Burka D - Дволикий шлях, Burka D

І ось вони вже далеко від цього шуму і насильства.

Священник стояв на краю кладовища, відчуваючи, як вітер тріпає його одяг, нагадуючи про тяжкість всього пережитого. Перед ним, ледь видимий крізь густий туман, височів дивний міст. Він здався старим і зношеним, ніби витримав віки бурь і часу. Древні кам’яні опори були вкриті мохом, а поверхня мосту була нерівною і потрісканою. Але цей міст вів кудись далі, в невідомість, приховану за завісою туману.

Священник поглянув на душу лікаря, яка мовчазно стояла поряд. Її обличчя було спокійним, а очі — повними умиротворення. Священник відчував, що лікар не має наміру йти далі з ним. Цей міст був кордоном, що відокремлював пекло від чогось нового, і лікар був готовий піти, залишивши за собою всю біль і страждання.

— Ти пробачив мене? — тихо спитав священник, дивлячись в очі лікаря.

Душа лікаря трохи кивнула, і на її обличчі промайнуло легка усмішка. З кожним моментом її образи ставали все більш прозорими, ніби вона розчинялася в повітрі.

— Твій шлях ще не закінчений, — промовила душа лікаря, і її голос прозвучав м’яко, як шелест вітру. — Але ти знайшов іскру надії. Прощення — це не слабкість, а сила.

З цими словами лікар остаточно зник, залишивши за собою лише легкий світло, яке на мить осяяло простір навколо. Священник відчув, як його серце наповнюється теплом і спокоєм. Душа лікаря знайшла спокій, він був винагородою за прощення.

Священник зробив перший крок на міст. Туман, ніби поважаючи його рішучість, розступався перед ним, відкриваючи шлях вперед. Далеко, за мостом, почав вимальовуватися острів. Він був оточений бурним океаном, води якого зливалися з горизонтом. Небо над островом було наповнене блискавками, але вони не викликали страху — навпаки, їх присутність здавалася символом очищення і нового життя.

Священник зробив кілька кроків по мосту, відчуваючи, як його нога занурюється в незнану твердь землі. Він досяг острова, оточеного буремним океаном, і відразу помітив, що це місце було не схоже на щось знайоме. Це було чистилище, де кожна людина була засуджена нескінченно прагнути до своїх бажань, ніколи не досягнувши їх.

Острів був лабіринтом з темних коридорів і заплутаних проходів. Усередині цього лабіринту панувала повна тиша, порушена лише рідкісними звуками шепотів і кроків, відголосками придушених бажань. Площа лабіринту була величезною, але здавалося, що стіни і проходи змінювалися, наче сам лабіринт був живим і намагався заплутати кожного, хто сюди потрапляв.

Священник опинився в самому центрі цього лабіринту, оточений тінями людей, які також були полоненими своїх бажань. Ці люди бігали по коридорах, слідуючи за недосяжними цілями і мріями. Одні намагалися схопити мерехтливі вогники, які зникали в той момент, коли вони наближалися до них, інші шукали вихід з лабіринту, який також уникав їх.

Священник швидко зрозумів, що сам він був одним з тих, хто потрапив у свій власний лабіринт бажань. Йому завжди хотілося контролювати і направляти, і ця жага привела його до пекла. Тепер його прагнення до сили стало його власним прокляттям, його свідомість була завуальована ілюзією контролю і сили. Він намагався просуватися вперед, але щоразу його шлях розривався, і він опинявся на тому ж самому місці, з тими ж самими шляхами і тими ж самими невдачами.

Священник помітив, що навколо нього були обличчя людей, він бачив в їхніх очах ту ж саму безмежну спрагу, яка була і в ньому. Вони рухалися по лабіринту, шукали вихід, мріяли про задоволення своїх бажань, але всі їхні зусилля були марними. Щоразу, коли вони наближалися до свого бажання, воно зникало, залишаючи їх у вічних муках.

З кожним кроком священник відчував, як його власні прагнення починають поглинати його розум. Він відчував, як жага сили стає все більш нав'язливою, наче вона керувала кожним його рухом. Він намагався знайти шлях до виходу, але це було безнадійно. Лабіринт продовжував змінюватися, стіни ставали все більш вузькими, а проходи все більш звивистими.

В якийсь момент священник зупинився і почав розмірковувати над своїми власними бажаннями, він згадав всі свої дії, всі свої вчинки, які привели його до цього моменту. На мить він побачив, як його двуликість зруйнувала його життя і життя інших людей. Священник почав розуміти, що його власна жага сили була причиною його страждань.

Він був замкнений у цьому лабіринті не просто для того, щоб пройти через нього, а щоб зрозуміти і усвідомити, що його бажання не повинні керувати ним. Він побачив, як інші люди також страждають від своїх власних бажань, як їхні прагнення змушують їх йти по колу, не дозволяючи їм знайти задоволення.

Священник усвідомив, що єдиний спосіб вийти з лабіринту — це визнати, що бажання не повинні переважати розум. Він повинен був зрозуміти, що справжня свобода приходить не від задоволення бажань, а від їх відпущення і визнання, що вони не визначають його сутність.

Він почав повільно рухатися до центру лабіринту, відмовляючись від своїх власних прагнень і бажань. З кожним кроком він відчував, як його власна жага сили слабшає. Він дивився на інших людей, які страждали від своїх бажань, і намагався передати їм розуміння, яке сам здобув. Декілька з них, побачивши його зміни, почали слідувати за ним, і їхні страждання почали зменшуватися.

Коли священник досяг центру лабіринту, він побачив, що його жага сили більше не має влади над ним. Лабіринт почав зникати, його стіни танули, і він опинився на відкритому полі. Навколо нього було яскраве світло, яке наповнював його душу спокоєм і умиротворенням. Священник усвідомив, що він пройшов випробування і досяг розуміння, яке звільнило його від мук чистилища.