Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

Прайс (єлейно). Так, міс; але я одержав те, що для мене дорожче за хліб; це душевний мир, що вище за нього нема нічого в світі.

Роммі (палко). Алілуя!

Білл Воккер, грубий паруб’яга років двадцяти п’яти, з’являється біля воріт і вороже дивиться на Дженні.

Дженні. Це дає мені таке щастя. Коли ви це говорите, я почуваю, що грішу, стоячи тут без діла. Я повинна знову взятися до роботи. (Вона похапцем прямує до будинку, але той, що допіру прийшов, швидко підходить до дверей і заступає їй дорогу. Його манери такі загрозливі, що вона відступає: він люто наступає, переслідуючи її вздовж двору).

Білл. Я вас знаю. Ви та, що переманила в мене мою дівчину. Ви настренчили її проти мене. Ну, так я хочу знову її повернути собі. Не тому, що я хоч трохи цікавлюся нею чи вами, розумієте? Але я хочу провчити її й провчити вас! Я покажу їй, як тікати від мене. Тепер слухайте й скажіть їй, щоб вона вийшла сюди, а то я зайду й виштурхну її стусанами. Скажіть їй, що її питає Білл Вокер. Вона зрозуміє, що це значить. Якщо вона мене примусить чекати, буде гірше. Спробуйте тільки затримати її або заперечувати мені, і я почну з вас, чуєте? Нумо, йдіть! (Він хапає її за руку й штовхає до дверей. Вона падає на одну руку й коліно. Роммі допомагає їй підвестися).

Прайс (підводячись й нерішуче прямуючи до Білла). По-легше, друзяко. Адже вона тобі ніякої шкоди не вчинила.

Білл. Кого ти звеш друзякою? (Підходить до нього загрозливо). Ти за неї хочеш заступатись, чи що? Геть руки!

Роммі (обурена підбігає до нього й починає лаяти його). О ти, грубіяне... (Він одразу заміряється на неї лівою рукою і вдаряє її по обличчі. Скрикнувши, вона відхиляється й сідає на край водоймища, затуливши забите обличчя руками, хитається й стогне з болю).

Дженні (підходячи до неї). О, хай простить вам Господь! Як ви могли вдарити стару жінку?

Білл (хапає її за волосся; вона теж скрикує, і він тоді відтягає її від старої). Ви тільки скажіть іще раз: «хай простить вам Господь!» — і я вам зверну щелепу так, що не зможете молитися протягом тижня. (Повертається люто до Прайса). Ти що-небудь хочеш заперечити проти цього, га?

Прайс (зляканий). Ні, друже; вона зо мною не має нічого спільного.

Білл. Твоє щастя. Я примусив би тебе проковтнути два обіди, а потім поборов би тебе одним пальцем, голодний собако. (Звертаючися до Дженні). Ну, чи йдете ви по Моґ Габбіджем, або ж мені доведеться дати вам по зубах і піти самому?

Дженні (корчучись в його руках). О, будь ласка, нехай хто-небудь піде й скаже майорові Барбарі! (Знову скрикує, коли він пригинає їй голову до землі. Прайс і Роммі прожогом кидаються до будинку).

Білл. Ви хочете піти й поскаржитися на мене вашому майорові, га?

Дженні. О, будьте ласкаві, не тягніть мене за волосся. Відпустіть мене!

Білл. Відповідайте, так чи ні? (Вона придушує крик). Так чи ні?

Дженні. Боже, дай мені сили!

Білл (ударяючи їй кулаком в обличчя). Підіть і покажіться їй, і якщо вона хоче дістати те саме, що й ви, нехай вийде до мене й спробує мені заперечувати. (Дженні, плачучи з болю, йде в будинок. Він прямує до лави й звертається до старого). Гей, ти, кінчай їсти й забирайся з дороги!

Шерлі (схоплюється й звертається до нього з люттю, тримаючи в руках кухоль). Якщо ти дозволиш собі якусь грубість щодо мене, я вдарю тебе по обличчі цим кухлем і виб’ю тобі око. Мало з вас, таких молодчиків як ти, що вириваєте хліб із рота у старих, які вас вигодували й працювали на вас! Ви ще приходите бешкетувати й скандалити тут, де нам у горлі застрявав хліб, якого нам подають з милосердя.

Білл (презирливо, проте відступаючи). Яка з тебе користь, стара руїно? Яка користь?

Шерлі. Така, як з тебе, навіть більша. Я виконаю першу-ліпшу роботу незгірш за тебе або за іншого ситого п’яницю твоїх років. Піди-но спробуй виконати мою роботу в Горокса, де я працював десять років. Їм тепер потрібні молоді люди: вони не можуть тримати людей, що мають понад сорок п’ять років. Вони дуже шкодують, дають вам рекомендацію, і раді допомогти вам знайти щось відповідне для ваших років; певні, що людина, яка не п’є, не лишиться довго без роботи. Ну що ж, нехай вони спробують найняти тебе. Вони побачать різницю. Що ти знаєш? Ти навіть не знаєш, як треба поводити себе — порядну жінку своїм брудним кулаком б’єш по обличчі.

Білл. Мовчи, а то й тебе влуплю, чуєш?

Шерлі (з гострим презирством). Так, ти не від того, щоб ударити старого, покінчивши з жінками. Я ще не бачив, щоб ти намагався вдарити молодого.

Білл (зачеплений). Ти брешеш, старий підлизо. Тут був молодий, чоловік. Загрожував я його набити чи ні?

Шерлі. А чи не помирав він з голоду? Чи був це справжній чоловік, чи тільки злодій і ледащо? Чи насмілився б ти побити брата мого зятя?

Білл. Хто він такий?

Шерлі. Тоджер Фермайл з Болз-Понда. Той, що виграв двадцять фунтів у японського борця в мюзик-холі, поклавши його за сімнадцять хвилин чотири секунди.

Білл (похмуро). Я не борець із мюзик-холу. Чи вміє він боксувати?

Шерлі. Так. А ти не вмієш?

Білл. Що? Я не вмію, я? Що ти сказав? (Загрозливо підходить до нього).

Шерлі (не відступаючи ані на крок). Чи будеш ти боксувати з Тоджером Фермайлом, якщо я вас зведу? Кажи!

Білл (знизивши тон). Я буду боротися з першим-ліпшим, хоч би він був у десять разів дужчий за Тоджера Фермайла. Але я не вважаю себе за професійного борця.

Шерлі (дивлячися на нього з неприхованим презирством). Куди тобі боксувати! Ти здатний на те, щоб ударити стару жінку кулаком. Тобі не вистачило розуму вдарити її так, щоб суддя не міг побачити слідів од удару, молодий дурню, повний зарозумілости й невігластва. Ударити дівчину по обличчі й тільки примусити її плакати! Коли б це зробив Тоджер Фермайл, вона не змогла б підвестися протягом десятьох хвилин, точнісінько так, як і ти, коли б він до тебе взявся. У!!!... Я сам до тебе взявся б, якби мені з тиждень добре похарчуватися, а то ж я два місяці голодував. (Вертається до столу, щоб кінчити їсти).

Білл (іде за ним