Рей Бредбері - День повернення додому

І все ж таки краще уявити собі, що це не він. Тоді відразу полегшало б. Але вона не змогла. Гнітючий сум опанував її душу, бо ось він, молодий, наче весняний струмок, а вона стара, як світ.

— Вільяме Сіммонс, — закричала вона, — не дивися на мене! Я знаю, ти й досі кохаєш мене, і я хочу причепуритись для тебе!

Стара кинулась до печі, роздмухала в ній вогонь, нагріла щипці й накрутила своє сиве волосся. Напудрила обличчя, надкусила вишню й підфарбувала соком губи, ущипнула себе за щоки, щоб на них заграв рум’янець. Із скрині полетів старий одяг, аж поки вона знайшла злиняну синю оксамитову сукню і вбралася в неї. Тоді оглянула себе у дзеркалі.

— О ні! — застогнала вона й заплющила очі. — Нічого в мене не вийде! Не бути мені молодшою від тебе, Вільяме Сіммонс! Навіть якби я померла, це не вилікувало б мене від старості, від цієї напасті…

Її охопило невтримне бажання втекти до лісу, заритися в купу листя і зогнити з ним.

Вона метнулася з кімнати, маючи намір ніколи не повертатись назад. Та коли відчинила двері, знадвору залетів холодний вітер, і вона почула звук, що змусив її зупинитись.

Вітер облетів кімнату, покружляв над труною і овіяв тіло. Вільям Сіммонс наче ворухнувся в домовині. Бабуся грюкнула дверима і поволі підійшла подивитись на нього.

Він виглядав на десять років старшим.

— Вільяме Сіммонс!

Й ось обличчя Вільяма Сіммонса з кожною хвилиною почало старіти. Щоки запали глибше і стали схожі на зморщені яблука. Спочатку він був ніби з яскраво-білого снігу, а тепер став танути й чорніти. На повіках і губах зібралося безліч зморщок. Тоді, ніби від удару молотком, усе обличчя вкрилося сіткою тріщин, а тіло скорчилось, наче в агонії. Йому стало сорок, потім п’ятдесят, потім шістдесят років! Потім сімдесят, вісімдесят, дев’яносто! Роки все летіли й летіли! Обличчя шурхотіло, наче спалюване полум’ям невблаганного часу, і ось йому вже сто десять, сто двадцять років, вирізьблених на тілі глибокими, різкими зморшками!

Бабуся Лоблілі, відчуваючи гострий біль у своїх тонесеньких кісточках, спокійно дивилася, як змінюється Вільям Сіммонс, і простояла вона так усю довгу ніч, спостерігаючи неймовірні речі. Нарешті їй стало легше, ніби з серця упав великий тягар. Вона спокійно заснула, схилившись на стілець.

Із-за лісу пробилися перші промені сонця, прокинулися пташки, мурахи, річка… Настав ранок.

Прокинулась і бабуся Лоблілі й згори вниз поглянула на Вільяма Сіммонса.

— Ox! — вигукнула вона.

І від одного її подиху його кістки розсипались, наче засохлий метелик. Кістки кришились і здіймалися порохнявою в сонячному світлі. За кожним бабусиним криком вони розколювались і шурхотіли. Якби надворі був вітер і бабуся прочинила двері, то Вільяма Сіммонса відразу здуло б, як опале листя.

Довгий час вона мовчки стояла, схилившись над труною, і дивилась усередину. Зненацька її мов осяяло. Вона скрикнула й відсахнулась назад, затуливши обличчя долонями. Тоді схопилася за свої худі груди, провела долонями по руках і ногах, торкнулась свого беззубого рота.

На її крик прибіг Джозеф Пайкс. Він смикнув за ручку дверей і побачив: бабуся танцює і підстрибує у своїх високих черевиках, виписуючи по кімнаті неймовірні фігури. Вона плескала в долоні, сміялась і кружляла; метляючи спідницею, вальсувала сама із собою, а на очах у неї блищали сльози. Подивившись на своє відображення в дзеркалі, вона раптом крикнула йому і сонячному світлу:

— Я молода! Мені вісімдесят, але я молодша за нього!

