Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

в старовинний квартал, забудований маленькими жалюгідними домами. Тут жили ткачі. На острові Піди здавна вирощували льон, і мандрівникам на кожному кроці траплялися кам'яні мочильні, якими тепер практично не користувалися, а за вікнами багатьох будинків були видні прядильні і ткацькі верстати. На маленькій площі, біля криниці, сховавшись в тіні від палючого сонця, сиділи і пряли пряжу п'ять-шість місцевих жінок. Поруч грали діти, абсолютно, здавалося, байдужі до спеки і жахливо худі, шкіра та кістки. Діти без особливого інтересу дивилися на чужинців, навіть не перервавши гри. Крячок йшов впевнено, наче точно знав, куди саме йому потрібно. Але біля колодязя він зупинився і привітно привітався з жінками.

— Ох, милий чоловіче, — сказала йому з посмішкою одна з них, — навіть не показуй нам, що у тебе в мішку! Адже у мене ні гроша немає! Жодної мідної монетки, жодної платівки зі слонової кістки — ми грошей вже кілька місяців не бачили.

— Але у вас, може бути, знайдеться лляне полотно? Або хоча б пряжа? Лляне полотно з острова Піди, як мені говорили в Хавнорі, вважається в Земномор'ї найкращим. Та я і сам бачу, яку відмінну нитку ви прядете! — Ворон з подивом і захопленням спостерігав за своїм супутником; сам він побачивши книги міг торгуватися до безкінечності з ким завгодно і дуже наполегливо, але просто так загравати з простими жінками, щоб продати їм гудзики або купити у них лляну пряжу — ні вже, це було вище його сил! А Крячок тим часом продовжував: — Ось я тільки трохи мішок відкрию, а ви подивіться! — І він почав діставати свої товари і розкладати їх на каменях. Жінки і їх брудні сором'язливі діти підійшли ближче: такої краси вони явно ніколи в житті не бачили. — Взагалі-то нас цікавлять тканини, але ми купуємо також і нефарбовану пряжу і інші товари — ось тільки гудзиків у нас замало. Якщо у вас є гудзики зі слонової кістки або з рогу, я б купив. Готовий обміняти ось цю чарівну оксамитову шапочку на три-чотири кістяних гудзики. Ви тільки подивіться, який колір! І дуже підходить до вашого волосся, моя пані! А ще я можу взяти в обмін старі папери або книги. Наші господарі — ми з острова Оррімі — дуже всякими старовинними штуковинами цікавляться, так що, може, у вас випадково що-небудь таке і знайдеться, а?

— О, ти таки справді милий! — засміялася та, що першою заговорила з Крячком, коли він доклав до її чорної коси червону стрічку. — От шкода, що у мене нічого для тебе немає!

— Я, звичайно, не такий нахаба, щоб за свій скромний подарунок просити поцілунку, — сказав Медрі, - але, може, ти мені хоча б ручку свою дозволиш поцілувати?

І він зробив заповітний жест. Кілька секунд вона мовчки дивилася на нього, потім сказала:

— Що ж, ручку — це можна, — і відповіла тим же жестом. — Хоча й не завжди безпечно, якщо люди один одного зовсім не знають.

А він тим часом, немов нічого не помітивши, продовжував показувати їй і іншим жінкам свої товари, жартувати з ними і пригощати солодощами діточок. Ніхто нічого не купував і купувати явно не збирався. Вони дивилися на всю цю маячню так, немов то були справжні скарби. Крячок дозволив їм розглядати і чіпати все, що захочеться; він навіть зробив вигляд, що не помітив, як один з хлопчаків поцупив у нього маленьке дзеркальце з полірованої бронзи; він бачив, як дзеркальце зникає під драною сорочкою, але не сказав ні слова. Нарешті він заявив, що має йти, і дітлахи відійшли в сторону, а він зібрав і зав'язав свій мішок.

— Знаєш, — сказала раптом йому жінка з чорними косами, — у мене є сусідка, ось у неї цілком можуть знайтися деякі старовинні папери, якщо ти їх шукаєш.

— А на них хоч що-небудь написано? — похмуро запитав у неї Ворон, який досі мовчки сидів на краю колодязя. — Знаки на них якісь намальовані чи ні?

Жінка зневажливо зміряла його поглядом з голови до ніг і сказала:

— Є там знаки, пане мій! — І, знову повернувшись до Крячка, продовжила вже зовсім іншим тоном: — Якщо хочеш, я покажу тобі, де вона живе; це недалеко. І ось що я скажу тобі, торговець: вона хоч і дівчина зовсім, та до того ж з бідних, але вітатися як треба вміє не гірше за інших! Хоча у нас тут далеко не всі цьому навчені.

— Ну так, троє з трьох, — буркнув Ворон, жартівливо зображуючи заповітний жест. — Ти б свій льон нам на вуха не вішала, жінко! Прибережи його для інших.

— Ти б краще помовчав, пане мій! — не знітилася вона. — Ми тут люди неосвічені, грубі… - І вона грізно блиснула в його сторону очима.

Незабаром вона привела їх до дому, що стояв в кінці вузької вулички. Колись це був воістину чарівний куточок: чарівний двоповерховий будинок з каменю, оточений садом; але тепер будинок був напівпорожнім, фасад був частково зруйнований, у багатьох вікнах виламані рами, а сад прийшов в повне запустіння. Вони пройшли по двору, в центрі якого був колодязь, і жінка постукала в бічні двері. Двері відчинилися, і на поріг вийшла дівчина.

— Тьху, майже відьмине лігво! — вигукнув Ворон, бо з дверей доносився виразний запах різноманітних курінь і сушених трав. Він навіть відступив трохи назад.

— Тут не відьми живуть, а цілителі, - заявила їх провідниця. — Що, їй знову гірше, Дорі?

Дівчина кивнула, переводячи погляд то на Крячка, то на Ворона. Їй було років тринадцять-чотирнадцять; вона була невисока, досить кремезна, але дуже худа, з насупленими бровами і нерухомим поглядом.

— Це люди Руки, Дорі; ось цей, молодий і невисокий, дуже милий, а он той, високий, дуже гордий. Вони кажуть, що шукають старі папери. Я знаю, у тебе щось таке було, хоча, може, тепер вже нічого не залишилося. Товару для тебе відповідного у них немає, але, може, вони погодяться заплатити хоча б слоновою кісткою, якщо знайдуть те, що їм потрібно. Я вірно кажу? — І вона глянула своїми ясними очима на Крячка; той згідно кивнув.

— Їй зовсім погано, Раш, — прошепотіла дівчина. І знову подивилася на Крячка. — Ви схоже, не цілитель? — В її словах звучало осудження.

— Ні.

— А ось наша Дорі, - втрутилася їх чорнокоса провідниця по імені Раш, — справжня цілителька! — Як і її мати, і мати її матері… Впустила б ти нас в