Сафо Мелі - Розбивши її життя (частина 2), Сафо Мелі

Глава 2

Олексій

В обличчя вдарило гаряче повітря сонячної Туреччини. Я спускався трапом літака в передчутті відпочинку, якого чекав кілька років. А ще цей день незвичайний тим, що зі вчорашнього вечора за моєю спиною виросли крила. Ні, я не перетворився на святого янгола, але окрилений зустріччю з Асею настільки, що під враженням уже майже дванадцять годин.

Ні, я, звичайно, не тішу себе ілюзіями, що в нас щось могло б вийти. Вона, як і раніше, нереально гарна і приваблює мене як чоловіка. Але річ не в цьому. По-перше, ми поговорили і з плечей звалився величезний камінь. А по-друге, з'явилася така легкість на душі, ніби я став всемогутнім та можу звернути гори! А з таким зарядом, та ще й після відпустки я справді повернуся додому новою та сильною людиною.

Заселившись у готель, я насамперед попрямував до моря. Ми давно з ним не бачилися, тож я сильно скучив.

Берегом гуляють шикарні дівчата в бікіні, але цим питанням я займуся пізніше. Зараз мене цікавлять лише бірюзові хвилі.

Увійшов у воду з відчуттям, ніби потрапив до раю. Знемагаючи від шаленої спеки, поки їхав з аеропорту до готелю, я не міг дочекатися цього моменту. Тепер нарешті настало блаженство. Пройшовши трохи глибше, заплющив очі і пірнув під воду. Ка-а-а-айф!

Колись ще років у тринадцять мати на роботі дістала мені путівку до табору на морському узбережжі. Вдень нас водили купатися, але строгі вожаті запускали нас у воду по троє і відводили на це лише дві хвилини. Це виглядало як знущання з дітей. Тому на побачення з морем я втікав ночами. Сидів на піску, милувався місячною доріжкою, яку турбували потужні хвилі та слухав прибій – найкращий звук, який я коли-небудь чув. Того літа я зрозумів, що я закохався в море по-справжньому. Раз і на все життя.

Потім ми щоліта їздили з Оленою та Єгором у відпустку. Але відпочинок був своєрідним. Навіть у ті часи, коли ми могли дозволити собі Іспанію, доводилося їздити до Єгипту, тому що подружки Олени нічого краще не бачили і дзижчали їй у вуха, що це ідеальний у всіх сенсах курорт. Сперечатися з Оленою – собі дорожче. В Іспанію я так і не потрапив, але обов'язково поїду туди одного разу. Ось тільки бізнес ще підтягну.

Бізнес… Ця думка мене миттєво приземлила. Я вийшов з води і попрямував до своїх речей, щоб написати Вірочці й дізнатися чи все гаразд.

Все ще за інерцією я кудись поспішаю. Так зі мною відбувається завжди: ломка по роботі триватиме ще день-два, доки я не звикну до думки, що я приїхав відпочивати.

Уточнивши про справи на роботі, я переконався, що без мене світ не впав і ліг на лежак. Заплющив очі та підставив мокре тіло сонцю.

Все. Я на морі! Я у відпустці!

Прокинувся я від того, що нестерпно почало пекти тіло. Навіть не помітив, як заснув. Хоча, чому я дивуюсь. Я поспав лише кілька годин перед вильотом.

Спробував поворухнутися. Твою мать! Звичайно, про сонцезахисний крем я не подумав і все тіло неймовірно боліло. Якось підвівшись, я вирішив ще раз скупатись, а вже потім повернутися в готель. Час обіду, а в мене з учорашнього дня й крихти в роті не було.

Наспіх прийняв душ, намагаючись остудити шкіру, що горіла пекельним вогнем, надів шорти, білу футболку - відмінно підкреслить мою «засмагу» - і посміхнувся своєму відображенню в дзеркалі. Переді мною стояв стрункий гарний чоловік з яскраво-червоними руками та ногами. Красень просто!

Готель забитий під зав'язку. У ресторані було повно народу, і я насилу знайшов один єдиний вільний столик. Не встиг приступити до їжі, як поряд з'явилася дівчина.

- Дозволите?

Я кивнув, розуміючи, що варіантів у неї особливо немає, і вона граційно присіла навпроти мене.

- Вам слід бути обережнішим. Місцеве сонце дуже підступне.

Чудово мене ще й відчитали! Я посміхнувся дівчині:

- Випадково задрімав на пляжі.

Переді мною сиділа струнка вродлива блондинка років тридцяти у білій літній сукні. Гладка засмагла шкіра, яка викликає бажання торкнутися. Я відчув, як десь у шортах мій член схвалив сусідку по столику.

Що ж, окей. Ми за цим і їхали сюди, мій друже!

- Мене звати Вероніка. - вона простягла мені тонку витончену руку з акуратними довгими нігтиками. Червоний лак, як я люблю.

- Олексій. - я легенько потис кінчики її пальців. - Ви давно тут відпочиваєте, Вероніка?

Дівчина посміхнулася і мене засліпила її посмішка. М'які повні губи обрамляли рівну нитку перлинно-білих зубів. "Таких рівних не буває" - подумалося мені, але виглядала вона цілком природно, куди не подивися. Натуральні губи, красиві розкосі очі і свої груди. Схоже, що навіть волосся не фарбує, тому що брови теж світлі. Дивовижна знахідка у світі постійних хірургічних втручань у жіночу красу.

– Я тут уже четвертий день. А ви, як я розумію, щойно приїхали? - звук її голосу лився в мої вуха наче теплий кисіль. Переді мною сиділа Марго Роббі, не інакше.

- Кілька годин тому прилетів. Як вам тут?

Вероніка почала розповідати про прекрасні краєвиди та місцевий клімат, про те, які смачні гезлеме печуть недалеко від нашого готелю.

- Хочете я вам завтра покажу старе місто? За одне спробуєте особисто, яка смакота!

- Не відмовлюся, Вероніка. Ви так смачно розповідаєте.

Фух, - я видихнув мало не вголос, - вона засміялася. Значить, цитата зі старого фільму питань не викликала і переді мною досить освічена дівчина.

У мене є одна проблема: я на дух не переношу пустоголових жінок, а їх настільки багато, що я щиро замислився, чи не вибухнув якийсь запліднювальний завод, де вчені проводили експерименти. Я навіть одружений був з однією з таких.

Але цього разу доля була до мене дуже схильною – переді мною сиділа ідеальна жінка і вона навіть готова завтра кудись зі мною йти. А можливо, й сьогодні. Трошки зусиль і ця крихітка ночуватиме в моєму номері.

- Вероніка, а чи не хочете по обіді переміститися в бар і випити який-небудь ваш улюблений коктейль за наше знайомство.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