Оскар Уайлд - Портрет Доріана Ґрея

Вона стане йому дружиною. Його егоїстичне і трохи надумане кохання скориться вищому впливові, перетвориться на шляхетніше почуття, і портрет, намальований Безілом, стане для нього мовби вчителем і провідником у житті — тим, чим для одних є доброчесність, для інших — совість і страх перед Богом для всіх нас… Докори сумління можна заглушити опієм, наркотиками, що присипляють моральні збудники. Але тут перед ним — видимий символ деградації, спричиненої гріхом. До самого скону матиме він перед собою цей доказ руйнації, яку людина може накликати на власну душу.

Годинник вибив третю, і четверту, і ще півгодини, а Доріан Ґрей усе ще сидів непорушно. Він намагався зібрати докупи ясно-червоні волоконця життя і зіткати з них якийсь візерунок, знайти собі шлях у багряному лабіринті пристрастей, де він блукав. Доріан не знав, що чинити, що думати. Врешті він підійшов до столу і заходився писати палкого листа до коханої дівчини, благаючи її простити його і звинувачуючи себе у божевіллі. Сторінку за сторінкою він вкривав виразами пристрасного каяття і ще пристраснішого болю. Самоосуд нам дарує незрівнянну насолоду: коли ми ганимо самі себе, то відчуваємо, що ніхто інший не має права ганити нас. Відпущення гріхів дає нам не священик, а сама сповідь. Закінчивши листа, Доріан уже відчув себе прощеним.

Раптом у двері постукали і долинув голос лорда Генрі:

— Мій любий, я конче мушу з вами побачитись. Швидше впустіть мене! Що це ви сидите так, замкнувшись?

Доріан спершу не відповідав і не рухався з місця. Але стукіт у двері не припинявся, а ставав дедалі гучніший. То, мабуть, краще впустити лорда Генрі, пояснити йому, що він збирається почати нове життя, — він готовий навіть посваритися, якщо інакше не вийде, чи й взагалі порвати з ним, коли вже це виявиться неминучим.

Доріан скочив на ноги, квапливо заслонив портрет ширмою і відімкнув двері.

— Мені дуже прикро, Доріане, що воно так сталося, — увійшовши, мовив лорд Генрі. — Але вам не слід багато про це думати.

— Це ви про Сібіл Вейн? — спитав Доріан.

— Атож, — відповів лорд Генрі, сівши в крісло й повільно стягуючи жовті рукавички. — Взагалі це жахливо, але ж ви в цьому не винні… Скажіть, а після вистави заходили ви до неї за куліси?

— Аякже!

— Я так і думав. І ви посварились?

— Я брутально повівся, Гаррі! Просто брутально! Але тепер уже все гаразд. Я не жалкую за тим усім, що сталося, — воно навчило мене краще розуміти самого себе.

— Ах, Доріане, я дуже радий, що ви саме так це сприйняли! Я боявся, що ви терзаєте себе докорами сумління і в розпачі рвете свої чудові кучері.

— Я вже пройшов через усе це, — сказав Доріан, усміхнено киваючи головою. — І зараз я абсолютно щасливий. Хоча б тому, що зрозумів, що таке совість. Це не те, що ви мені казали. Ні, це найбожественніше в нас! Більше не глузуйте з неї, Гаррі, — принаймні переді мною. Я хочу мати чисту совість. Я не можу допустити, щоб моя душа стала потворною.

— Поздоровляю вас, Доріане, це чарівна мистецька основа для етики! А з чого ви гадаєте почати?

— Одруженням із Сібіл Вейн.

— Одруженням із Сібіл Вейн! — аж скрикнув лорд Генрі, підвівшись і спантеличено дивлячись на Доріана. — Але ж, мій любий Доріане, вона…

— Так, одруженням. Я знаю, що ви хочете сказати — якусь гидоту про шлюб. Не треба! І взагалі ніколи більше не кажіть мені таких речей. Два дні тому я просив Сібіл одружитись зі мною. І я не збираюся порушувати свого слова. Вона буде моєю дружиною.

— Вашою дружиною?! Доріане!.. То ви не одержали мого листа? Я написав його вам сьогодні вранці і переслав через свого служника.

— Вашого листа? A-а, пригадую… Я, Гаррі, ще не читав його. Я боявся знайти там щось мені неприємне. Своїми епіграмами ви роздираєте життя на шматки!

— Отже, ви нічого не знаєте?

— Що ви маєте на увазі?

Підійшовши до Доріана, лорд Генрі сів і міцно стис його руки.

— Доріане, — сказав він, — у своєму листі… не лякайтесь… я написав вам, що Сібіл Вейн померла.

Болісний зойк розітнув юнакові уста. Він схопився з місця, вирвавши свої руки.

— Померла? Сібіл померла? Це неправда! Це підла брехня! Як ви смієте таке говорити!

— Це щира правда, Доріане, — повагом сказав лорд Генрі. — Про це сповіщають усі ранкові газети. Я написав вам, щоб ви ні з ким не бачились, доки я прийду. Очевидно, буде слідство, тож треба подбати, щоб вас туди не вплутали. Такі історії підносять людину в Парижі, але в нас у Лондоні публіка ще надто забобонна. Тут ніяк не годиться починати кар’єру скандалом. Краще призапастися ним на пізніше — на схилі віку скандали надають людині більшої пікантності. Сподіваюсь, у театрі не знають вашого прізвища? Якщо ні, то все гаразд. А хто-небудь бачив, як ви заходили до кімнати Сібіл? Це дуже важливий момент.

Приголомшений жахливою новиною, Доріан кілька хвилин не міг вимовити ані слова. Нарешті, затинаючись, він пробелькотів здушеним голосом:

— Гаррі, ви кажете — слідство? Що це означає? Що Сібіл… Ой, Гаррі, я цього не переживу!.. Кажіть-бо швидше! Хай уже я дізнаюсь усе, як є.

— Не маю жодних сумнівів, Доріане, що це не просто нещасливий випадок, але треба, щоб публіка думала саме таким чином. А розповідають приблизно так: коли дівчина того вечора виходила із матір’ю з театру десь о пів на першу ночі — вона раптом сказала, що забула щось там нагорі. Її чекають деякий час, але вона не повертається. Врешті-решт її знаходять мертвою на підлозі в акторській вбиральні. Вона помилково проковтнула якусь отруту, що в них там є у театрах. Не знаю, що саме, але, в усякому разі, щось таке, як синильна кислота чи свинцеві білила. Найімовірніше, що кислота, бо померла Сібіл одразу.

— Гаррі, Гаррі, який це жах! — скрикнув Доріан.

— Звісна річ, це дуже трагічно, але не треба, щоб вас було вплутано у цю історію. Я читав у «Стандарті», що Сібіл Вейн мала сімнадцять років. А на вигляд їй можна було дати ще менше. Мені вона здалася справжнім дитям. Та й грала вона так невправно… Доріане, ви не повинні брати цього надто близько до серця. Краще їдьмо зі мною на обід. А пізніш ми заглянемо до опери. Сьогодні співає Патті