Мігель де Сервантес - Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)

то нічого: знайдуться, безперечно, і такі невігласи, які повірять, що ви й справді визискали всі ті джерела для вашої простої та безхитрої повісті. Як-не-як, той довжелезний список хоч на те згодиться, аби книзі вашій нараз поваги додати. Та чи й стане хтось там перевіряти, чи ви користались із них, чи ні,— воно ж нікому і не потрібне. Ще й надто: якщо я не помиляюсь, цяя книга може любісінько обійтися без того, чого їй, на вашу думку, бракує, бо вона сама є суцільним запереченням рицарських романів, що про них і Арістотель ніколи не згадував, і святий Василій нічого не казав, і Ціцерон ніякого уявлення не мав. Такі небилиці не потребують ані достотності правди, ані астрологічних обсервацій: байдуже їм і до геометричних вимірів, і до штуки диспутування, що її вчить риторика; не йдеться тут і про те, щоб казань комусь казати, людське з божественним мішаючи,— така-бо мішанина жодному розуму християнському не пристала. Тут головне — наслідування самої речі: що краще ви її вдасте, то досконаліший буде ваш твір. А що єдина мета вашого писання — підірвати вагу і вплив, що мають іще рицарські книги серед вищого суспільства і по-спільства.то негоже вам жебрати у філософів сентенцій, у Біблії порад, у поетів вигадок, у риторів орацій, у святих чудес; дбайте радше про те, Щоб слова у вас були промовисті, пристойні і к строці поставлені, а речення й періоди — повнозвучні й доладні, щоб думки ваші проступали в них якомога ясніше й зрозуміліше, не заплутуючись і не затемнюючись. Подбайте також і про те, щоб, читаючи вашу повість, сумний засміявся, веселий ще дужче розвеселився, простак не нудився, освічений подивляв її вигадливість, статечний не огудив її, знавець не міг не похвалити. Коротше кажучи, на те тільки бийте, щоб дотла зруйнувати баламутну споруду рицарських романів: хоч багато хто їх і тепер уже цурається, та все більше таких, що їх славлять і хвалять. Як вам той намір удасться, то вже немала буде річ.

У глибокім мовчанню слухав я слів мого приятеля, і так вони мені в тямки далися, що я без жодної супереки визнав їх за слушні і саме з них вирішив укласти отсю передмову — тепер ти сам, ласкавий мій читальнику, можеш судити, який він у мене розумний і як мені пощастило в хвилину скрути на доброго дорадця, що завдяки йому ти маєш тепер собі на втіху правдиву й безокрасну повість про славетного Дон Кіхота з Ламанчі, котрий серед усіх мешканців Монтьєльського повіту тішився славою найцнотливішого закоханця і найзавзятішого рицаря, яких уже віддавна не бачено в тих околицях. Даючи тобі спізнати такого шляхетного й гідного рицаря, не хочу я прибільшувати своїх заслуг, сподіваюсь натомість на твою вдячність за те, що познайомлю тебе з його знакоми-тим зброєносцем Санчом Пансою, бо в ньому, здається мені, я згромадив докупи всі чесноти, що оздоблюють джуру, тоді як у тих пустодзвонних рицарських романах вони трапляються лиш поодинці.

По сій же мові будьмо з Божої ласки здорові. Vale*.

* Прощай, будь здоров (латин.).

НА КНИГУ ПРО ДОН КІХОТА З ЛАМАНЧІ

УРГАНДА БАЛАМУТКА

Якщо ти потрапиш, кни— (го),

До розумного у ру— (ки),

Вже тобі не скаже ду— (рень),

Що говориш ти дурни— (ці).

А якщо тебе на ли— (хо)

Візьме який-небудь йо— (лоп),

То почуєш ти від ньо— (го)

Різні несусвітні ре— (чі),

Хоч йому завжди здає— (ться),

Що у нього теж є ро— (зум).

Як показує нам до— (свід),

Хто під добрим древом ста— (не),

Добра тінь того вкрива— (є);

Ми ж у Бехарі знахо— (дим)

Древо царственого ро— (ду);

Принців родить теє дре— (во),

І процвів між ними ге— (рцог),

Новий Олександр Вели— (кий);

Станьмо в тінь його: сміли— (вим)

Доля, певно, усміхне— (ться).

Ти повідаєш приго— (ди)

Дворянина із Лама— (нчі),

Що, романів начита— (вшись),

Загубив свій добрий ро— (зум).

Дами, рицарі, двобо— (ї)

Полонили його се— (рце);

Закохався він шале— (но),

Мов Роланд Несамови— (тий),

І відважно, мужньо би— (вся)

За прекрасну Дульсіне— (ю).

Ієрогліфів примхли— (вих)

Не друкуй занадто гу— (сто):

Хто кохається в фігу— (pax),

Марно тратить той чорни— (ло).

А як просто річ вести— (меш),

Не візьме ніхто на глу— (зи):

"Бач, знайшовсь Альвар де Лу— (на), [13]

Ганнібал лукавомо— (вний)

Чи Франціск, що у поло— (ні)

Нарікає на форту— (ну)!"

А як небо не суди— (ло)

Щоб була ти хитрому— (дра)

Як Латіно, вчений му— (рин)

Не вдавайся до лати— (ни)

Не наводь цитат анти— (чних)

І не дуже філосо— (фствуй),

Бо побачиш — скривить ро— (та)

Той, хто діло розбира— (є)

І тобі на вухо ска— (же)

"Що ти голову моро— (чиш)?"

Не залазь у душу лю— (дям)

І не дмухай їм у ка— (шу),

Не втручайся в чужі спра— (ви)

Бо цього ніхто не лю— (бить)

Як із інших ти кепку— (єш)

То дістанеш сам по ша— (пці)-

Ні, вже краще добру сла— (Ву)

Просто й чесно зароби— (ти)

Хто ж пускає в друк дурни— (ці)

Той довіку подать пла— (тить)!

Треба бути ідіо— (том),