Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

«З Українськими Січовими Стрільцями». Львів, стор. 123,124. ">[66] Зрештою це його вороже відношення до УСС стало пізніше загально відомим, коли він старався за всяку ціну не допустити, щоб УСС діставали доповнення. Тим способом він плянував зліквідувати УСС. Так отже над Українським Січовим Стрілецтвом уже з самого початку зависла поважна небезпека зменшення їхньої сили до незначної кількости та зведення його до невеликої військової групи, яка мала в короткім часі зникнути із воєнної сцени. Ця небезпека, на жаль, стала за кілька днів дійсністю в Стрию.

На цьому місці треба згадати, що відношення австрійської команди до польських добровольчих військових формацій (легіонів), було тоді дуже прихильне. Австрійська Начальна Команда дозволила полякам на організування двох окремих легіонів по вісім куренів піхоти, та окремі частини кавалерії і артилерії. Так на ділі виглядало протегування Австрією і Німеччиною українського національного руху, про яке пишуть деякі польські історики.

Незважаючи на тяжкі обставини та близькість фронту, бойовий вишкіл УСС поступив значно вперед впродовж місяця серпня. Сотні усталили свій склад і своїх старшин. Становища молодших старшин, командантів чет та підстаршин зайняли переважно учасники передвоєнних стрілецьких і пластових організацій. Вони також надали ідейний напрям та особливий стрілецький, товариський стиль усьому Стрілецтву. Тут вперше стрінулись УСС із делегатами Союзу Визволення України, російськими українцями, що виголошували в сотнях виклади про відносини на російській Україні, інформуючи стрілецтво про дійсність за Збручем та про методи і зміст політичної праці на Україні, на випадок вмаршу УСС на східньо-українські землі.

Незабутній місяць серпень 1914 року минув серед гарячої праці тисячів УСС-ів, серед радісного підйому духа, серед надій на краще майбутнє, серед бадьорої пісні-маршу першої сотні: «Ой з-за гори чорна хмара встала…», що весь місяць лунала львівськими вулицями від підніжжя Святоюрської гори (Дяківська Бурса) аж до площі вправ на Кайзервальді.

З кінцем серпня підійшли російські війська під Львів. Дня 30 серпня 1914 року все Українське Січове Стрілецтво зібране у Львові переїхало на новий постій до Стрия.

Протест УСС проти присяги займанницькій державі

З початком вересня 1914 року стягнулись до Стрия усі стрілецькі добровольці з краю. Разом зібралось тут понад десять тисяч стрільців. Через несподівану російську офензиву багато добровольців зі східніх пограничних повітів не змогли прибути. Загальна кількість зголошених до УСС добровольців виносила в цілому краю понад 25 тисяч. Велика це була сила в тому часі.

Вже місяць минав, як Боєва Управа власними фондами, зібраними від українського громадянства, несла весь непосильний тягар утримування тисяч добровольців. Її спроможність значно погіршилась в Стрию. Останні фінансові засоби вичерпувались. Боєва Управа звернулась до місцевої австрійської стаційної команди із вимогою харчів і озброєння. Австрійська військова влада повідомила тодішнього команданта УСС М.Галущинського, що УСС зможуть щойно тоді перейти на державне утримання, коли зложать австрійську військову присягу.

Вже в перших тижнях мобілізації української молоді та її збірки у Львові, в лавах УСС, – оформилась зовсім виразно серед загалу Стрілецтва його роля в грядучих подіях. Воно ясно усвідомило собі першенство українських національних інтересів, на випадок колізії з його обов'язками як австрійських громадян. Українське Січове Стрілецтво та його ідейний провід були цього вповні свідомі, що вони як формальні австрійські громадяни в своїй боротьбі за єдину і всеобіймаючу ідею Самостійної України, – будуть зустрічати на шляху до своєї мети тяжкі і болючі перешкоди, які вони в ім'я цієї ідеї будуть мусіти мужньо переборювати. Із гнітучим почуттям протесту будуть вони змушені не раз перетерпіти все те, що боляче дотикатиме їх національної гордости та ранити їх національну честь. Не раз будуть вони примушені закривати очі на те, що прийдеться їм бачити довкола себе. Над УСС тяжив якийсь трагізм, що випливав з їхнього формального підчинення займанницькій владі. Втиснені неухильною силою обставин у ближчий зв'язок із займанницькою армією держави, до якої вони належали, вони часто попадали у конфлікт суперечних інтересів, із якого все мусіли виходити із несплямленою честю. Свідомість обов'язку нести ці тяжкі моральні жертви та зносити внутрішній душевний неспокій в ім'я справи визволення України, не заломлювала іх самостійницького духа. Навпаки – вона гартувала їх та скріплювала в них горду поставу протесту і бунту, що наказувала їм не вгинатись по рабському перед кожним наказом не своєї влади, а сміло і без страху стояти на сторожі своїх національних інтересів та боронити свою національну індивідуальність, як випадає тим, які добровільно рішились жертвувати своє життя не для оборони Австрії, а тільки для визволення України.

Вже у Львові станули УСС вперше перед проблемою складання присяги на вірність Австрії, якої вимагала військова влада. Свідоміша частина стрілецтва протестувала проти австрійської присяги, домагаючись, щоб у її текст вставити слова про вірність Україні й українському народові. Але щойно в Стриї справа присяги, якої зажадало від УСС австрійське командування, стала справою засадничого для УСС значення. Від її зложення чи незложення залежало взагалі дальше існування УСС та їх участь у світовій війні. З другого боку, справа присяги та ставлення до неї УСС мали стати першою пробою їхньої національно-державної свідомости та їх революційного і самостійницького характеру.

Проти присяги піднявсь із рядів УСС рішучий протест і негодування. Загал стрілецтва стихійно спротивився цьому, не розглядаючи взагалі доцільности спротиву. Рішальним моментом для становища УСС не були якісь практичні та розумові мотиви, а тільки сила внутрішнього почуття і переконання, що Українські Січові Стрільці є українським військом та вийшли добровільно боротись за свою справу, а не за інтереси габсбурзької династії, і тому їхня військова присяга має бути заявою вірности Україні й українському народові. Головними речниками цього становища були колишні активні члени середньошкільних, січових та стрілецьких організацій, як Василь Данилович, Микола Балицький, Василь Семець і багато інших.

День 1-го вересня 1914 року був днем величавої маніфестації державницької ідеї, багатотисячної маси української молоді Галичини, а саме її гордої свідомости приналежности до великої нації, яка в історичному світовому змаганні хоче проголосити перед цілим світом своє незалежне слово, писане кров'ю свойого власного війська та видвигнути справедливий постулят за своє право на незалежне державне життя. Своїм стихійним протестом проти австрійської присяги – Українське Січове Стрілецтво раз на всі часи опрокинуло перед історією всі фальшиві міркування та безосновні твердження про «австрофільство» УСС-ів на тлі їхньої протиросійської боротьби. УСС доказали ясно, що пішли свідомо