Йон Колфер - Артеміс Фаул, Йон Колфер

У мене є дві ампули. Одна з водою із ельфійського джерела, розташованого за шістдесят метрів нижче кільця Тари, — можливо, наймагічнішого місця на світі. Вона нейтралізує святу воду.

— А друга?

— Невеличка порція людської магії. Вірус, що живиться алкоголем, змішаний із реагентом росту. Ця рідина виведе з твого тіла весь алкоголь до останньої краплини, позбавить залежності й навіть підлікує твою ельфійську печінку. Буде трохи незвично, але за день ти стрибатимеш, немов тобі знову тисяча років.

Істота облизала губи. Знову повернутися до Народу? Спокусливо.

— Як мені знати, що тобі можна довіряти? Ти мене вже раз надурив.

— Слушне зауваження. Ось тобі пропозиція. Я дам тобі сироватку проти святої води. А коли отримаю Книгу, передам лікувальну. Тож вирішуй.

Ельфійка замислилася. У шлунку вже з’явилися перші болісні судоми. Вона простягнула руку.

— Згодна.

- Так я і думав. Батлере?

Величезний слуга розгорнув пакунок, у якому пули шприц і дві ампули. Він узяв ампулу з прозорою рідиною і вколов у вологу руку ельфійки. Та заклякла, але за кілька секунд розслабилася.

- Потужна магія, — ледь чутно сказала вона.

-Так, проте не така сильна, яку матимеш ти, коли отримаєш другий укол. Тепер Книга.

Цілителька полізла до складок брудної сукні та довго там копирсалася. Артеміс затамував подих. Скоро Фаули повернуть свою велич. З’явиться нова імперія на чолі з Артемісом Фаулом Другим.

Ельфійка простягнула стиснутий кулак.

Усе одно не зможеш нею скористатися. Написана на прадавній мові.

Артеміс кивнув, не маючи сил щось сказати.

Цілителька розкрила вузлуваті пальці. На долоні в неї лежала крихітна золота книжка, не більше за коробку сірників.

- Тримай, людино. Тридцять хвилин. Не більше.

Батлер обережно взяв мініатюрний том. Він активував компактну цифрову камеру і заходився фотографувати сторінку за сторінкою. Процес зайняв кілька хвилин. Після закінчення роботи кожну світлину зберегли на картці камери. Коли йшлося про інформацію, Артеміс намагався уникнути ризику. Обладнання в аеропорту могло швидко знищити багато цінного. Тому він наказав помічникові перекинути файли на телефон, а звідти на електронну пошту в будинку Фаулів у Дубліні. Тридцять хвилин ще й не минули, а папка зі сторінками ельфійської книги уже була в безпеці на сервері Фаулів.

Артеміс повернув маленьку книжечку володарці.

— Із тобою приємно мати справу.

Ельфійка завалилася на коліна.

— Друга порція, чоловіче?

Артеміс посміхнувся.

— Ага, лікувальне зілля. Здається, я обіцяв.

— Так. Людина обіцяла.

— Дуже добре. Та перед тим, як ти її отримаєш, мушу попередити, що відчуття не з приємних. Тобі не сподобається.

Ельфійка махнула рукою на брудну циновку.

— Думаєш, це мені подобається? Я хочу знову літати.

Батлер відкрив другу ампулу і зробив укол у сонну артерію.

Цілителька впала на підлогу, і її тіло скрутилося в конвульсіях.

— Час іти, — сказав Артеміс. — Коли з тіла виходить алкоголь, накопичений за сотні років, видовище жахливе.

Батлери працювали у Фаулів кілька століть. Так було завжди. Деякі видатні лінгвісти навіть висували теорію, що саме від цього прізвища і походить англійський іменник «дворецький» — butler. Перша згадка про цю незвичайну угоду стосується тих часів, коли Віргіл Батлер поступив на службу охоронцем, кухарем та прислужником до лорда Х’юго де Фоля на період одного зі славетних хрестових походів.

Коли дітям Батлерів виповнювалося десять, їх відсилали до приватного навчального центру в Ізраїлі, де вони навчалися всього необхідного, щоб охороняти нащадків Фаулів. Програма включала в себе і вишукану кулінарію, і влучну стрільбу, і прийоми бойових мистецтв, першу медичну допомогу та інформаційні технології. Якщо ставалося так, що не було підходящого Фаула, то Батлерів охоче брали до себе охоронцями особи королівської крові, як правило, з Монако та Саудівської Аравії.

Якщо доля зводила Фаулів і Батлерів, вони на все життя лишалися разом. Робота була важкою, самотньою, проте й винагород вистачало, якщо, звісно, пощастило лишитися живими. Якщо ж ні, родина отримувала шестизначну суму плюс щомісячну пенсію.

Наш Батлер охороняв молодого Артеміса вже дванадцять років, із тієї миті, як той народився. І, хоча їх розділяло багато років, вони були чимось значно більшим, ніж хазяїн та слуга. Артеміс був тією людиною, що ліпше за всіх могла підійти на роль друга Батлера, а Батлер міг бути чимось на кшталт батька, хоча й підкорявся наказам.

Батлер мовчав, поки вони, зробивши пересадку на шляху з Бангкоку, не опинилися в літаку в аеропорті Хітроу.

— Артемісе?

Хлопець підвів очі від монітору ноутбука. Уже почав перекладати.

— Так?

— Ельфійка. Чому б нам було просто не взяти Книгу і залишити її помирати?

— Труп є доказом, Батлере. А так у Народу не буде жодного приводу щось запідозрити.

— А цілителька?

— Навряд чи вона комусь зізнається, що давала Книгу людині. В будь-якому разі я підмішав до другого уколу сироватку амнезії. Коли вона прийде до тями, то забуде геть усе про останній тиждень.

Дворецький кивнув. Завжди на два кроки вперед. Люди кажуть, що старі Фаули ще мають голову на плечах. Та вони помиляються. Це новий Фаул. Таких іще не бачили.

Тож, відкинувши сумніви, Батлер відкрив номер «Зброї» і лишив свого працедавця сам на сам із таємницями Всесвіту.

Глава 2: ПЕРЕКЛАД

ВИ вже, мабуть, здогадалися, як далеко був готовий зайти Артеміс Фаул, щоб досягти своєї мети. Але що то була за мета? Який дивний план вимагав шантажувати ельфійку-п’яничку? Відповідь — золото.

Пошуки Артеміса розпочалися два роки тому, коли він зацікавився Інтернетом. Хлопець дуже швидко знайшов сайти про дивні справи: викрадення людей інопланетянами, НЛО і таке інше. Але найбільше його зацікавило існування Народу.

Копирсаючись у гігабайтах інформації, він знайшов сотні посилань на існування міфічних створінь майже в будь-якій країні світу. Кожна цивілізація мала для Народу свою назву, але то, без сумнівів, були члени однієї таємної родини. Кілька історій згадували Книгу, яка була в кожного ельфа. Це була їхня Біблія, і в ній зберігалася історія раси та правила, що впорядковували її життя. Звісно, Книга була написана гномською мовою, і звичайна людина нічого б не зрозуміла в ельфійському тексті.

Проте Артеміє був переконаний, що сучасні технології допоможуть перекласти Книгу. А переклад допоможе наблизитися до групи зовсім невідомих створінь.

«Пізнай ворога свого», — такий девіз був у Артеміса, тож він із головою занурився в інформацію про Народ, доки не склав величезну базу даних з характеристиками міфічних істот. Але цього було недостатньо. Тож