Вона знову пішла підстрибувати й витанцьовувати.

— Ти сказав правду, Джозефе Пайкс. Життя має свої переваги! — пирснула від сміху бабуся. — Я молодша за всіх мертвих у всьому світі!

І вона так прудко закружляла у вальсі, що зачепила за труну сукнею, і від цього доторку золотий порох хмаркою знявся в повітря.

— Тра-ля-ля! Тра-ля-ля! — радісно вигукувала бабуся Лоблілі.

Примітки

ДЕНЬ ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ

Оповідання «День повернення додому» 

(«Homecoming / The Homecoming») уперше з’явилося на сторінках жіночого журналу «Мадемуазель» (Mademoiselle) завдяки старанням його редактора-стажиста Трумена Капоте у жовтні 1946 р., і вже наступного йому було присуджено Премію ім. О. Генрі. Згодом часто передруковувалося в численних журналах та міжавторських антологіях. Серед збірок Рея Бредбері, в яких воно також неодноразово з’являлося, — «Dark Carnival» [Темний карнавал] (1947) і «The October Country» [Жовтнева країна] (1955). Оповідання часто зазнавало різноманітних редакцій та правок. У скороченому та дещо переписаному вигляді ввійшло до пізнього «ґрінтаунського» роману Рея Бредбері «From the Dust Returned» [Із пороху повсталі] (2001), складеного із низки значно більш ранніх його оповідань про Еліотів, родину упирів і привидів. Цікаво, що різні редакторські версії «Homecoming» досить довго передруковувалися різними видавництвами в приблизно один і той самий час. На переконання одних із кращих сучасних бредберізнавців Джонатана Еллера та Вільяма Тупонса, найбільш виваженою та коректною версією є текст оповідання, вміщений в збірці «The October Country», надрукованій видавництвом «Del Rey / Ballantine» для широкого ринку у м’якій палітурці (т. зв. mass market paperback) у 1982 р.

Українською перекладено вперше.

ДЯДЬКО ЕЙНАР

Оповідання «Дядько Ейнар» («Uncle Einar») уперше побачило світ у складі збірки «Dark Carnival» [Темний карнавал] (1947) і згодом передруковувалося в інших відомих антологіях Рея Бредбері, зокрема «The October Country» [Жовтнева країна] (1955), «R Is for Rocket» [P — означає «ракета»] (1962), а також ввійшло до складу пізнього «ґрінтаунського» роману Рея Бредбері «From the Dust Returned» [Із пороху повсталі] (2001), складеного із низки значно більш ранніх його оповідань про Еліотів, родину упирів і привидів. За словами самого автора, образ головного персонажа оповідання — дядечка Ейнара — ґрунтується на реальному «найулюбленішому» шведському дядьку письменника Ейнарові Муберґу:

«…Він був дуже голосний, життєрадісний і навіть трохи буйний. Зазвичай раз на тиждень він приходив до нас у гості. Працював у пральні мого рідного містечка, і тому приносив нам мамине прання також. Кожен його візит перетворювався на щось незабутнє. Я ріс поруч із ним і так сильно любив його, що дарував йому крила і змусив літати в небі, і, власне, він перетворився на це оповідання. Дядько був страшенно йому радий. Він прожив довге життя» (інтерв’ю із Ґевіном Грантом, 2000).

Українською перекладено вперше.

МАНДРІВНИЦЯ

Оповідання «Мандрівниця» («The Traveler / The Traveller») уперше було надруковане в березні 1946 р. у журналі «Вірд тейлс» (Weird Tales), згодом публікувалося в авторських збірках «Dark Carnival» [Темний карнавал] (1947) і «The October Country» [Жовтнева країна] (1955), на правах окремого