Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

Скривившись, маг пробурмотів заклинання зцілення, після чого приблизно хвилину спостерігав, як на місці рани утворювався грубий рубець. На акуратне і ретельне загоєння не було часу — його гнало вперед гостре відчуття, що зволікати не можна. Обережно зробивши кілька кроків, Суртаз вдоволено кивнув і знову озирнувся на всі боки.

Його увагу привернула заграва, схожа на відблиск пожежі десь у стороні фортеці Шалластхадара. Через силу маг придушив в собі бажання спробувати повернутися назад — Шаддаер попереджав, що Мертвий сад не відпустить його, поки випробування не буде пройдено до кінця. 

Але заграва не вщухала. Навпаки — вона ставала все яскравішою. Сполохи, що ніби наближалися до нього крізь завісу, набули осяжної форми жіночої фігури, зітканої з полум'я. Молода усміхнена жінка крокувала повз нього, і в момент, коли вона показалася з-за найближчих дерев, почуття провини стиснуло горло Суртаза. Великий магістр Саревінн. Вона виглядала такою на одному зі старовинних портретів в школі.

Чарівниця пройшла повз нього вглиб лісу, час від часу зникаючи та знову спалахуючи трохи далі. Вона не звертала уваги на Суртаза, але той відчув, що має йти за нею. Що вона хоче щось показати.

Маг попрямував слідом, раз по раз ухиляючись від чіпких гілок штас-деахів, що ніби намагалися його зупинити.

Саревінн вивела його на галявину, в центрі якої самотньо височів самотній лезолист. Місце — схоже і не схоже водночас на те, звідки Суртаз почав свій шлях у Мертвому саду. Але замість Шаддаера біля дерева стояв високий та кремезний чоловік у чорно-червоному вбранні інквізитора і з закріпленою за спиною шипастою булавою. 

Ковзаючи поглядом по широкій спині незнайомця, Суртаз розмірковував про свої подальші дії, а чарівниця тим часом спалахнула по інший бік дерева і вказала на щось серед коріння. Імла, ніби підкорившись волі Саревінн, розійшлася до самої землі, і на ній маг побачив посох з навершям у вигляді черепа.

Холодна лють захлеснула розум Суртаза. Ніби відчувши це, інквізитор обернувся тієї ж миті. Він рішуче попрямував у бік мага, на ходу дістаючи булаву. Клацанням пальців Суртаз відправив у нього згусток вогню і, відступивши на крок, закрив себе магічним щитом від удару зброєю… Якого не сталося. Інквізитор, легко ухилившись від полум'я, вільною лівою рукою кинув в бік мага прокляття ослаблення. 

Менш за все Суртаз очікував отримати у відповідь чари з арсеналу некромантів. Секундної розгубленості виявилося достатньо для спритного і сильного супротивника — той наблизився впритул і схопив мага за горло. Хвиля нудотної слабкості поступилася місцем пронизливому болю, що охопив все тіло мага і на кілька нескінченно довгих секунд позбавив можливості чинити опір. Все, на що був здатний Суртаз в той момент — дивитися в сталево-сірі очі, чий холодний колір потроху затоплювався криваво-червоним сяйвом.

Жагучий біль від дотику інквізитора перетворився на гострий, але він вже не позбавляв можливості усвідомлювати те, що відбувається. Супротивник відкинув зброю, обома руками підняв мага над землею та швиргонув у стовбур найближчого дерева. Спалах болю від пробитої обламаними гілками шкіри остаточно прояснив розум Суртаза, і той зрозумів, що випробування він не пройде. Безсило осівши серед коріння, маг знизу вгору подивився на інквізитора. Коротке темне волосся з іскорками сивини на скронях і жорстока посмішка, що не передвіщала Суртазу нічого хорошого. Під його уважним поглядом інквізитор відступив на кілька кроків.

— Так от який ти, новий учень Шаддаера, — задумливо протягнув він, піднявши з землі булаву. — Ах, точно, наступник Повелителя Шалластхадара, — саркастично додав чоловік, посміхнувшись ще ширше і схиливши голову у глузливій подобі шанобливого кивка. — Наступник, який загине під час випробування у Мертвому саду…

Очі інквізитора вже набули сірого кольору і, впіймавши його погляд, Суртаз не відчув страху перед смертю. Від занурення до рятівної непритомності його утримувала тільки злість. Злість і розпач, спричинені усвідомленням марності всіх жертв, принесених заради того, щоб він опинився тут. Спричинені розумінням, скільки рідкісних, дорогоцінних знань він так і не отримає.

А слідом відчув дотик теплого повітря до обличчя.

— Поклич Ксара… — прошелестів примарний жіночий голос. — Ракшас прагне помсти.

— Дякую, Великий магістре, — прошепотів Суртаз.

— Мені не потрібна твоя подяка, некроманте...

— І що ж ти там шепочеш? Я із задоволенням вислухаю твою сповідь, тільки кричи голосніше, — посміхнувся інквізитор і, сіпнувши булавою, попрямував до Суртаза. А той вигукнув єдине слово, що не виявилося ані заклинанням, ані благанням про пощаду.

— Кса-а-ар!

Розкотистий левовий рик пролунав за спиною інквізитора. Різко розвернувшись, той ледве встиг зловити булавою одну з шабель, тоді як друга полоснула чоловіка поперек грудей. Другою парою рук ракшас схопив інквізитора, маючи намір відтягнути його від мага, але спіймав заклинання засліплення впритул і відскочив назад, роздратовано струсивши пишною вогненно-рудою гривою.

Суртаз відсторонено спостерігав, як інквізитор теж відскочив і зиркнув на нього через плече, явно щось прикидаючи. Втім, навряд чи він побоювався мага, скоріше вирішував, чи встигне вбити його до того, як оговтається ракшас. За мить інквізитору стало не до роздумів: чарівна істота відновила зір і свій запеклий натиск. Але тривало це недовго: засліплюючий спалах ознаменував зникнення інквізитора з поля бою. З розчарованим ревом ракшас перетворився на сизий туман, не звернувши до мага на прощання ні погляду, ні слова.

Ніколи раніше Суртаз не відчував такої сильної втоми. Суцільна тиша, що раптово обрушилася на нього, забрала залишок сил, а прощальні слова Саревінн продовжували лунати в його вухах.

Некромант.

Так, некромант. Він — саме той, хто він є, і іншим вже не буде.

Ця думка додала йому сил, і їх вистачило, щоб підвестися. А коли це вдалося, Суртаз із подивом виявив, що навіть може йти. Шкутильгаючи від дерева до дерева, він нарешті дістався до самотнього штас-деаха. Торкнувся закривавленої шорсткої кори та впав навколішки поруч з обезголовленим тілом Шаддаера.