Лариса Бондарчук - Секретарка для дракона-мільярдера, Лариса Бондарчук

Розділ 16

Анжеліка якраз рилася в нижньому відділенні великої шафи у приймальні, дістаючи звідти різні цікаві речі, залишені, напевно, від попередньої секретарки владного боса, коли до приймальні увійшов кур'єр Матвій. Дівчина так зосереджено діставала щось із тої нижньої частини шафи, що й не помітила його приходу. Вона якраз стала на коліна і майже влізла в шафу, виставивши свій апетитний задок, який одразу кинувся в очі кур'єру. Обтягнутий червоною сукнею, він так і притягував очі, а розріз якраз демонстрував і ніжку в панчішці!

Матвій ковтнув слину, тихенько поклав свій десяток піц, які притягнув із собою і цього разу, на стіл, і теж тихо опустився поруч біля Анжеліки на підлогу, сів тихенько і почав нахабно пожирати очима те, до чого було заборонено торкатися руками.

- Щось загубила? - врешті вкрадливо спитав він, і Анжеліка перелякано смикнулася, ойкнула, гупнувшись головою об полицю зверху, і теж сіла поруч з Матвієм. Схопилася і за тім'я, і за серце.

- Ох, Матвію, як ти мене налякав! Хіба так можна? Безсоромник! Я вже думала, бос повернувся! - вона перевела подих і потерла голову. - Буде ґуля!

- Вибач, - промовив Матвій схвильовано. - Я не хотів! Але ти так ретельно там рилася! Може, допомогти? Я проходив повз, якраз піци ніс в один із кабінетів, а там сказали, що вони вже холодні і відмовилися! Спитав про тебе, то сказали, що ти вже офіційна секретарка мільярдера Степана Нокарда. То я думаю, зайду, привітаю!

- Дякую! Так, тепер офіційно тут працюю. І що ж ти тепер робитимеш? - співчутливо спитала Анжеліка. - З піцами?

- Не знаю, - знизав плечима чоловік. - Можемо з'їсти разом. Як минулого разу. 

- Я тепер на дієті! - дівчина підтиснула губи. - Але їсти хочеться! Тобі не передати! Я сьогодні зранку лише дві ложки вівсянки на воді з'їла і чай без цукру випила. Тепер голодна, як наче тиждень не їла! Не думала, що та дієта така важка!

- А навіщо тобі сидіти на дієті, ти що, товста? В смислі, повна? - більш толерантно спитав Матвій, теж піднімаючись на ноги. Знизу, коли сидів, приємно було розглядати Анжелікину ніжку, яка інколи миготіла біля очей, але дівчина пішла до свого столу і стало нецікаво. 

- Ти ще спитай, як моя бабуся: ти що, жирна? - передражнила дівчина бабусю. - У неї всі або худі, або жирні, а третього не дано. При цьому вона вважає саму себе високою худою пані, а насправді… Насправді, ми її любимо і запевняємо, що так і є!

Анжеліка зиркнула на Матвія і спитала:

- Якщо я з'їм один малесенький шматочок піци - це ж не страшно? Мені тоді перехочеться їсти. А калорій там не так багато буде, адже шматочок малюсінький буде! Вона так пахне!

І справді, піца пахніла на всю приймальню. І була не холодна, а гаряча, бо кур'єр, звичайно ж, збрехав. Ішов наш замаскований дракон-мільярдер цілеспрямовано до своєї секретарки, щоб поїсти піци разом із нею і трохи по-хитрому порозпитувати про деякі речі, які його цікавили.

Отакі ці чоловіки підступні! Якщо не можуть по-одному щось дістати, то по-іншому пробують, заходять, так би мовити, з протилежного боку…

- Від маленького шматочка точно нічого не буде! - погодився кур'єр і відкрив першу коробку.

Вони з Анжелікою взяли по шматку (Анжеліка вибрала найменший!) і почали жувати. Кур'єр усівся навпроти дівчини й спитав:

- А чому ти на дієті? Ну, про цей дивний одяг вже не питаю, бо знаю, що маскуєш свою неземну красу.

- Я закохалася, Матвію, - промовила Анжеліка. - Хочу мати ще кращий вигляд. Бо чоловік моєї мрії дуже вимогливий в цьому плані. 

Кур'єр ледве не вдавився шматком піци, який якраз запхав до рота. Прожував швидко і знову питає:

- І хто ж твій обранець?

- Ти його, напевно, не знаєш, - махнула рукою Анжеліка. - Та й не важливо. Він… е-е-е… має дівчину. А я не хочу стояти між ними. Проте, в житті буває різне. А раптом вони колись розійдуться, чи ще щось трапиться, тоді я матиму крихку надію, що сподобаюся йому.

- То просто одягни нормальний одяг, покажи йому свою українську вроду, зніми ці жахливі окуляри, розпусти волосся, адже воно в тебе довге й гарне, і тоді той чоловік буде твоїм! - дав пораду Матвій.

А в самого серце пустилося вскач: чи не про нього говорить Анжеліка? Треба було терміново розговорити дівчину, бо він не зможе мучитися від невизначеності!

- Ти що! Не можна! А як же його дівчина? Я, вважай, відіб'ю його в неї! Це наче нова іграшка. Була одна, а купили нову, яскраву - то стару кинув!

- Якщо твій обранець кохає свою дівчину, то, думаю, він не кине її, - обережно продовжив випитувати дракон. - Невже твоя неземна краса так притягує всіх без винятку чоловіків?

- Так! Така наша українська доля - бути шалено привабливими! - зітхнула Анжеліка-Оленка. - Лише після того, як ми одягаємо заручинову обручку на руку, то стаємо привабливими лише для свого коханого нареченого, а потім чоловіка. Та й то, йому всі заздрять, що отримав такий подарунок долі.

Анжеліка розхвилювалася, говорячи про це, і рефлекторно цапнула ще один шматок піци. Матвій доїв свій і просто милувався, як дівчина їсть. Але й не мовчав, розпитував:

- Ну, з іншого боку, якщо ти закохана, то повинна дізнатися, як ставиться до тебе той чоловік. Може, хоч натякнеш, хто це? - спитав дракон.