Володимир Броніславович Бєлінський - Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга

«…Скопова армія засипала криниці та джерела води і нищила пасовища, в тому напрямку, куди буде спрямовано перську армію… Скитам (скіфам. — В.Б.) потрібно було тримати армію Дарія якнайдовше без води, паші і харчів і бентежити її постійними нападами, поступово знищуючи…

В такий спосіб Скоп і Таксак зі своїми арміями провели армію Дарія по порожньому терені причорноморських та приазовських степів до самої річки Танаїс (Дон)…» [55, с. 55–56].

Не буду переповідати читачам, як скіфи водили армію Дарія «незаселеними просторами Скіфії і Сарматії», а потім — землями тисагетів, меланхленів, андрофагів та неврів. Всі ті племена не вчинили опору ні скіфам, ні персам — втекли до лісу. Тільки племена агатирсів «попередили обі армії, що коли вони переступлять кордон, їх зустріне армія агатирсів зі зброєю».

Тоді скіфи «бачачи, що агатирси готові до війни, змінили свій намір, напавши на персів, вигнали їх із земель неврів і погнали у… (Скіфію. — В.Б.), де повернулись знову до свого способу маневрування…» [55, с. 56–57].

Врешті-решт перський цар Дарій, втративши надію побороти скіфів, вирішив самочинно привласнити собі перемогу, для чого написав такого листа скіфському царю Ідантирсу:

«Мій добрий пане, чому на землі ти завжди втікаєш від битви? Ти маєш справжній вибір із двох можливостей. Якщо вважаєш, що маєш досить сили чинити мені опір, тоді ставай до битви, замість того, що дивуєш світ своєю втечею. Якщо ж ти визнаєш свою слабість, що добре доводить твоя втеча, поспіши прислати мені Землю і Воду як переможцеві. Це буде ознакою твого підкорення і поспіши прибути для переговорів» [55, с. 57].

Похід Дарія на скіфів (карта-схема)

На цю похвальбу Ідантирс відповів так: «Перси, я ще ніколи і ні від кого не втікав зі страху, не роблю цього і тепер через страх. Для мене немає нічого надзвичайного в тому, що я тепер роблю. Це є справжній спосіб мого життя, як за війни, так і в мирний час… Коли ти вирішив в короткий час мати кровопролитну битву, знай, ми будемо жорстоко битись тільки за могили наших предків. Знайди їх і спробуй їх зруйнувати, тоді ти знатимеш, чи ми хочемо і можемо стати до битви з тобою. До цього часу мій добрий розум мені підказує — продовжувати уникати битви і кровопролиття. Це є моя тобі відповідь на твої обвинувачення…» [55, с. 57].

Після цього листування скіфські племена, які протистояли Дарію, зібрали ще одну Загальну Раду своїх царів, на якій вирішили: «перейти в напад на персів». Так почалося винищення перської армії.

«Тепер… (скіфи. — В.Б.) постійно нападали на перських вояків, що шукали харчів собі та корму своїм мулам, ослам і коням. В такий спосіб щоденно нищилось велику кількість вояків Дарія» [55, с. 58].

І ось тоді, коли скіфи побачили, як розвалюється перська армія, скіфський цар Ідантирс відправив Дарію замість «Землі і Води» — одну птаху, одну мишу, одну жабу і п’ять стріл. Ці знаки розтлумачив персам один із наближених до Дарія полководець: «Або перси стануть птахами і полетять туди, звідкіля прийшли; або стануть мишами і зариються в землю; або стануть жабами і поплигають у воду, або будуть винищені геть усі скіфськими стрілами».

«Відправивши подарунки Дарієві,.. (скіфські. — В.Б.) армії царів Ідантирса і Таксака об’єдналися і розпочали готуватися до прямої битви з персами… (Скіфи — В.Б.) виводили свою армію на вибрану площу проти табору Дарія, змушуючи того також вивести свою армію проти … (скіфської. -В.Б.)» [55, с. 59].

Та цього разу вже перси не прийняли бою. Дарій бачив стан своєї армії і розумів, що вона не здатна у відкритій боротьбі перемогти скіфів. Тому вночі, за порадою своїх полководців, по суті, втік з поля майбутньої битви разом із боєздатними залишками колись потужної армії, покинувши в таборі поранених, хворих та немічних.

Частина друга

ЗВИТЯГА ГУНСЬКОЇ ДОБИ

1. Великий історик сучасності

Мова йде про доктора фізико-математичних наук Анатолія Миколайовича Кіндратенка — харківського професора-фізика, що «займався розробкою теоретичних основ фізики плазми та плазмової електроніки, написав чотири монографії та посібник для студентів,.. (які досі. — В.Б.) залишаються неперевершеними…» [142, с. 168].

Одразу ж виникає запитання: що таку поважну, уже в роках людину (Анатолій Миколайович 1935 року народження), досягнувши великих успіхів у своїй галузі, штовхнуло на незвідану дорогу?

А.М. Кіндратенко у праці «Європейські гуни — предки українців» (див. автобіографічну довідку) дав досить аргументовану відповідь на запитання: «З 1995 р. ґрунтовно зайнявся нерозробленими питаннями сучасної та давньої історії Руси-України, які офіційні українські історики піднімати не наважуються» [142, с. 168].

Тобто, професор А.М. Кіндратенко піддав сумніву головний висновок російських й українських істориків, зафіксований Великою Радянською Енциклопедією (третє видання), який звучить так: «Гунны,.. кочевой народ, сложившийся во 2–4 вв. в Приуралье из тюркоязычных хунну, прикочевавших во 2 в. из Центральной Азии… К 70–м г(одам) 4 в. относится начало массового передвижения гуннов на Запад… Покорив аланов Северного Кавказа, во главе с вождем Баламбером перешли Дон, разгромили (375) готов в Сев(ерном) Причерноморье, подчинив б(ольшей) ч(астью) остготов и заставив вестготов отступить во Фракию. В 394–395 гунны, пройдя через Кавказ, опустошили Сирию и Каппадокию, затем обосновались в Паннонии (сучасна Угорщина. — В.Б.), делая набеги на Вост(очно)-Рим(скую) империю [по отношению к Зап(адно)-Рим(ской) империи до се(редины) 5 в. выступали как союзники в борьбе против гер(манских) племен]. Наибольшего терр(иториального) расширения и мощи гуннский союз племен… достиг при Аттиле (правил в 434–453)… В битве при р. Недао (455, в Паннонии) гунны были разбиты и ушли в Причерноморье, их союз распался… Постепенно гунны исчезают как народ…» [25, т. 7, с. 450].

Що цікаво, гуни пройшли сучасним українським Причорномор’ям (туди-сюди) тричі і не залишили жодних археологічних слідів по собі. Жодного сліду так званих хунну досі не виявлено і в Європі. То скільки тих хунну (гунів) було?

Для такого постійного протистояння, воєнних походів, битв і тривалого існування мало би бути не менше 15–ти мільйонів людей.

А їх катма — навіть слідів по собі не залишили.

Тому професор А.М. Кіндратенко у своїх працях зібрав докупи усі давні (ІV–VІ століть) історичні свідчення про гунів і дійшов такого висновку:

«В історичній літературі є два описи способу життя «гунів»: Амміана (Аммиан Марцелин. Римская история. С.-Петербург, 2000. — В.Б.) та Пріска (Дестунис Г.С. Сказание Приска Понийского. Ученые зап. 2–го Отд. Имп. Акад. Наук», VII, 1, СПб. Стр. 1–112, 1861 і Приск Понийский. Готская история, в праці: