Марк Сідоній Фалкс - Звільни свого внутрішнього римлянина

проголошено в присутності сімох чоловіків, які мають римське громадянство. Це особливо важливо, якщо дружина вас зраджувала, адже якщо ви не розлучилися за всіма правилами, то пізніше вас можуть звинуватити в сутенерстві, оскільки вона поводиться як повія.

Діти завжди належать батькові. Багато розгніваних чоловіків ніколи більше не дозволяють своїй колишній дружині бачитися з дитиною. Таку поведінку можна зрозуміти, але все ж таки гніватись аж до такої міри не варто. Відсутність у їхньому житті матері, хай якою б зіпсутою вона не була, не піде дітям на користь і може навіть налаштувати їх проти вас. Окрім того, якщо дружина вважає вас здатним на таку злопам’ятність і мстивість, вона може вирішити тягнути далі ярмо остогидлого їй шлюбу, хоча ви обоє могли б від нього звільнитись і здійснити нову спробу. Наймудрішою стратегією усіх, хто розлучається, є якомога приязніше попрощатись і домовитися між собою, щоб молодші діти залишались із матір’ю, а ті, хто вже почав навчатися, жили б із вами. Хай би де дитина проживала, фінансову відповідальність за неї завжди несете ви.

Багато юридичних проблем виникає, коли шлюб анулюють, а потім жінка заявляє, що вагітна. Встановити батьківство в такому разі може бути дуже непросто, особливо якщо вона вас зраджувала. Оскільки кожну дитину, яка буде визнана вашою, ви зобов’язані утримувати та включити до числа своїх спадкоємців, раджу визнавати дитину тільки тоді, коли матимете стовідсоткову впевненість у тому, що вона ваша. Якщо ви точно знаєте, що дружина вас не зраджувала, орієнтуйтеся на календар. Колишня дружина має право оголосити, що носить вашу дитину, впродовж тридцяти днів з моменту розлучення. Закон дозволяє вам вимагати, щоб її оглянули і перевірили, чи дійсно вона вагітна. Відомо багато випадків, коли розгнівані жінки намагалися підсунути чоловікові якогось покидька як законного спадкоємця. Коли ви переконаєтесь у тому, що дитина, яку вона носить, дійсно є вашою, то отримуєте право наглядати за колишньою дружиною та вимагати від неї належної поведінки під час вагітності, а потім потурбуватися про те, щоб немовля щасливо народилося на світ.

Читачці, котра, можливо, обмірковує майбутнє розлучення, треба взяти до уваги таке. Якщо боги були до тебе прихильними й обдарували такою плідністю, що ти народила трьох або більше дітей, ти вступаєш у категорію розлучених як шанована мати та приваблива потенційна дружина. Хіба існує чоловік, який не захоче одружитися з жінкою, котра вже довела свою високу плідність? Але якщо ти є безплідною і не спромоглася народити своєму чоловікові спадкоємців, ти вважатимешся некондиційним товаром. Ба більше, відсутність дітей може трактуватись як причина, з якої тебе покинув чоловік. У такому разі ти візьмеш свій посаг і повернешся до будинку своїх батьків, а це, своєю чергою, може спричинити плітки про тебе як про винну в подружній зраді. Але це не так погано, як може здаватися на перший погляд. Після смерті батька ти вступиш у права спадкоємниці й відтоді житимеш так, як сама того забажаєш. Можеш узяти до своїх рук батьківські справи, а можеш розважатися з коханцями. Хай би що ти обрала, я не маю сумнівів у тому, що одного дня ти цілком примиришся з фактом, що не зуміла реалізувати себе як матір, як це належить кожній порядній дружині.

⁕ ⁕ Коментар ⁕ ⁕

Родина була базовою одиницею римського суспільства, а батько її очолював. На ньому лежав обов’язок захищати всіх, хто належав до його домогосподарства, а також керувати ними і їх виховувати. Родина мусила демонструвати йому пошану та виявляти послух. Держава часто сприймалася римлянами такою собі розширеною версією родини, де сенатори виконували роль батьків країни. Одним із найважливіших титулів першого імператора Августа був титул «батька батьківщини» (pater patriae), що символізував його необмежену владу над підданими і право втручатися в усі аспекти їхнього життя.

У перші роки життя дітей батько, схоже, тримався від них на певній дистанції, але потім мав активно займатися їхньою освітою (див.: Сенека. «Про Провидіння», 2.5; Квінтиліан, «Повчання оратору», 1.1.4–1.1.6, 1.4–1.5). Одним із найцікавіших текстів на цю тему, датованих I ст. н. е., збереженим до нашого часу в пізнішому арабському перекладі майже повністю, за винятком декількох фрагментів, є твір Брисона Араба «Керування маєтком». У ньому перелічені обов’язки батька родини, пов’язані з усіма аспектами домоуправління, від виховання синів до сільського господарства, керування рабами та вибору дружини (зараз цей текст доступний для читання в перекладі та з детальним коментарем Саймона Свейна). Звичайно, цей твір було адресовано заможним людям. Чи відбиває він спосіб мислення пересічних римлян, нам невідомо.

У Стародавньому Римі ставлення чоловіків до жінок було в найкращому разі поблажливим. Вони могли з надзвичайним пієтетом ставитися до своїх дружин (див. «Листи» Плінія Молодшого, 4.19, або панегірик, відомий під назвою «Похвала Турії») і часто обожнювали своїх матерів. Але це зовсім не заважало їм дивитися на жінку як на нижчу істоту, створену лише для народження та виховання дітей. У Плутарха в творі «Повчання подружжю» ясно сказано, що жінка завжди має відігравати другу скрипку при чоловікові. Деякі досить химерні чоловічі ідеї в царині гінекології можна знайти в «Гінекології» Сорана. Лукіан висміює деякі з них у своєму творі про життя на Місяці («Правдива історія» 1.22).

Смертність у римському світі була дуже високою, особливо в містах. Багато джерел вказують на те, що майже третина дітей помирала на першому році життя, а до десяти років доживало менше половини. Цей сумний, але простий факт означав, що римське суспільство з величезною силою тиснуло на жінку, примушуючи її народжувати. У середньому, щоб лише підтримувати кількість населення, кожна жінка мала привести на світ п’ять або шість живих немовлят, не враховуючи викиднів і мертвонароджених. Багато жінок помирало під час пологів, тому мачухи були досить розповсюдженим явищем, і вважалося, що вони віддаватимуть перевагу власним дітям перед тими, котрі залишилися від померлої дружини їхнього чоловіка (див., наприклад, «Тлумачення снів» Артемідора, 3.26, або «Життя Езопа», 37).

Дитина юридично не існувала, доки батько не приймав її в родину, що зазвичай відбувалося на восьмий чи дев’ятий день після народження. До цього терміну тільки батько на власний розсуд вирішував, залишити дитину в родині чи викинути. Нас це шокує, але у світі, де не існувало ніякого контролю за народжуваністю, окрім так званого календарного, аборт, найімовірніше, становив таку саму небезпеку, як і пологи. Тому викидання новонародженого немовляти слід розглядати як різновид післяпологового аборту. Навіть сьогодні люди палко сперечаються про те, який момент слід вважати