Франко І. Я. - Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.

class="p1" style="">став несміло на поріг,

бачить, в хаті двоє їх.

Чоловік в печі сам топить,

і варить щось, і окропи

кіпонить у баняках,

жінка стогне в подушках.

«Дай бог, дай бог, газдо милий,

ми два стрільці, заблудили

в лісі і зайшли до вас,

зжальтесь, підночуйте нас!» -

«Що ж, прийняв би я вас зараз,

але, бачите, амбарас.

Жінка хвора, я тут сам,

невигідно буде вам».-

«Та прийми їх,- мовить хвора,-

за стіною тут комора,

там одному постелить,

другий най у стайні спить».-

«Ну, нехай по-твому буде,

хоч пани, а все ж то люде,-

каже хлоп,- ну йдіть, ідіть

і тамтого приведіть».

«Дай вам бог,- слуга говорить.-

Так нехай же до комори

Йде тамтой, що жде он там,

я засну при конях сам!» -

«Ну, ведіть його, най хутки

буде в хаті з три мінутки,

пок я в стайні з-під дощу

вас і коней приміщу».

Дав той хлоп царю коцюбу,

посадив його під грубу,

щоб огню припильнував

і вечерю готував.

Сам з слугою в стайню скоком,

коням місце, міх з оброком,

все на крузі спорядив

і слузі там постелив.

Оглядів ще замки, двері,

запросив їх до вечері,

погостив обох, чим міг,

і поклав їх на нічліг.

«Он на хлопській тій перині

мемо спати! Так, як нині,

ще ніколи я не спав»,-

цар, зітхнувши, прошептав.

«І який той хлоп щасливий,

і здоровий, і вродливий,

що за сила - просто страх!

Десять діл горять в руках!

І нема йому турботи,

навіть з труду і з роботи

на природи лоні все

він здоров’я й силу ссе».

Так-то думав цар, та живо

сон спинив пусте те мливо,

мелють так не раз пани,

як не можуть спать вони.

Хлопський стан сама природа,

сила, простота й свобода

і невинних бездна втіх,

поезії повен міх.

Ах, а в панськім стані, боже,

чоловік дихнуть не може,

все формальність і нуда,

фальш, турбота і біда.

 

 

 

ПОДОРОЖ НА МІСЯЦЬ

 

 

Ви цікаві, діти милі,

Хто се Млакові Данилі

Так докладно розказав,

Що там в місяці є ріще,

Як хлоп з богом найостріще

Посваривсь і суд прийняв?

 

Ви не думайте, любенькі,

Що се прості витребеньки!

Ой, Данило добре чув

Від самого хлопа того,

Як недавно, дня одного

Сам на місяці він був.

 

«Що-що-що? Данило Млака,

Славний музик і співака,

Був на місяці? Агій!»

Що ж, а я се чув від свідка,

Що мав очі, як у дідька,

Ось що мовив свідок мій:

 

Якось раз Данило Млака

Захотів спіймати рака

У потоці при горбу.

Та рак мудрий, діти милі,

Показавши хвіст Данилі,

Шусть в коріння під вербу.

 

А верба була старезна,

Дупельнява і грубезна,

А коріння страх густе:

Штуркає Данило Млака,

Щоби рака вгнать до сака -

Е, та де там, все пусте!

 

І сказав вербі Данило:

«Вербо, щоб тебе зломило!

Мого рака не ховай!»

А верба лиш скрип на теє.

«Не скрипи! Даю святеє

Слово, що помщусь! То знай!»

 

А верба знов скрип Данилі!

Той здержатись вже не в силі,

Аж зубами скреготить,

Кинув рака-сіромаху,

За сокиру хап! - і з маху

Ну вербу мою лупить!

 

Так рубає - з уст ні пари!

Аж тріски летять під хмари…

Аж ось вечір надійшов,

І на небі, мов в світлиці,

Повний місяць блідолиций

Повагом собі зійшов.

 

Над вербою став він круто

І глядить, чого так люто

Млака наш її січе.

Втім, у Млаки сокирища

Як не вирвесь з топорища,

Просто місяцю в лице!

 

Зап’ялась аж по насічку,

Млака став, неначе свічку,

Очі витріщив - глядить.

Що робити? Ось публіка!

Далі, вздрівши чоловіка

В місяці, ось так кричить:

 

«Гей ти, мой! Послухай, свату!

Там в твою, як бачу, хату

Сокирча моє вп’ялось.

Прошу, скинь ту вниз поману!

Я в довгу вже не остану,

Вигоджу й тобі десь щось!»

 

Але той стоїть, як туман.

Наш Данило зразу думав,

Що не чує хлоп тих слів,

То кричав, трохи не згинув,-

Та тамтой, хоч гинь, не кинув,

Рушитися не хотів.

 

«От ще,- буркнув,- бовт яловий!

Шкода мови і розмови,

Тра самому там піти,

Щоб сокира не пропала.

А сли хлоп сей не дасть драла,

В карк го добре натовкти!»

 

І побіг він у хатину,

За хвилину вже драбину

Трисажневую тащить,

До верби приставив, лізе…

Виліз. «Гей ти, горлорізе!» -

Знов до місяця кричить.

 

Та хлоп в місяці ні слова!

«Ні, дарма з дурним розмова!»

Скинув Млака кожушок,

Витяг вгору драбинище,

Знов приставив вгору вище

І знов виліз на вершок.

 

А там ставши, знов драбину

Вверх підтяг і за хвилину

Знов три сажні вище став.

Так працюючи без впину,

За порядную годину

Він на місяць вдряпцював.

 

Ви цікаві, любі діти,

Що за диво розглядіти

Мусив там Данило наш?

Де там! Ані крихти дива!

Лиш будяччя, та кропива,

Та піски, та пустопаш.

 

Лиш на самій середині

Хлоп стоїть на кретовині

З оберемком на хребті,

А сокира в кретовину