Патриція Хайсміт - Талановитий містер Ріплі

більше — чоловіки чи жінки, тому краще триматимусь подалі і від тих, і від інших». Том прикидався, що відвідує психоаналітика, адже всі інші відвідували, і, щоб веселити гостей на вечірках, постійно вигадував страшенно кумедні історії про свої сеанси. Та його фраза про вибір між чоловіками й жінками завжди викликала в присутніх сміх, доки Вік не попросив його заради Бога стулити пельку. Після того випадку Том більше ніколи нею не послуговувався, та й про психоаналітика теж більше не згадував. Насправді ж, подумав Том, у тих його словах була чимала частка правди. На тлі тієї компанії він був чи не найбезгрішнішим та найчистішим. У цьому й полягала вся іронія ситуації з Дікі.

— Я почуваюся так, наче… — почав було Том, але Дікі навіть не слухав його. Він відвернувся від нього з похмурим виразом і зі своїм коктейлем відійшов на інший край тераси. Том кинувся до нього з деяким острахом, що Дікі викине його з тераси в урвище або повернеться і скаже йому забиратися до біса з його будинку. Том ледь чутно запитав: — Дікі, ти закоханий у Мардж?

— Ні, але мені її шкода. Вона мені небайдужа. Вона завжди добре до мене ставилась. Ми гарно проводили час разом. А ти, здається, ніяк не можеш цього зрозуміти.

— Я розумію. Я одразу подумав, що ти ставишся до неї по-дружньому, а от вона закохана в тебе.

— Так і є. Тому треба поводитись дуже обережно, щоб не завдати болю тим, хто в тебе закоханий.

— Звісно. — Том знову завагався, ретельно добираючи наступні слова. Він досі тремтів від страху, хоча Дікі вже не сердився на нього. Дікі не збирався проганяти його. Том трохи опанував себе й продовжив спокійнішим голосом: — Мені здається, що, якби ви обоє були в Нью-Йорку, ви б не бачилися так часто або не бачилися б узагалі, але тут, у цьому містечку, де завжди так самотньо…

— Саме так. Я з нею не спав і не маю такого наміру, але я хочу, щоб ми й далі залишалися друзями.

— То, може, я чимось завадив вашій дружбі? Я вже казав, Дікі, якщо я перешкоджаю твоїй дружбі з Мардж, то краще я поїду звідси.

Дікі глянув на нього.

— Ти не зробив нічого такого, але ж очевидно, що тобі не до вподоби її компанія. Щоразу, коли ти примушуєш себе сказати їй щось приємне, усім помітно, що ти робиш це насилу.

— Мені дуже прикро, — сумовито відказав Том. А насправді він жалкував, що не доклав більших зусиль, не спромігся зробити все як слід.

— Ну, не варто більше про це. У нас із Мардж усе добре, — самовпевнено сказав Дікі й відвернув свій погляд у бік моря.

Том пішов на кухню, аби заварити собі кави. Він не хотів користатися кавоваркою-еспресо, адже Дікі дуже трепетно до неї ставився і не любив, коли її торкався хтось інший, окрім нього. Том подумав, що краще йому взяти каву нагору, до своєї кімнати, та трохи повчити італійську, доки не прийшов Фаусто. Зараз не час миритися з Дікі, адже Дікі був хлопцем норовливим. Від нього й слова не почуєш до вечора, а вже близько п’ятої; після його звичних занять малюванням він врешті заспокоїться і буде поводитись як завжди, ніби тої прикрої пригоди з одягом ніколи й не було. В одному Том не сумнівався: Дікі радів, що він був тут, адже йому вже давно обридло жити самому й він теж занудився у компанії Мардж. З тієї суми, яку йому виділив містер Ґрінліф, у Тома ще залишилося три сотні доларів, і вони з Дікі витратять їх на поїздку до Парижа. Без Мардж. Дікі вельми здивувався, коли Том сказав, що бачив Париж лише мигцем, з вікна вокзалу.

Чекаючи, коли закипить вода, Том відставив їжу, яка мала бути їхнім ланчем. Менші каструлі він поставив у більші каструлі з водою, щоб до них не дісталися мурахи. Там також був шматок свіжого масла, кілька яєць і пакет із чотирма булочками, які Ермелінда принесла для їхнього завтрашнього сніданку. У них не було холодильника, тому їм доводилося щодня купувати потроху свіжих продуктів. Дікі надумав придбати холодильник за частину грошей, виділених його батьком. Він уже кілька разів говорив про це. Том сподівався, що він передумає, адже купівля холодильника суттєво уріже їхні витрати на мандрівку, а свій місячний дохід — п’ять сотень доларів — Дікі тримав для інших потреб. Можна навіть сказати, що він був досить ощадливим, хоча на причалі та в місцевих барах він був щедрим на гарні чайові, а кожному зустрічному жебракові давав по п’ять сотень лір.

О п’ятій Дікі вже був у звичному настрої. Останню годину з його студії лунало посвистування, і Том припустив, що йому вдалося попрацювати на славу. Він вийшов на терасу, коли Том якраз повторював граматику, і дав кілька порад із вимови.

— Вони не завжди чітко вимовляють «voglio»[21], — сказав Дікі. — Зазвичай це «io vo’ presentare mia amica Marge, per esempio»[22]. — Дікі здійняв свою довгу руку догори. Він завжди махав руками, коли говорив італійською — граційно, наче диригент оркестру, що виконував легато[23]. — Ти б менше читав граматику, а більше слухав Фаусто.