Клайв Стейплз Льюїс - Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

кинула оком, варто їй було придивитися до чогось, як те щось ставало ближчим та виразнішим, немов би вона дивилася на нього крізь телескоп. Зараз вона споглядала Південну пустелю, а за нею — величне місто Ташбаан; на сході можна було побачити Кейр-Паравель на самому узбережжі й навіть розгледіти вікно її колишньої спочивальні. Іще далі, вже в морі, поставали острів за островом, і так аж до краю світу; а там, за краєм, підпирала обрій височезна гора, яку вони колись назвали країною Аслана. Але тепер вона могла бачити, що гора та — лише одна з багатьох: разом вони вишикувалися у довге гірське пасмо, що оперізує цілий світ. Поглянувши ліворуч, вона побачила на деякій відстані від них щось, що спочатку прийняла за купчасту строкату хмару, та, придивившись пильніше, зрозуміла, що то не хмара, а справжні землі, і, затримавшись поглядом на клаптику тих земель, вона несподівано вигукнула: «Пітере! Едмунде! Скоріше ходіть сюди та подивіться!» І вони підійшли та подивилися, бо зір в них став гострим, як і в неї.

— Не може бути! — вигукнув Пітер. — Це ж Англія! А той будинок — то ж старий дім професора Кірка, саме там почалися всі наші пригоди!

— Я гадав, що будинок знищили, — промовив Едмунд.

— Так і було, — кивнув фавн. — Але те, що перед вами, — то справжня Англія всередині вашої Англії, так само як навколо вас — справжня Нарнія. І в тій справжній Англії добрі речі не можуть бути знищені.

Несподівано їхні погляди перебігли в інший бік, і Пітер, Едмунд та Люсі, не втримавшись від здивування, почали гукати комусь та махати руками: бо на іншому боці широкої та глибокої долини їм так само махали їхні власні батько й мати. Це нагадувало зустріч у порту, коли ті, хто стоять на палубі великого корабля, вітаються з тими, хто чекає на них на причалі.

— Як нам до них дістатися? — нетерпляче спитала Люсі.

— Немає нічого легшого, — відповів пан Тумнус. — Та країна чи ця країна — то істинні землі: вони як пасма гір Асланових. Тому треба йти гірським пасмом усе вище й усе далі, доки воно не виведе туди, куди треба. Але чуєте! Це ріг короля Френка! Він кличе нас у путь!

Невдовзі вони вже крокували всі разом (а було їх, правду кажучи, чимало) до велетенських гір, вершини яких губилися десь у небесній блакиті так високо, що туди не сягнуло б око, якби навіть можна було бачити такі гори у нашому світі. До речі, снігу на них також не було: оперезані низками лискучих водоспадів, вони стояли безмежною зеленою стіною, порослою лісами та квітучими луками.

Землі, якими вони йшли, ставали усе вужчими, і по боках від них пролягали глибокі долини; і по той бік долин справжня Англія ставала все ближчою.

Світло попереду них розгоралося все яскравіше. Люсі побачила різнобарвні стрімчаки, що, мов велетенські сходи, вели їх уперед. А потім їй стало вже не до них, бо сам Аслан великими стрибками спускався зі стрімчака на стрімчак, мов живий водоспад, уособлення сили й краси.

Першим Аслан підізвав до себе Вертя, і не доводилося ніколи й нікому бачити віслюка, що мав би вигляд більш слабкого і безпорадного звіра за Вертя, коли він йшов до Аслана: поруч із величним Левом він видавався кошеням поруч із сенбернаром. Лев нагнувся та прошепотів щось Вертю, від чого його довгі вуха зовсім поникли, а потім ще щось — і вушка знову стали стирчаком. Ніхто не почув, що ж саме сказав йому Аслан, а той саме повернувся до них і вимовив:

— Щось на вигляд ви не такі щасливі, якими я бажав би, аби ви були.

На що Люсі обізвалася:

— Ми боїмося, що нас знову відішлють додому, Аслане. Стільки разів ти повертав нас із Нарнії до нашого світу.

— Вам нема чого боятися, — похитав головою Аслан. — Хіба ж ви не здогадалися?

Серце в усіх радісно тьохнуло і запалало радісною надією.

— Сталася залізнична катастрофа, — дуже м’яко промовив Аслан. — Ваші батько та мати, та усі ви — як ви казали у царстві тіней — мертві. Навчання закінчилося — канікули почалися. Сновид скінчився — настав ранок.

І що більше він говорив, то менше скидався тепер на Лева; але що трапилося після було таким незвичайним та чудовим, що й писати про те мені зовсім не годиться. Для нас історія добігла кінця, і ми можемо, не кривдячи серцем, сказати, що відтоді вони жили довго й щасливо. Але для них то було лише початком, початком їх справжньої історії, бо все, що було до того: їхнє життя в нашому світі й усі ті пригоди в Нарнії — насправді ж були лише обкладинкою та титульною сторінкою, і тепер нарешті вони почали розділ перший великої історії, яку не в змозі прочитати жоден на землі. Триває вона без кінця, і кожен новий розділ у ній — кращий за попередній.

Примітки

1

Світове дерево, або Вічне дерево життя — уособлення єдності усього світу, своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Це і посередник між світами — своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до світу богів або в потойбіччя. Найчастіше у фольклорі як Світове дерево зображено дуб, явір, вербу, липу, калину, вишню, яблуню, сосну. Росте Світове дерево у казковому просторі фольклору зазвичай на горі, посеред моря, у чистому полі, неподалік дороги. (Прим. перекл.)

2

1 ліга = 4828,032 м.

3

Боттом — персонаж комедії Вільяма Шекспіра «Сон у літню ніч».

4

Судячи з назви, то має бути механічний пристрій для перевірки поетичного розміру «ямба» чи «хорея» або для перекладання з одного розміру в інший.

5

Маленька Люсі, певно, плутає назву «гіротеодоліт» з ім’ям лангобардської королеви Теоделінди, що будувала католицькі храми на землях Ломбардії та Тоскани, і тому, на думку Люсі, повинна була мати стосунок до гіротеодолітів.

6

Човник із вербової лози.

7

Архітеутис, або Гігантський Кальмар, — рід океанічних кальмарів, що можуть виростати завбільшки з 18 м.

8

Кракен — міфічне морське чудовище гігантських розмірів, відоме за описами ісландських моряків, з мови яких і походить його назва.