Соломія Даймонд - Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд

Чому вони тут? Щоб захапати гроші мого батька? Таким лише напевно це й потрібно. Справді, причина очевидна, бо в їхнє кохання я не вірю, або не хочу вірити...

— Мені теж, — промовив я.

Ну що ж, хоч трішки побуду хорошим хлопчиком, а то не можна ось так зразу з козирів. Спочатку потрібно все дізнатись про цю Ксенію, а тоді вже воювати з нею. Впевнений, що їй є що приховувати й довго в цьому домі вона не затримається. Принаймні, я зроблю все заради цього.

Ксенія підійшла до мого батька і він обійняв її за талію. Було боляче дивитись на все це, але я старався відволіктись. 

Мія стояла напроти мене і кліпала своїми довгими віями. Вона все ще була обурена через те, що я сміявся з неї. Її рука була міцно стиснула на металевій ручці її валізи. 

— Алексе, допоможи Мії з валізою, — промовив батько. 

Я ближче підійшов до дівчини й відчув приємний аромат яблука і ванілі. Ця дівчина пахла, так само як мій улюблений яблучний пиріг, який мені мама часто пекла в дитинстві. 

— Та я сама впораюсь, — заговорила Мія, коли я вже хотів забрати в неї валізу. Я здивовано підняв брову. Вона справді думає, що зможе дотягнути її на другий поверх?

— Міє... — її мати глянула на неї багатозначним поглядом. Здається, моя сестричка теж була не в захваті від цього весілля, проте намагалась приховати власні емоції за ввічливою посмішкою.

— Я впораюсь сама, — твердо заявила дівчина. Я лише закотив очі й відійшов в бік, щоб вона могла пройти в бік.

Мені подобались самостійні й незалежні дівчатка, але в цьому випадку це була нерозумна гордість. Вона крихітна в порівнянні з цією валізою і їй буде дуже складно затягнути її наверх.

— Алексе, покажи Мії її нову кімнату. Вона житиме праворуч від тебе, — промовив батько.

Я важко видихнув і схвально кивнув. Ще й прийдеться ділити з цим карликом балкон. Невже він не міг обрати іншу кімнату для неї?

— Через декілька хвилин я чекатиму на вас тут. Нам є що обговорити. 

Батько і Ксенія попрямували в вітальню.

— Вперед, — я вказав сестричці на круті сходи, що вели на верх. В її очах я побачив розпач. Думаю, що вона вже встигла пошкодувати, що відмовилась від моєї допомоги, але дівчина виявилась дуже впертою і далі продовжувала тягти ту валізу. Якщо вона не забуде про власну гордість і пиху, то ми ще довго будемо крокувати до її нової кімнати.

— Дай сюди. — Я швидко наблизився і вихопив валізу з її рук. Вона все ще продовжувала тримати її за ручку. Наші руки легко доторкнулись один до одного. 

— Вирішив пограти в лицаря? Не потрібно. Я впораюсь з цим сама. — Вона смикнула валізу у свій бік, але я її не відпустив. Навпроти мене ця дівчинка така маленька й тендітна. Невже вона думає, що сильніша за мене?

— Я не збираюсь з тобою гратись, сестричко. Лише намагаюсь допомогти! — я обережно потягнув валізу на себе. Мія продовжила вперто ігнорувати мене. Вона справді поводилась як маленька вперта дитина і це мене дуже нервувало. — Будь слухняною дівчинкою якщо хочеш щоб ми подружились, — я тихо промовив їй на вухо. Я опустив очі на її оголене плече і помітив крихітні сироти. Така реакція її тіла на мій голос викликала в мене усмішку.

— Не наближайся до мене, нахабо! — Мія штовхнула мене в груди. Щоб зробити це їй довелось відпустити свою валізу і це вже було невеличкою перемогою для мене.

— А що буде, якщо я наближусь? — я підійшов ще ближче і вона опинилась затиснутою між мною і стіною. 

Її дихання збилось, а в очах я не помітив того впевненого погляду, що був раніше. Здавалось, що вона ось-ось заплаче. Невже я настільки страшний? Чи справа в чомусь іншому? 

— Відпусти мене! 

Її голос тремтів, як листя під час сильної грози. Чорт! Я до біса налякав її. Я звісно не святий, але я б не нашкодив дівчині? В чому проблема? Я відійшов і запитально глянув на неї, але вона, здається, не збиралась нічого пояснювати. 

Я взяв валізу і піднявся на другий поверх. Мія крокувала прямо за мною. Я все ще морочив собі голову її дивною реакцією. Зазвичай, дівчата самі кидаються мені на шию, а ця спочатку накинулась на мене, як та розлючена тигриця, а потім ледь не заплакала в куті, як маленька беззахисна кицька. Не дівчина, а суцільна загадка! Гаразд, зараз не до цього. 

— Тут твоя кімната.

Я відчинив двері і зайшов всередину. Раніше тут ніхто не жив, але це була повноцінна спальня в лавандово-білих відтінках. 

Я глянув на свою нову сестру і помітив, що їх хороший настрій знову повернувся. 

— Тут дуже красиво, — промовила сестра, роззираючись навколо. 

— Думаю, що нам вже потрібно йти. Вони чекають на нас.

Мія схвально кивнула і ми спустились на перший поверх. Мій батько і Ксенія вже чекали на нас в вітальній. 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно