Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

— Я молодша за тебе лише на два роки, — пирхнула та. — І знаю про стосунки більше твого.

— Це від тих простолюдинів, з якими ти спілкуєшся, коли тікаєш з маєтку? — спитала вона.

Усього одне питання. А настрій Ребеки миттєво змінився.

— І що з того? — вперши кулаки у стегна, спитала вона. — Вони нічим не гірше за нас, знаєш? Ми могли бути серед них, якби справа наших пращурів не принесла золота!

— Я лише спитала…

— Те, що в них немає імені роду чи великих маєтків, не робить їх поганими людьми! Боги, ти як батько, Джо!

Ребека пропалила сестру поглядом і повернулась до мене:

— Ти теж такої думки, сестро?

— Я лише вважаю, що нікому з вас не треба чіпати такі книжки, коли батько вдома, — спробувала я згладити кути. — А з приводу твоїх друзів…

Договорити я не встигла. Через відчинене вікно почулося іржання коня.

— Гідеон приїхав! — Джозі схопилася і першою опинилася біля вікна. — Приїхав!

Ми з Ребекою наперегони кинулися до дверей. Зіштовхнулися на сходах. І на мить забувши про те, що намагалися не здіймати галас, зі сміхом кинулися на перший поверх. Джозі від нас відставала. А дворецький ледве встиг відчинити двері перед Ребекою, яка мене все ж таки випередила.

— Брате! — молодша кинулася на шию до високого чоловіка з темно-коричневим волоссям, якого я майже не впізнала. 

Гідеон підхопив сестру і міцно стиснув в обіймах.

— Фу! Від тебе тхне!

Він посміхнувся і відпустив сестру:

— Дякую за таке вітання, Ребі.

Вона здригнулася від тієї форми імені, яку використовував брат, і відступила на крок. А я пропустила Джозі вперед. Дівчина на мить застигла перед Гідеоном, а потім схлипнула й обійняла того першою.

— Я тебе два роки не бачила!

— Ну, тихо-тихо, — він похлопав сестру по спині, обіймаючи у відповідь. — Не так вже і відчуваються ті роки. До того ж, ми з тобою листувалися.

— Частина моїх листів потонула разом із кораблями, які зустрілися з піратами! — обурено видихнула вона, відступивши на крок. Сльози висохли й тепер вона невдоволено кривилася. — Ти багато чого не знаєш! 

— Ти все мені розповіси, — пообіцяв він і повернувся до мене, розкинувши руки. — Ну що, молодша сестричко, обіймеш мене.

Легка посмішка проступила на його губах, коли я розсміялася і кинулася до нього.

— Гідеоне, паскудник! На мої листи ти відповідав рідше!

Брат міцно стиснув мене своїми великими руками:

— Ти й писала мені менше, ніж Джозі. Не дуже ти за мною і сумувала. Чим займалася?

— Секрет, — відповіла я з хитрою посмішкою, а потім озирнулася і поглянула у бік вікна на другому поверсі. Батько стояв там — у своєму кабінеті, і дивився на своїх дітей згори. — Тобі треба до нього.

— Що? Він не в настрої? — Гідеон спохмурнів.

Налетів вітер, приносячи запах цвітіння дерев та квітів.

— Повернувся кілька діб тому. Виходить тільки на сніданок та вечерю, — прошепотіла я, підтиснувши губи. — По маєтку пересувається, наче привид. Поговори з ним, тебе він послухається.

Гідеон серйозно подивився мені у вічі та кивнув. А я замилувалася тим чоловіком, в якого перетворився мій старший брат. Юнацькі риси загрубіли, стали більш мужніми. Підборіддя вкрила щетина, волосся зі світлого-каштанового, як в Ребеки, перетворилося на темно-коричневе, як у Джозі. От тільки…

— Що за щітку ти собі над губою відростив? — пирхнула я, тицьнувши у маленькі вуса над його верхньою губою.

— Це модно, — зніяковів Гідеон. А потім відмахнувся від мене. — Та ну тебе, Емілі! 

Я розсміялася.

— У будь-якому випадку, зараз мені треба відпочити з дороги, — він за мить змахнув з обличчя посмішку. — Я дуже радий бачити вас, мої сестри. І для мене велика честь супроводжувати тебе, Емілі, у цьому сезоні. Я зроблю усе, щоб супроводжувати усіх моїх сестер, коли прийде їхній час.

Джозі радісно посміхнулася. А Ребека скривилася і пробурмотіла.

— Позбав мене цього, брате. Через три роки я не збираюся заміж.

Гідеон тільки награно похитав головою і кивнув у бік маєтку:

— Мені треба до батька. Ходімо всередину.

Ми з сестрами обмінялися поглядами та посміхаючись, пішли за братом. Як би сильно мені не кортіло підслухати його розмову з батьком, мені не випало такої нагоди!

Адже майже одразу після того, як слуги відвели коня Гідеона до невеликої стайні, у подвір’ї маєтку зупинилася карета модистки. Вона приїхала зі своїми помічницями, зайняла одну з віталень на першому поверсі й відібрала весь мій час.

Сестри, не маючи іншої справи, напросилися поспостерігати. І вже невдовзі оглядали тканини та прикраси до них.

— Мені подобається цей колір, — промовила Ребека, вказуючи на шовк темного-малинового кольору.