Настуся Соловейко - Берегиня, Настуся Соловейко

– Дозвольте ж нам розпочати цей вечір з танцю!

Мій найгірший кошмар посміхнувся і дав знак музикантам. Заграли Ірену – гарний повільний танець, названий на честь відомої танцюристки.

Я на хвилину прикрила очі й відчула гарячу руку на талії. Ми неначе пливли по залу, світло згасло, на центр вилетіли магічні ліхтарики, навколо них пурхали величезні різнобарвні метелики. На стелі одне за одним загорялись сузір'я. Поступово навколо нас почали з'являтися інші пари, вони сміялися і про щось говорили, я ж наче заклякла.

– Посміхайся, зроби хоча б вигляд, що тобі весело. Оце все заради нещасної сирітки, яка навіть дару нормального не має.

Все це він проговорив з широкою посмішкою на губах, напевно, всім здавалося, що Себастіан янгол.

В мене вирвався нервовий сміх.

– Ну, якщо ти так хочеш, Бастіане, буду посміхатись, але потім я піду! – вишкірилась,  – Якщо знов мене зупиниш, я просто на очах у всіх почну верещати наче скажена.

– Не називай мене так, ти мені ніхто. І, між іншим, ти ж знаєш, що я можу тебе змусити? Тож, не треба мені погрожувати. Поздоровайся з подругами, а потім можеш бігти до своєї кімнати, ховатись там, як маленька сіра мишка. А ні – то будеш до кінця вечора ходити і посміхатись усім, неначе механічна лялька.

Він широко усміхнувся.

І це, доречи, були не пусті погрози, він так вже робив, колись давно, заставляв мене виконувати свої накази. В серці жила надія, що коли прокинеться дар, то я зможу чинити бодай якийсь супротив. Та куди мені тепер до нього!

– Та щоб ти тріснув, індик надутий, щоб тобі тварюки пустельні відгризли голову! – прошипіла я.

– Та може і відгризуть колись, не переживай. Тоді отримаєш всі  гроші, може, хтось і заміж візьме.

Ще один натяк на неприємні обставини в яких я опинилася. Так, в мене не було ані копійчини, увесь спадок моєї сім'ї забрала собі корона, навіть утримання мені не виплачували. Єдине, що мені залишилось – це родовий замок. Старий, величезний, його, навіть продати не можна, насліддя не продають, як сказав дядько.

Танець скінчився і Себастіан підвів мене до стайки гарних, немов феї , дівчат.

– Спасибі за танець. – сказав тихо.

Дівчата одразу ж обступили мене, закидаючи питаннями.

– О духи, Еллі, як би я танцювала з твоїм братом, то, мабуть, втратила б свідомість! - захоплено видихнула Офелія, старша за мене на рік творчиня, така сильна, що могла просто з повітря побудувати цілий замок.

Всі знали, що ніякий він мені не брат, проте сам Себастіан завжди називав мене «сестричкою» на людях.

– Щось сталось? Ти була якась дивна спочатку. – спитала Глорія – моя єдина найкраща подруга

Я блимнула на неї очима і сказала:

– Ой, дівчата, мені зле! Хочеться пити, а ще вийти до саду, Глорія, підеш зі мною?

 Ой, а я не піду! А танці? Та ви що, сьогодні ж тут стільки гарних кавалерів!

Почулось з усіх боків, тож, я схопила Глорію за руку і потягнула до саду.

Як тільки ми достатньо далеко відійшли від дому, Глорія зупинилася.

– Що сталося Еллі? Знов Себастіан?

– Ні, тобто, не тільки. В мене прокинувся дар.

– Так, це ж прекрасно! – Глорія сплеснула руками, сама вона отримала дар ще три місяці назад, тепер готувалась до вступу на факультет цілительнець.

Я відвернулася.

– Та, якби ж то, Глорі, якби ж то! В мене просто нікчемний дар, для нього навіть і факультету не існує, тільки спецкурс. Я – берегиня.

Глорія торкнулася мого плеча.

– Еллі, вибач, але я не знаю, як це? Невже все так погано?

– Навіть гірше!

І я розказала Глорії все, що дізналася.

Вона якийсь час мовчала, а потім промовила:

– Не думаю, що бути берегинею це так вже і жахливо, можливо, є ще такі дівчата, а Себастіан скотина, як завжди, на нього не зважай.

– Може є й інші, але ти ж розумієш, що будуть балакати люди. Думаю, половина дівчат, що зараз розважаються у залі навіть вітатись зі мною перестануть, а може, і всі.

– То й що з того? Будеш знати, хто є хто на справді. Не кажи гоп поки не перескочиш! Думаю, треба більше дізнатися про цих берегинь, може є книжки якісь? У вас же величезна бібліотека!

Мимоволі, я відчула полегшення, і навіть посміхнулася подрузі.

– Дякую, Глорі. Як добре, що в мене є ти.

Глорія рвучко мене обійняла і ми удвох засміялися.

– А тепер, повернімось до зали, і будемо веселитись, твій дядько так старався, і хоч, Себастіан пихатий півень, зате ваш танець виглядав просто чарівно, і ця твоя сукня, я у захваті! – Глорія виразно глянула на моє декольте і пограла бровами.

– Фііііі, Глорі!

– А що? Я б не відмовилась, якби містами в мене було трохи більше, аніж є.

Насправді Глорія була гарна. Висока, струнка, білошкіра брюнетка із синіми очима й пухкими вустами. Але, правду кажуть, що жінки завжди хочуть щось у собі змінити. Глорія весь час каже, що хотіла б бути маленькою, як я.

– Не кажи дурниць, Глорі!

 Взявшись за руки, побігли до зали.

Решту вечора я танцювала і сміялася, навіть коли о дванадцятій оголосили ,що в мене за дар.

Так, дехто презирливо пирхнув, здебільшого старші маги й магесси, які знали, про що йдеться. Дуже скоро, вони пояснять все своїм дітям, та це буде потім.

Вечір добігав кінця. Гості поволі від'їжджали, я попрощалася з Глорією і дівчатами, і вирішила піти до бібліотеки. Спати не хотілося, йти до себе також.

Проходячи повз галерею я почула якийсь шурхіт і тихе зітхання. Зробила ще кілька кроків і побачила парочку в алькові. Мимоволі застигла, не знаючи, що робити. Чи то піти далі, чи то повернутись? Але тут, місячний промінь ковзнув по спині хлопця вихопивши з тіні знайому потилицю.

Себастіан!

Не те щоб я не розуміла, що він вже дорослий чоловік, та все одно серце жбурнуло кудись униз, і я відчула дивний біль, такий сильний, що збився подих.