Джонатан Страуд - Череп, що шепоче, Джонатан Страуд

— Ця продавчиня артефактів... — перепитала я. — Як ви з нею познайомились? Ти ніколи не розповідав про неї...

— З Фло? Це було давно. Я тоді тільки починав працювати агентом.

— Але ж ці торговці... вони поза законом, хіба не так? Жодному агенту не дозволяється приятелювати з ними!

— Коли це ти стала такою завзятою прибічницею правил ДЕПРІК, Люсі? Зараз нам будь-що потрібна допомога. Нас наздоганяє Кіпс. І до того ж ця робота небезпечніша й складніша, ніж я гадав...

— Ти маєш на увазі дзеркало? — Перед моїми очима досі лежало тіло з кладовища: вирячені очі, скривлений гримасою жаху рот...

— Так, дзеркало. Та навряд чи справа тільки в ньому. Барнс щось приховує від нас. Навряд чи це звичайне старе Джерело. Тому Джорджева праця зараз потрібна нам, як ніколи. — Локвуд мляво позіхнув. — Не хвилюйся, Фло — своя людина. Не така відлюдкувата, як інші торговці артефактами. Охоче поговорить із нами, хоча й вередлива... До неї просто треба мати правильний підхід... О, до речі! — Локвуд несподівано підхопився з сидіння, посунув убік хрестик із сушеної лаванди, що висів перед ним, і звернувся до водія: — Зупиніться, будь ласка, на станції Блекфрайрс, біля отого маленького газетного кіоска... — Він з усмішкою обернувся до мене. — Нам треба купити льодяників з лакрицею.

* * *

Між станцією Блекфрайрс і Саутворкським мостом, що з’єднує Сіті зі старовинним Саутворком, річище Темзи повертає на південний схід. Течія тут повільніша, й під час відпливу на південь від Саутворкського мосту оголюється широка смуга мулястого берега. Локвуд показав мені на цю смугу, коли ми прямували мостом у світлі останніх сонячних променів.

— Радше за все, Фло там, на березі, — сказав він. — Свої звички вона змінює так само рідко, як і білизну. Щоночі вона розпочинає свої пошуки тут, біля моста, куди припливом заносить усілякий мотлох. А потім вирушить нижче за водою.

— А що вона тут шукає? — запитала я, хоч уже й передбачала відповідь.

— Ти й сама знаєш. Кістки, артефакти, потонулі речі — все, що можна знайти в річковому мулі.

— Чудово, — відказала я. — Просто не можу дочекатися зустрічі з нею. — І поправила на поясі рапіру.

— Тільки не лякай Фло зброєю,— попередив Локвуд. — Найкраще буде, коли я переговорю з нею сам. Ходімо.

Ми пролізли через виїмку в парапеті й спустились кам’яними сходами, що оточували кам’яну основу моста, арка якого височіла над нами. Довкола тхнуло мулом і гнилизною. Ми вийшли на брукований провулок, що вів уздовж набережної. За нашими спинами височіли темні, наче скелі, будівлі складів. Стовп з іржавим ліхтарем хилився до муру, наче засохле дерево: в ліхтарі мерехтіла абрикосово-рожева куля світла, що не осявала нічого, крім вузеньких сходинок, які вели вниз, до води.

Довкола, в нічній пітьмі, клубочився річковий туман. Локвуд знову попередив мене:

— Тепер тихше. Я не хочу налякати її.

Ми зійшли сходинками вниз. Від муру нам було видно північний берег — переламану смужку вогників на тлі величезної сірої маси лондонських шпилів. Вода відступила, понуро виблискуючи вдалині.

Усюди було спокійно й тихо.

Локвуд підштовхнув мене й показав уперед — туди, де над самісіньким берегом підстрибувало помаранчеве світло ліхтаря. Відблиски цього світла — примарні, наче Тінь, — мерехтіли на мокрій ріні, на болотяних травах біля річки, на принесеному водою мотлоху — дерев’яних і пластмасових уламках, шматках металу, пляшках, що стриміли з мулу. Поряд, зігнувшись і старанно обминаючи освітлені місця, прокрадалася згорблена постать. Вона раз по раз зупинялась і методично порпалась у смітті. Однією рукою вона тягла важкий лантух, що волочився за нею й залишав у мулі уривчасту борозну. І цей слід, і сама ця скорчена постать нагадували мені радше велетенського слимака з дна Темзи, ніж звичайну людину.

— Ти хочеш говорити з цим чудовиськом?— прошепотіла я.

Локвуд нічого не відповів і вирушив сходами далі. Я подалася за ним. Десь на півдорозі мої черевики захлюпали по вологому моховинню. Локвуд був уже на останній сходинці — і раптом зупинився, привітально підняв руку й гукнув у темряву:

— Агов, Фло!

Постать серед мулу завмерла. Я радше відчула, ніж побачила, як на нас дивиться здалека її бліде обличчя.

Локвуд повторив уже гучніше:

— Фло!

— А що, як і Фло? Я не роблю тут ніякої шкоди.

Відповідь пролунала пискливо й не дуже розбірливо. Нам варто було б підійти трохи ближче, та Локвуд поводився обережно. Він і далі стояв на останній сходинці.

— Фло! Це Локвуд!

Запала мовчанка. Постать рвучко випросталась, я навіть подумала, що вона зараз обернеться і втече. Аж тут пискливий голос пролунав знову — непевно й злякано:

— Це ти? Якого дідька тобі треба?

— Чудово, — буркнув Локвуд. — Вона саме в доброму гуморі. — Він кахикнув і знову гукнув: — Нам треба поговорити!

Постать, схоже, придивлялася до нас. Кілька секунд ми не чули нічого, крім плюскотіння води вздовж берега.

— Ні! Я зайнята! Ідіть собі!

— Я приніс тобі льодяників з лакрицею!

— Підкупити хочеш? Тоді сип грошенята! — Знову запала мовчанка. Аж раптом голова в постаті схилилась набік: — А що за льодяники?

— Підійди й подивися!

Я побачила, як постать поволі рушила до нас через смердюче болота. Найбільше вона скидалась на нічну відьму з дитячих кошмарних снів. Моє серце тьохнуло.

— Е-е... а що було б, — поцікавилась я в Локвуда, — якби вона була в поганому гуморі?

— Краще не питай, — відповів Локвуд. — Я сам бачив, як вона кинула одну дівчину-агента в річку. Отак ухопила за одну ногу — й кинула. Тоді вона, до речі, теж була в доброму гуморі. Але ти їй сподобаєшся, тут я певен. Тільки не балакай зайвого і залишайся на безпечній відстані. Я все зроблю сам.

Незграбна постать наблизилась до нас, тягнучи за собою лантух і несучи попереду ліхтар. Я помітила бліду, брудну руку й краєчок потріпаного солом’яного бриля на голові. Здоровенні чоботи чвакали по мулу та ріні. Ми з Локвудом мимоволі позадкували. Несподівано долинув стогін, потім — прокльони; лантух випав з руки й приземлився на каменях. Постать нарешті зупинилась і випросталась. Тепер вона стояла просто серед болота, під сходами, й дивилась угору, на нас. У світлі ліхтаря я нарешті розгледіла її як слід.