Іоанна Ягелло - Шоколад із чилі

— Ні.

— Я теж ні. Якби не Міхал, я б у житті такого не слухала, а воно таке гарне! Концерт для гітари з оркестром, бо композитор написав цей твір для свого друга, гітариста. Уяви собі, він писав його напередодні другої світової війни, у садах палацу в Аранхуес, де із дружиною проводив медовий місяць. Це відчувається!

— Bay! Ото Міхал зрадіє!

— Авжеж! Квитки були недешеві, але я купила їх ще два місяці тому, заощадила гроші ще з канікул. Крім того, це й для мене подарунок, бо квитків же два…

— Класно ти придумала, підете кудись разом. А в мене нічого не вийде, я навіть не знаю, на скільки Адріан приїздить.

— Може, купи щось пов’язане з мистецтвом? Адже він цим цікавиться. Якісь фарби точно можеш йому купити.

— Тітка напевне йому купує, та ще й у Лондоні, нема чого мені видурнятися.

Дівчата допили каву. Тоді посиділи якусь хвилину мовчки. Лінка вирішила дещо запитати, але не знала, як. Їй хотілося знати, чи піде вона ще раз до університету, щоб побачити свого батька. Проте довго не наважувалася. Лише підвівшись і замалим не перекинувши чашки торбиною, запитала:

— Ти ще туди підеш?

— Куди?

— Ну… до університету.

Каська розчесала п’ятірнею волосся й легенько розкуйовдила його, створюючи мальовничий безлад, який однаково збиралася сховати під шапкою.

— Навіщо?

— Ну… побачитися з ним. Познайомитися.

— Сорі, не піду. Може, пізніше. А поки що з мене досить. А ти причепилася й знову розпитуєш. Я вже все обміркувала. У мене є батьки, які дали мені дім, свою любов. Та ще й беруть мене із собою взимку до Єгипту! Ти можеш собі уявити, що відчуває дівчина з дитбудинку, яка раптом поїде до Єгипту? Я просто в шоці. Мабуть, ти ніколи цього не зрозумієш…

— Я теж ніколи не була в Єгипті, — тихо мовила Лінка.

— Не в цьому справа, більшість людей не була, але я більше не була, розумієш? У мене більше нічого не було. І я не збираюся зіпсувати все, що в мене є, заради невідомо чого. Будь ласка, не кажи нікому, що ми там були. Обіцяєш?

— Обіцяю.

Поверталися вокзальним пасажем. Лінка надивуватися не могла: де й подівся сморід, бруд, старі будки з кебабом, вокзальні туалети, які пам’ятали ще часи ПНР. Раніше, коли до «Золотих Терас» ішли через вокзал, доводилося затуляти носа, а тепер усе стало якимсь таким… європейським. Хоча якась нотка ностальгії за старим вокзалом у Лінки все ж залишилася. Проминули «Фотоджокера», а Лінка подумала, що вона справді давно нічого не фотографувала, і після розмови з пані Юлією вирішила щось змінити. Згадалося, що треба пофоткати Миколаїв. А тоді сяйнула думка.

— Знаю! — вигукнула вона так голосно, що якась літня пані озирнулася й пробурмотіла щось несхвально. — Зроблю йому альбом із фотографіями! Або календар, адже можна замовити календар зі своїми фотками!

— Хочеш, щоб я сфотографувала тебе голою? — усміхнулася Каська. — Закладімося, що йому сподобається?

Але Лінці було не до жартів. Власна ідея здавалася їй прекрасною.

— Такий календар з нашими місцями розумієш? І не смійся, я знаю, що я страшенно сентиментальна, але й Адріан, здається, теж.

Із фотками доведеться поквапитися, щоб устигнути до Різдва. На щастя, завтра була субота. Лінка вирішила вбити одним пострілом двох зайців. Миколаї та їхні улюблені місця. Усі шляхи ведуть на Хмельну. Перше місце, про яке вона подумала, була кав’ярня, та, у якій вона вперше в житті пила каву з кардамоном… Хоча потому Лінка ще довго ставилася до Адріана як до друга, їй здавалося, що саме там усе й почалося. Треба зайти до будинку. Коричневі літери із завитками складалися в назву: «Оксамит». Клац — фотографія вивіски. Клац — вхід. Клац — пара закоханих, дівчина спинається навшпиньки у своїх коричневих чобітках, щоб поцілувати хлопця. Сумно, чому їй зненацька стало так сумно? Лінці раптом страшенно закортіло кави, такої, як тоді, запашної, смачної, у вишуканій чашечці. Може, коли вона вип’є тієї кави, то весь її сум залізе до якогось кутка й зникне? Маленькою Лінка часто сумувала, бодай через те, що в усіх її подружок був тато, а вона могла про нього лише помріяти. Тоді мама ходила з нею на морозиво. Звичайнісіньке морозиво у вазочці, із фруктами й збитими вершками. Це завжди допомагало. Може, кава в «Оксамиті» подіє, як колись морозиво? Заховала фотоапарат у футляр й увійшла до кав’ярні.

Роззирнулася довкола й умостилася у своєму улюбленому куточку. Блакитно-білі барви нагадали Лінці про канікули.

Вона перегорнула меню, проте шукала недовго. Вирішила взяти каву з кардамоном, таку, як того разу. «Медова пристрасть». Такі собі чари. Їй так хотілося, щоб усе повернулося. Зробила перший ковток, і тілом розлилося приємне тепло.

А потім почала міркувати, куди ще можна піти, які ще місця були «їхніми», — її та Адріана — і раптом усвідомила, що таких місць більше немає. Власне, якщо подумати, то вони майже нікуди з Адріаном не ходили. Найчастіше просто сиділи в нього удома. Ага, і ще були разом у Кракові! Адріан допомагав їй знайти сестру. І ще вони працювали на плантації ялинок… Узимку, перед самими святами. Лінка посміхнулася, бо згадала, як вона тоді загубила ключі від машини, і Адріан вибив вікно лопатою, щоб вони могли сховатися від холоду. Але справді, крім цих двох випадків вони нікуди не ходили. Поклала фотоапарат до торбини й подумала, що із фото кав’ярні зробить гарну листівку й що-небудь купить.

Знову йдучи Хмельною й клацаючи фотки переодягнених у червоні шуби бородатих чолов’яг, які роздавали флаєри з рекламою ресторанів або торгових центрів, вона продовжувала міркувати, що ж таки купити Адріанові. Альбом якогось художника? Наче й непогана ідея, але вона не дуже орієнтувалася, хто йому подобається. Зрештою, удома в нього була сила-силенна книжок про мистецтво, отож імовірність, що вона купить те, чого в нього немає, була невеликою. Хай йому лихо із цими святами, самі прикрощі: або в тебе грошей немає, або якщо вже стається так, що грошенята є, однаково невідомо, що вибрати. Треба ж придумати, що подарувати мамі під ялинку. Хоча мама зрадіє будь-чому. Лінка купить їй якийсь шарфик. Або намисто. Все буде добре. Найлегше, як завжди, було із Каєм. Хлопчик віднедавна почав сам читати книжки, і Лінка вирішила, що купить йому перший том «Гаррі Поттера» й фільм на DVD. Вона сама зростала, читаючи про пригоди Гаррі Поттера, тож і брат… На жаль,