Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

Жінка. Але ж Сноббі значить тесляр, чи не так[1]? А ви казали, що ви художник.

Прайс. Я з другої породи снобів, із шляхетної. Я надто високої думки про себе, бо інтелігентний; до того ж мій батько був чартист, людина, що багато читала й мислила; ще й мав він паперову крамницю. Я не який-небудь дроворуб або водовіз, прошу вас не забувати цього. (Вертається на своє місце біля столу, бере кухоль). А як вас звуть?

Жінка. Роммі Мітченз, сер.

Прайс (піднімаючи кухоль з рештками молока). Ваше здоров’я, міс Мітченз.

Роммі. (виправляючи його). Місіс Мітченз.

Прайс. Що! О, Роммі, Роммі! Поважна заміжня жінка Роммі, що вдає з себе пропащу жінку, щоб Армія Спасіння могла навернути її на путь істинний. Завжди та сама історія.

Роммі. Але що ж мені робити? Не можу ж я вмерти з голоду. Панночки з Армії Спасіння славні, добрі дівчата. Але що ліпші ви тепер, то більше їм хочеться думати, що ви були порочні перед тим, як вони вас навернули. Чому ж би їм, бідненьким, не приписувати собі деяких заслуг? Адже вони втомлюються від роботи, і звідки вони роздобули б грошей для нашого рятунку, коли б ми визнали, що ми не гірші за інших? Чи знаєте ви, ким є усі ці леді й джентльмени?

Прайс. Злодіями й негідниками. Проте, Роммі, я з ними помінявся б. Що означає Роммі? Пестливе ім’я, напевно?

Роммі. Пестливе ім’я від Ромола.

Прайс. Від чого?

Роммі. Ромола. Це взято з якоїсь нової книги. Ім’я героїні, що на неї я мала бути схожою, як того хотілося матері...

Прайс. Ми товариші по нещастю, Роммі. Ми обоє маємо такі ймення, що їх ніхто не може вимовити. Я Сноббі, а ви Роммі, тому що ймення Білл і Саллі здавалися нашим батькам не досить шляхетні. Таке життя!

Роммі. Хто навернув вас, містере Прайс? Чи не майор Барбара?

Прайс. Ні! Я прийшов сюди добровільно. Я маю стати художником Бронтером О’Брайєном Прайсом, що його навернули на путь істини. Я знаю, це їм потрібно. Я розповім їм, як я гудив Бога, захопювався грою й лупцював мою бідну стару матір.

Роммі (обурено). Ви били вашу матір?

Прайс. Нічого подібного. Вона мене била. Але не в цьому річ. Приходьте й послухайте оповідання художника, що його навернули; ви почуєте, що вона була побожна жінка, яка навчила мене молитися, ставши навколішки, і що я, вертаючи додому п’яний, стягав її з ліжка за сиве волосся й лупив її коцюбою.

Роммі. Як це неправдиво щодо нас, жінок. Ваші сповіді така ж брехня, як і наша. Так само, як і ми, ви не розповідаєте того, що ви справді чинили. Але ж ви, чоловіки, можете одверто на зборах виголошувати свою брехню, і за це вас тільки похвалять, а ми повинні пошепки сповідатись кожній пані зокрема. Це несправедливо, незважаючи на все їхнє благочестя.

Прайс. Справедливо! Невже ви думаєте, що Армії Спасіння дозволили б існувати, коли б там усе відбувалося справедливо. Нічого подібного! Вони нас гладять по голівці й роблять із нас добрих малих, щоб потім обманювати нас і визискувати. Але я провадитиму гру не згірше за кожного з них. Я побачу людину, вражену блискавкою, або почую голос, що покликає: «Сноббі Прайс, подумай про вічність». Я то потішуся, будьте певні.

Роммі. Але вам не дозволять пити.

Прайс. Зате я себе нагороджу, читаючи Біблію. Мені не потрібно пити, якщо я можу весело збути час якось інакше.

Дженні Гілл, бліда, втомлена, гарненька, вісімнадцяти років дівчина з Армії Спасіння входить у ворота, ведучи за собою Пітера Шерлі, розлюченого й виснаженого літнього чоловіка, що охляв з голоду.

Дженні (підтримуючи його). Підбадьортеся! Я принесу вам їжу. Ви почуватимете себе краще.

Прайс (підводиться й послужливо підтримує старого, допомагаючи Дженні). Бідаха! Підбадьортеся, брате! Ви знайдете тут спокій, мир, щастя. Покваптеся з їжею, міс, він дуже виснажений. (Дженні поквапливо входить в будинок). Міцніше, старий! Вона зараз принесе вам великий шматок хліба з патокою й кухоль розведеного молока. (Він садовить його за стіл).

Роммі (весело). Кріпіться! Не треба зневірятися!

Шерлі. Я не старий. Мені тільки сорок шість років. Я такий само бадьорий, як і давніше. Сиве пасмо в моєму волоссі з’явилося, коли мені ще не було тридцяти років. Усе, що мені потрібно, це фарби для волосся на три пенні. Не вже з-за цього мене викинуть на вулицю, щоб там я помер з голоду? О Боже! Я працював від десяти до дванадцяти годин на добу з тринадцяти років і заробляв собі на шматок хліба. Невже мене тепер мають викинути, а мою роботу віддадуть молодій людині, що робитиме її не краще за мене, і все це через те, що моє чорне волосся посивіло?

Прайс (підбадьорюючи). Не варто про це розводитися. Адже ви тільки нікуди не придатний, викинутий на вулицю, хворий старий робітник, хто про вас дбає? Га? Нехай ці злодії й негідники нагодують вас, вони чимало вкрали у вас. Дістанете хоч трохи від них назад. (Дженні вертається із звичайною порцією їжі). Ось вам, брате! Помоліться й беріться до їжі.

Шерлі (дивлячися на їжу пожадливо, але не доторкуючись до неї й плачучи, як дитина). Я ніколи ще не одержував милостині.

Дженні (втішаючи його). Ну, годі, годі. Це вам посилає Господь. Він не соромився брати хліб у своїх друзів. Навіщо ж вам соромитися? До того ж, коли ми знайдемо вам роботу, ви заплатите нам за це, якщо захочете.

Шерлі (палко) Так, так, це правда. Я поверну вам. Це тільки позика. (Зіщулившись від холоду). О Боже, Боже! (Повертається до столу й жадібно накидується на їжу).

Дженні. Ну, Роммі, чи почуваєте ви себе тепер краще?

Роммі. Хай благословить вас Господь, дорога! Ви нагодували моє тіло й спасли мою душу, чи не так? (Дженні зворушена, цілує її). Сядьте й відпочиньте трохи. Ви, певно, з ніг валитеся від утоми?

Дженні. Я без перерви працюю із самого ранку. Але роботи більше, ніж ми можемо виконати. Я не можу відпочивати.

Роммі. Спробуйте помолитися зо дві хвилини. Вам буде легше працювати після цього.

Дженні (з палкими очима). О, як на диво цілюще впливає молитва! До дванадцяти години мені морочилася голова від утоми, але майор Барбара послала мене помолитися на п’ять хвилин, і це дало мені змогу продовжувати роботу так, ніби я тільки-но почала. (Звертаючися до Прайса). Чи одержали ви