів собі “немецкия” каптани. Його охоче наслідувала і придворна молодь.

Традиційні монгольські халати деґел (XIII ст.)

Таким чином, реформа одягу, розпочата Пєтром I, була не такою вже несподіваною. Указ від 4 січня 1700 року (а можливо, існували і більш ранні розпорядження) наказував всім, крім селян і духівництва, носити угорське, а потім і “німецьке” плаття.

У подальшому витіснення традиційного одягу відбувалося швидшими темпами в містах і дещо повільніше в сільській місцевості. При цьому панівні класи випереджали основну масу городян, тим паче — селян. Нерівномірно відбувалося також поширення чоловічого і жіночого західноєвропейського костюма. У російських містах, особливо малих, жінки все ще продовжували носити сарафани і кокошники, водночас як чоловіки були одягнені в сюртуки і камзоли.

Варто зазначити, що західна мода наткнулася на запеклий опір прибічників стародавніх звичаїв. Причому вирішальну роль тут відіграло несхвалення духівництва. Так, ставши царем, згадуваний Алєксєй Міхайлович показувався лише в московському платті.

Однак середні верстви населення до подібних контрреформ ставилися негативно. Коли Павєл I, ледве ступивши на престол, заборонив у столицях — Петербурзі та Москві — носити фраки, жилети та круглі капелюхи за тодішньою французькою модою усім, “кроме ходящих в русском платье” (тобто міщан і частково купців), це викликало загальне невдоволення. За свідченням російського актора і драматурга А. Толчьонова, “сей переворот великую молву и поговорку сделал, но повиновались”. Тому відразу ж після палацового заколоту і вбивства Павла I росіяни демонстративно знову повернулися до західної моди.

Проте найцікавіше те, що навіть той одяг, який традиційно вважається споконвіку російським, часто-густо насправді також виявляється запозиченим.

Навіщо потрібен косий комір?

Традиційно споконвічною російською чоловічою сорочкою вважають косоворотку.

Косоворотка — це сорочка з косим коміром, тобто з розрізом збоку, а не посередині, як у звичайних сорочок. У російській традиційній косоворотці розріз із застібкою зазвичай був зміщений ліворуч, рідше — праворуч.

Полотняні косоворотки широко використовували в Росії у побуті. Вони були аналогом чоловічої сорочки. Також їх використовували як спідню солдатську білизну. Наприкінці XIX століття косоворотка у росіян була основою будь-якого костюма. Скрізь траплялися подібні сорочки з червоним тканням у клітинку і смужку. Вони могли бути робочими і святковими, все залежало від багатства оздоблення.

Косоворотки носили навипуск, не заправляючи у штани. Підперезувалися шовковим шнуровим поясом або тканим поясом із вовни. Пояс міг мати на кінцях китиці. Зав’язку пояса розташовували ліворуч.

Косоворотки шили з полотна, шовку, атласу; іноді розшивали по рукавах, пелені, коміру. У приміщеннях (у трактирі, крамниці, вдома тощо) їх носили з жилетом.

Косоворотку вважають споконвічно російським одягом. Шанувальники російської старовини носять її, підкреслюючи зв’язок із предками, всі фольклорні колективи виходять на сцену тільки в ній. Однак чи справді косоворотка споконвічно російська?

Щоб розібратися в цьому, треба зрозуміти, як і чому цей різновид сорочки ввійшов у побут росіян.

Косий воріт косоворотки не збігається із серединним розрізом давньослов’янської сорочки, яку і варто вважати споконвічною. Як зазначає російська дослідниця В. Лєвашова, середньовічні джерела не дають жодного прикладу сучасної косоворотки з косим розрізом. Найдавніший тип слов’янської і, відповідно, української сорочки має тунікоподібний крій, так звану голошийку (без коміра), з прямим розрізом.

Таку сорочку кроїли за “серединним” принципом, тобто домоткане полотно складали навпіл і робили надріз для надягання через голову. Потім уже до скроєних у такий спосіб переду і спинки сорочки додавали (пришивали) рукави і ластовиці (пахвові вставки).

Що ж могло змусити предків росіян відмовитися від цього простого і природного крою, продиктованого природою і фізіологією (розріз відповідав лінії шиї), на користь косого коміра?

Існує кілька версій, чому російська сорочка є власне косовороткою, а не “прямовороткою”. Одна з найвідоміших — це версія російського дослідника давньоруської культури академіка Д. Ліхачова. Розріз збоку на косоворотці, на думку науковця, виник мало не в XII столітті й створювався спеціально для того, щоб натільний хрестик не випадав назовні під час роботи, наприклад, під час косовиці. Припущення оригінальне, але воно абсолютно нічим не підтверджене.

У XII столітті навіть знатні мужі носили хрестики дуже рідко, а смерди та холопи і поготів їх не носили. Поголовно натільні хрести почали носити значно пізніше — коли християнство справді ввійшло у свідомість і душу народу.

Крім того, косий комір трапляється на одязі багатьох народів, які жодного стосунку до християнства не мають (монголи, буряти, корейці та ін.). З іншого боку, косоворотка так і не виникла в інших народів, які прийняли християнство. Навряд чи вони працювали в полі менше за росіян, та й проблема з випадінням хрестика легко вирішується подовженням мотузка, на якому тримається хрест, або пришиванням додаткового ґудзика. Таким чином, версія академіка Д. Ліхачова