Леся Вороніна - Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Олянка й пан Бурулька завмерли, тримаючи в руках мотузочки, прив’язані до дверцят холодильників, і чекали знаку від нямлика.
Розділ п’ятий,
у якому Курдупель мріє про те, як владарюватиме у Новій Країні нямликів,
стіногризи потрапляють у власні пастки,
а Олянка з друзями святкує перемогу
А тим часом пузатий Курдупель зачаївся у найдальшому куточку підземелля, щоб крижаний дим, бува, не зачепив і його. Він заплющив очі й уявляв, як сидітиме на високому троні, а його підданці — звичайні нямлики, виконуватимуть усі його накази.
— Ану, принесіть мені велику миску Чарівної Страви! — скомандував Курдупель, — і вмить десять слухняних нямликів принесли йому величезну миску манної каші.
— їжте, ваша величносте! — улесливо проказав один зі служників.
Курдупель аж засміявся від радості. Та що це за дивні звуки? Нямлик-зрадник розплющив очі і з жахом побачив, як дверцята холодильників самі собою заклацнулися, і його нові господарі-стіногризи опинилися у пастках, які готували для своїх майбутніх рабів.
Це Буцик подав знак панові Бурульці та Олянці, і вони одночасно смикнули за мотузочки.
— Ура! — закричали друзі, а після цього почали повільно підходити до пихатого й підступного Курдупля.
— Ану, збирайся, зраднику! — наказав Буцик. — Підемо додому, і ти сам розкажеш, як допомагав стіногризам занапастити Країну нямликів.
— Та що ви! — зарепетував пузатий нямлиіс, — я ж просто пожартував. Вірніше, я просто хотів надурити цих поганських зубатих потвор і врятувати нашу любу Країну нямликів.
— Не бреши, ми все чули, — суворо мовив Буцик і підштовхнув Курдупля до діри, яку зробили стіногризи.
Виявилося, що зубаті хижаки проклали цілий тунель, який вів прямісінько до Країни нямликів. Освітлюючи дорогу ліхтариком, Буцик упевнено пробирався крізь купи потрощеної цегли й погризених балок.
— Так, ці лиходії знищили майже півбудинку, ще б трохи — і від нашої країни не лишилося й сліду, — сказав він, суворо глянувши на зрадника Курдупля. Але той опустив голову й дивився собі під ноги.
Урешті друзі опинилися на центральному майдані Країни нямликів. Олянці вже колись пощастило тут побувати, і тому вона з цікавістю озиралася на всі боки й пізнавала знайомі місця.
Хіба могли уявити Олянчині батьки та сусіди, що за стінами звичайнісінького цегляного будинку є ціле місто? З вузенькими вуличками, крихітними затишними будиночками і навіть із маленькими садочками й квітниками.
Біля входу до кожної садиби висіли таблички з іменами їхніх власників.
Але якщо під час перших Олянчиних відвідин усе місто, де мешкали малі чоловічки, освітлювали тисячі ліхтарів і ліхтариків, то тепер тут панували сутінки.
— Агов! — закричав Буцик, — виходьте всі зі своїх будинків. Небезпека минула. Я знайшов зрадника!
Розділ шостий,
де Нямлики регочуть так, що аж стіни дрижать,
а пан Бурулька зі своїми братами-близнюками
повертається додому
Спершу не було чутно жодного звуку. Мабуть нямлики боялися, що це якась нова хитрість підступних стіногризів. Тоді й Олянка звернулася до малих чоловічків:
— Не бійтеся — це я, Олянка. Ми перемогли стіногризів — замкнули їх у холодильниках разом з їхнім страшним крижаним димом. Тепер у Країні нямликів буде тепло!
Першим зі свого будиночка, оточеного квітучими клумбами, вийшов двоюрідний дядечко Буцика — Юліан.
Побачивши, що біля Оляніси й Буцика стоїть пузатий Курдупель, Юліан вмить усе зрозумів:
— А я завжди знав, що підлабузники здатні на будь-яку капость. І навіть на зраду. Як же я сам не здогадався, що це ти, хитрий і улесливий Курдуплю, зрадив своїх братів-нямликів!
До Юліана приєдналися інші жителі Країни нямликів. Коли вони почули розповідь Буцика про те, як стіногризи потрапили до холодильників, то почали так реготати, що погризені стіни захиталися.
— Годі вам веселитися, — сказав найстаріший нямлик із довгою сивою бородою. — Мерщій ставайте до роботи, поки наша країна не перетворилася на купу битої цегли! Треба залатати всі діри, і зробити це так, щоб здоровані нічого не почули. Бо якщо будинок почнуть ремонтувати люди, то одразу ж виявлять нашу таємну країну!
— А що нам робити з Курдупелем? — захвилювалися нямлики.
— Його ми покараємо суворо, але справедливо, — вирішив мудрий бородань. — Він більше ніколи не отримає жодної крихти Чарівної Страви!
— Ні-ні, тільки не це, — заверещав пузань, але його вже ніхто не слухав.
— Перепрошую, — тихо озвався пан Бурулька, який досі мовчки стояв за спиною в Олянки, — а що буде з моїми братами-близнюками? Я чув, що стіногризи позакладали їх у дірки в стінах, щоб заморозити нямликів…
— А ми їх знайдемо і повернемо на те місце, де всі ви народилися, — запропонував Буцик.
— Невже?! — зрадів пан Бурулька. — Ви й справді можете усіх нас повернути на нашу рідну металеву трубу? Ту, що під бляшаним дашком?
— Звісно, можемо, — запевнив пана Бурульку Буцик. — Вам пощастило, цього разу Олянка принесла стільки Чарівної Страви, що мені тільки варто клацнути пальцями — і всі повернуться на свої місця. Ось так!
Олянку підхопив теплий вихор, а коли вона розплющила очі, то виявила, що лежить у своєму ліжку. Дівчинка підвелася, підбігла до вікна і побачила, що величезна яма на місці пісочника зникла, наче її й не було.
А на металевій трубі під їхнім будинком у променях ранкового сонця сяють чудові прозорі бурульки. Про всяк випадок Олянка полічила — їх було рівно п’ятнадцять.
СВЯТО ВЕЛИКОЇ ЛОЖКИ
Розділ перший,
у якому Буцик розповідає про змагання нямликів
і хвилюється за дітей, які відмовляються їсти кашу
Олянка стояла біля вікна і дивилась, як двірничка тьотя Ліда підмітає вулицю.
З-під її великої мітли піднімалися цілі хмари густої пилюки. Зненацька дівчинка помітила, що з куряви з’являються якісь дивні фігурки. Олянка придивилася і зойкнула від подиву — то були маленькі чоловічки-нямлики, вдягнені у квітчасті костюмчики, з кумедними ковпачками на головах. Чоловічки вистрибували з потайного отвору у стіні й швидко, щоб їх ніхто не помітив, бігли за ріг будинку і зникали в ранковому тумані.
— Не дивуйся, — раптом почула дівчинка знайомий тоненький голос, — сьогодні особливий день, коли нямлики збираються на Свято Великої Ложки.
— Буцику! Я так за тобою скучила, де ж ти так довго пропадав? — запитала Олянка, повертаючись до малого чоловічка, який щойно вистрибнув зі стіни. — Навіть на мій день народження не з’явився. А я так на тебе чекала…
— Не ображайся, просто у мене
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна», після закриття браузера.
