Мішель Уельбек - Покора

– Утричі.

Десять тисяч євро на місяць пересічному викладачеві, який не може похвалитися жодною серйозною публікацією та не користується авторитетом?! Певно, в них справді грошей, хоч лопатою горни. Оксфорд у них вихопили з-під самого носа – останньої миті Катар накинув ціну; тоді Саудівська Аравія вирішила зробити ставку на Сорбонну. Викупили навіть приміщення в п’ятому й шостому округах, щоб перетворити їх на службові помешкання для викладачів; Стівові, скажімо, виділили розкішну трикімнатну квартиру на вулиці Драґон, за яку він платив мізер.

– Вони, звісно, хотіли б, щоб ти залишився, – додав він, – проте не знали, де тебе шукати. Навіть мене питали, чи не можу з тобою зв’язатися. Я сказав, що не можу, адже ми бачилися тільки на факультеті…

Стів провів мене до метро «Сансьє».

– А що зі студентками? – поцікавився я.

Він щиро всміхнувся.

– О, тут справді чимало змін! Скажімо так: усе набуло інших форм. Я одружився, – квапливо докинув він. – Зі студенткою.

– То вони в це також втручаються?

– Не те, щоб… Просто не забороняють шукати нових зв’язків. Наступного місяця в мене буде друга дружина, – завершив Стів і зник у напрямку вулиці Мірбель. А я, ошелешений, закляк перед метро.

Кілька хвилин я стояв, зрештою вирішив повертатися додому. Коли спустився на платформу, то побачив, що наступний поїзд у напрямку «Мерія Іврі» очікується за сім хвилин; наближався інший – але він прямував у бік «Вільжюїф», Єврейського містечка…

Я був у силі віку, мені не загрожувала жодна смертельна недуга, а регулярні захворювання, що мені допікали, звісно, були малоприємні, але й не несли небезпеки; лише за тридцять, а то й сорок років я мав потрапити до похмурого затінку, коли майже всі хвороби загрожують смертю, а лікарі щоразу нарікають на так званий «життєвий поріг». Авжеж, друзів у мене не лишилося – але чи я мав їх колись? Та й нащо потрібні – коли добре помислити – оті «друзі»? На певному рівні фізичної деградації – а вона відбуватиметься все швидше, залишилося років десять, а може й менше, поки деградація не проявить себе і мене вже не називатимуть «досі молодим» – утішитися можна лише певним типом подружніх стосунків (тіла, сказати б, з’єднуються; утворюється щось на кшталт нового організму – зрештою, якщо вірити Платону). А мені з подружніми стосунками не щастило. З кожним тижнем електронні листи від Міріам рідшали, ставали більш стислими. Не так давно вона відмовилася від звертання «Любий» і замінила його на нейтральніше «Франсуа». Я знав, що за кілька тижнів вона повідомить мене – як і всі, хто був у мене до неї, – що зустріла когось. Я був певен – зустріч уже відбулася; авжеж, я не знав напевно, проте щось у доборі слів та нестримне зменшення кількості смайликів та сердечок у посланнях переконувало мене у цьому; просто вона ще не набралася сміливості в цьому зізнатися. Вона віддалялася від мене – ось і все, – вона почала в Ізраїлі нове життя. Чого я міг від неї чекати? Вродлива розумна приязна дівчина, дуже сексуальна – чого іншого я сподівався?! Від Ізраїлю Міріам була в захваті. «Пристосуватися складно, проте ми розуміємо, чому опинилися тут», – писала вона. Про себе я такого сказати не міг.

Лише за кілька тижнів я усвідомив, що завершення викладацької кар’єри позбавило мене зв’язків зі студентками. Ну то й що? Отже, тепер мені варто створити сторінку на сайті Meetic, як до мене це зробили безліч спраглих? Я був освіченим чоловіком у силі віку, як уже згадував; і якби після кількох тижнів добре обміркованого спілкування та спільних миттєвих захоплень якимись дрібничками – скажімо, останніми квартетами Бетховена – хвиля глибокої зажури пішла б на спад і проблискували б миті чарівного сподівання та єднання у несподіваних відкриттях та вибухах сміху, якби за кілька тижнів я наважився б зустрітися з однією зі своїх численних співрозмовниць – до чого б це призвело? З одного боку – безсилий член, з другого – суха вагіна; ні, я волів уникнути такого жахіття.

Раніше я вкрай рідко звертався до сайтів платних сексуальних послуг – переважно влітку, щоб якось перебути період між двома студентками; взагалі ж я почувався досить задоволеним. Швиденько посновигавши мережею, я переконався, що поява нової ісламської влади не позначилася на роботі сайтів знайомств. Я тягнув кілька тижнів, вивчав чужі сторінки, деякі роздруковував, аби уважніше перечитати (ескорт-сайти нагадують кулінарні книги, де напрочуд зворушливі описи страв натякають на втіху значно більшу, ніж, здебільшого, отримуєш у результаті). Нарешті мій вибір впав на «Темненьку Надю»; зважаючи на політичні обставини, мене збуджувала вже сама думка про мусульманку.

Проте Надя мала туніське коріння й уникнула повторної ісламізації, що охопила її покоління. Ця донька рентгенолога завжди мешкала у заможних кварталах і навіть не думала носити чадру. Надя навчалася на другому курсі магістратури з сучасної літератури і могла бути однією з моїх колишніх студенток; однак я помилився – раніше вона навчалася в університеті «Париж-Дідро». У сексі Надя була професіоналкою, проте пози змінювала автоматично, з відсутнім виглядом, і пожвавилася лише під час анального контакту; задок у неї був маленький і досить вузький, проте я чомусь не відчував жодної втіхи, хоч і знав, що можу годинами трахати Надю похмуро і без утоми. Тільки коли вона почала скрикувати, я зрозумів, що дівчина боїться відчути насолоду – а потім, певна річ, закохатися; вона швидко обернулася до мене й довершила роботу вустами.

Перш ніж я пішов, ми ще трохи погомоніли на канапі, придбаній в інтернет-крамниці «Дім диванів»; треба ж було чимось заповнити час, за який я заплатив! Надя була розумною, проте вельми нещирою дівчиною: щодо всіх тем – від обрання Бен Аббеса до боргів країн третього світу – вона думала саме те, що слід було думати. Однокімнатна квартира Наді вражала гарним смаком та бездоганним ладом; я був упевнений, що поводиться вона дуже помірковано і, замість витрачатися на розкішні дрібнички, дбайливо відкладає гроші. Так і було: Надя зізналася, що за чотири роки роботи – а почала вона у вісімнадцять – зібрала достатньо, аби придбати оцю квартиру. В такому дусі вона збиралася продовжувати до кінця навчання – а потім мріяла працювати у ЗМІ.

За кілька днів я зустрівся з «Дурненькою Бабет», якій на сайті співали дифірамби та яка змальовувала себе як «запальну дівчину без табу». Вона прийняла мене у досить старій, але милій двокімнатній квартирі, вбрана у станик, який залишав груди оголеними, та тоненькі стрінги. Бабет мала довге біляве волосся та відрите щире обличчя – мало не янгольське. Їй також подобався анальний секс – але вона