Вільям Шекспір - Марні зусилля кохання, Вільям Шекспір

слухає веління плоті.

 

Король

(читає)

«Великий покровителю, наміснику неба, 10 єдиновладний правителю Наварри, земний боже моєї душі та прихильний покровителю мого тіла».

 

Довбешка

Поки що ні слова про Довбешку.

 

Король

«Річ у тому...»

 

Довбешка

Може, і в тому, та хоч він і каже «в тому», але, кажучи правду, не зовсім таки в тому.

 

Король

Спокій!..

 

Довбешка

...хай буде зі мною і з кожним, хто не сміє затівати бійки.

 

Король

Більше ні слова!..

 

Довбешка

...про чужі таємниці, прошу вас.

 

Король

«Річ у тому, що, знеможений чорною меланхолією, я довірив цей понуро-гнітючий настрій благотворній дії найкращих у світі ліків - твоєму цілющому повітрю; і, як справжній дворянин, вийшов на прогулянку. В який час? Годині о шостій вечора, тобто саме тоді, коли найохочіше пасеться худоба, птахи клюють поживу, а люди сідають за їжу, що називається вечерею. Отже, час тобі відомий. А зараз про місце - я маю на увазі те, по якому я ходив: іменується воно твоїм парком. І там-то, в цьому священному місці, я мимоволі став очевидцем украй непристойної та ганебної події, що нині витягає з мого білосніжного пера ебенове чорнило, яке ти тут споглядаєш, бачиш або зриш. Але щодо самого достеменно місця, то воно лежить на північно-північний схід і ще трохи на схід від західного кута твого вигадливо-звивистого саду. Там я й запримітив того простакуватого вахлая-селюка, ту ницу істоту, що слугує твоїм веселощам...»

 

Довбешка

Тобто мене.

 

Король

«...цю неосвічену й нікчемну душу...»

 

Довбешка

Тобто мене.

 

Король

«...це дрібне створіння...»

 

Довбешка

Це й досі про мене.

 

Король

«...що його, як пам’ятаю, називають Довбешкою...»

 

Довбешка

Мене, мене.

 

Король

«...в товаристві, та ще й дуже особистім, всупереч твоєму затвердженому і проголошеному указові... з... з... але мені так нелегко сказати з ким...»

 

Довбешка

З дівкою!

 

Король

«...з дочкою нашої праматері Єви, з жіночою статтю, чи, як для світлішого розуміння твого,- з жінкою. І за велінням обов’язку, який вельми шаную, посилаю його до тебе на відбуття заслуженого покарання в супроводі служителя твоєї милості Антонія Тупака, чоловіка доброї репутації, манери і поведінки, гідного всілякої поваги...»

 

Тупак

Тобто мене, з вашого дозволу. Я ж і є Антоній Тупак.

 

Король

«Що ж до Жакнети,- так іменують це вмістище слаботи,- котру я заскочив зі згаданим уже селюком, то я затримав її в себе як вмістище для гніву твоїх законів і за найменшим світлим повелінням твоїм приведу її на суд. При цьому запевняю у своїй відданості й вірності обов’язку, яким палає моє серце.

 

Твій дон Адріано де Армадо».

 

Бірон

Не так добре, як я сподівався, але краще за все, що я досі чув.

 

Король

Так, це найкраще з найгіршого. Ну, а ти, чоловіче добрий, що на це скажеш?

 

Довбешка

Ваша величносте, я зізнаюсь щодо дівки.

 

Король

Хіба ти не чув того, що було вже оголошено?

 

Довбешка

Признаюсь, я так старанно слухав, що все й прослухав.

 

Король

Було ж оголошено: рік ув’язнення тому, хто матиме діло з жінкою.

 

Довбешка

Я мав діло не з жінкою, а з дівчиною.

 

Король

Оголошення стосувалось і дівчат.

 

Довбешка

Та це не просто дівчина, величносте, вона - непорочна діва.

 

Король

Було й це названо, адже оголошувалось: та з дівою.

 

Довбешка

Коли так, то я відкидаю її непорочність. Я мав діло з незаміжньою.

 

Король

Ця «незаміжня» нічого тобі не дасть, добродію.

 

Довбешка

Овва! Ще й як дасть, ваша величносте!

 

Король

Виголошую тобі вирок: ти будеш постити цілий тиждень на хлібі з висівок і на воді.

 

Довбешка

Краще б уже місяць на баранині та каші.

 

Король

Тебе під варту дон Армадо візьме.

Біроне, відведіте винуватця.

А ми, панове, підемо здійснити

Все, в чому один одному клялись.

 

Король, Лонгвіль і Дюмен виходять.

 

Бірон

Хтось капелюх - я ж голову заставлю,

Що ці закони й клятви будуть марні.

Ну йди, гультяю.

 

Довбешка

Я страждаю за правду, пане, бо я справді мав діло з Жакнетою, а Жакнета справжня дівчина. Тому приймаю гірку чашу доброї долі. Колись і мені знов усміхнеться смуток, а до того часу будь зі мною, скорбото!

 

Виходять.

 

СЦЕНА 2

 

 

Там само.

Входять Армадо і Метелик, 11 його паж.

 

Армадо

Хлопче, що значить, коли чоловік високого розуму стає меланхолійним?

 

Метелик

Те, що він буде засмучений, пане.

 

Армадо

А хіба смуток і меланхолія не одне й те ж, миле бісенятко?

 

Метелик

Ні, сеньйоре, зовсім ні!

 

Армадо

В чому ти вбачаєш різницю між смутком і меланхолією, мій ніжний юначе?

 

Метелик

В їх простому виявленні, мій черствий старче.

 

Армадо

Чому «черствий старче»? Чому?

 

Метелик

А чому «ніжний юначе»? Чому?

 

Армадо

Я сказав: ніжний юначе, бо цей епітет відповідає твоєму молодому вікові, який можна іменувати ніжним.

 

Метелик

А я сказав: черствий старче, бо це відповідає вашому похилому вікові, який можна іменувати черствим.

 

Армадо

Мило і доречно.